— Я вимагаю...
— Шукайте!
Пристав, придержуючи рукою шаблю, підійшов до скрині, де рився в білизні і одежі рябуватий, очевидно наляканий тим, що відбувається, козак-стійковий.
— Я вимагаю поводитись ввічливо, — договорив Штокман, націляючись примруженим оком офіцерові в перенісся.
— Помовчіть, голубе.
На половині, яку займав Штокман з дружиною, перерили все, що можна було перерити. Шукали і в майстерні. Пильний пристав навіть стіни вистукав зігнутим пальцем. '
Штокмана повели до управи. Йшов він попереду стійко-вого, серединою вулиці, заклавши руки за борт старенького сурдута, другою помахував, наче стряхуючи прилиплу до пальців грязь; інші йшли попід тинами, стежкою змере-женою соняшними плямами. Слідчий так само наступав на них черевиками, позелененими лободою, тільки кашкета не в руці ніс, а міцно насунув на бліді хрящі вух.
Допитували Штокмана останнього. В передпокої тіснились під охороною стійкового вже допитані Іван Олексійович, що не встиг вимити замащені мазутом руки, Давидко, що винувато посміхався, 'Валет, в накинутому наопашки піджаку, й Кошовий Михайло..
Слідчий, риючись в рожевій папці, спитав у Штокмана, що стояв по той бік столу:
— Чому ви затаїли, коли я вас допитував з приводу вбивства на млині, що ви член РСДРП?
Штокман мовчки дивився понад голову слідчого.
— Це доведено. Ви за свою роботу дістанете належне,— під'юджений мовчанкою, кидав слідчий.
— Прошу вас починати допит,—нудьгувато кинув Штокман і, косячись на вільний стілець, попросив дозволу СІСТИ. Слідчий промовчав; шелестячи папером, глянув з-під лоба на Штокмана, що спокійно сідав.
— Коли ви сюди прибули?
— Торік.
— З доручення своєї організації?
— Без ніяких доручень.
— 3 якого часу ви член вашої партії?
— Про що мова?
— Я питаю. — слідчий підкреслив "я", член РСДРП/
з якого часу ви
— Я гадаю, що...
— Мені аж ніяк не цікаво знати, що ви гадаєте. Відповідайте на запитання. Відмагання ні до чого, воно навіть шкодить, — слідчий відокремив одного папірця і притис його до столу вказівцем. — Ось довідка з Ростова, що стверджує вашу належність до зазначеної партії.
Штокман зведеними вкупу очима майнув по біленькому клаптику, на хвилину затримав на ньому погляд і, погладжуючи руками коліно, твердо, відповів:
— З 1907 року.
— Так. Ви заперечуєте те, що вас прислала сюди ваша партія?
— Так.
— В такому разі чого ви сюди приїхали?
— Тут була потреба в слюсарській роботі.
— Чому ви вибрали саме цей район?
— З цієї ж причини.
— Маєте ви, чи мали за цей час зв'язок з вашою організацією?
— Ні.
— Чи знають вони, що ви поїхали сюди?
— Напевне.
Слідчий гострив перлямутровим цизориком олівця, тор-бучив губи, не дивився на Штокмана.
— Чи листуєтесь ви з кимнебудь із своїх?
— Ні.
— А той лист, якого було знайдено під час трусу?
— Це лист товариша, що немає, надісь, жодного відношення до будь-якої революційної організації.
— Чи діставали ви будь-які директиви з Ростова?
— Ні.
— Для чого збирались у вас робітники млина?
Штокман знизав плечима, ніби дивуючись безглуздому
питанню.
— Просто збирались зимовими вечорами... Просто час коротали. Гуляли в карти...
— Читали заборонені законом книжки,—підказав слідчий.
— Ні. Всі вони малописьменні.
— Однак машиніст млина та й інші цього факту не заперечують.
— Це неправда.
— Мені здається, ви просто не маєте елементарного поняття...
Штокман в цьому місці посміхнувся, і слідчий, гублячи розмовну нитку, закінчив із стриманою злобою: — просто не маєте здорового глузду. Ви, відпираючись, шкодите самому собі. Цілком зрозуміло, що вас послала сюди ваша партія, щоб провадити розкладницьку роботу серед козаків, щоб вирвати їх з рук уряду. Я не розумію, до чого тут гра в темну? Однаково, це не може зменшити вашої провини...
— Це ваші домисли. Дозвольте закурити? Дякую. Це домисли, при тому ні на чому не обґрунтовані.
— Дозвольте, читали ви робітникам, що відвідували вас,
оцю-о книжку? — Слідчий поклав долоню на невеличку книжечку, прикриваючи назву. Вгорі чорний на білому вуг-лився напис: "Плеханов". >
— Ми читали вірші, — зідхнув Штокман і затягнувся цигаркою, міцно стискаючи проміж пальців кістяний з кільцями мундштук.
Другого дня кволим і похмурим'ранком виїхав з хутора запряжений парою поштовий тарантас. В задку, кутаючи бороду в засмальцьований куций комір пальта, сидів, дрі--маючи, Штокман. По боках його тискались озброєні ша-блялйі стійкові. Один з них, рябий і кучерявий, міцно стискав лікоть Штокмана вузлуватими брудними пальцями, косячись на нього переляканими білявими очима, лівою рукою придержуючи облізлі піхви шаблі.
Тарантас швиденько курив вулицею. За двором Мелехова Пантелея, притулившись до гарманного тина, чекала їх за-тушкана в хустку маленька жінка. Сіре обличчя її витерлося від сліз, мов та давня стерта монета, і жовтіло воно неясне й жалісне в ковдобинах порожніх, налитих слізьми очей.
Тарантас прокурив мимо, і жінка, стискаючи на грудях руки, кинулась слідом.
— Осю... Йосипе Давидовичу. Ох, як же?..
Штокман хотів помахати їй рукою, але рябий стійковий, підскочивши, склещив на його руці брудні пальці, здичавілим хрипким голосом крикнув:
— Сиди... Зарубаю...
Вперше за своє просте життя бачив він людину, що проти самого царя йшла. 2
незрозумілою мовою. Коней довго виводили з вагонів примостами, помічник ешельонного скомандував сідлати й повів понад триста козаків до ветеринарного шпиталю. Довга процедура з оглядом коней. Поділ на сотні. Вахмістри й урядники, що сновигали навколо. До першої сотні відібрали ясногнідих коней; до другої сірих та буланих, до третьої— темногнідих; Григорія відбили до четвертої, де підбирали коні золотистої масти й просто гнідої; до п'ятої — яснорудої і до шостої—вороної. Вахмістри розбили козаків на чоти і повели до сотень, розкиданих по маєтках і містечках.
Бравий витрішкуватий вахмістр Каргін з нашивками за по-верхстрокову службу, проїжджаючи проз Григорія, спитав:
— Якої станиці?
— Вешенської.
— Куций ?х)
Григорій під стриманий сміх козаків чужо станичників мовчки проковтнув образу:
Дорога вивела на шосе. Донські коні, що вперше побачили шосейний шлях, ступили на нього, постригуючи вухами і хроплячи, мов на річку, затягнуту льодом, потім призвичаїлись і пішли, сухо клацаючи свіжими непритер-тими підковами. Покраяна лезами чахлих лісків, лежала чужа, польська земля. Парився похмурий теплий день, і сонце, теж ніби не донське, бродило десь за серпанковою завісою суцільних хмар.