Слідом за делегацією Донського уряду до Новочеркаського поїхали і представники Військово-революційного Комітету з Подтелкови и на чолі. За загальним обранням були делеговані: Подтелков, Кудінов, Кривошликов, Лагутін, Скачков, Головачов і Мінаєв. Заручниками лишилися заарештовані' в Кам'янській офіцери Отаманського полку.
За вікном вагона рябілася метелиця'. Попід иапівзруйно-ваними штахетами щитів виднілися прклизані вітром затверділі замети. Зламисті стріхи їх були вигадливо покреслені слідами пташиних ніг.
. На північ подавалися полустанки, телеграфні стовпи і весь безкраїй, в сніжній своїй одноманітності степ.
Подтелков, у новій шкіряній тужурці, сидів коло' вікна. Проти нього, спершись на столик, дивився у вікно вузькоплечий сухий, мов підліток, Кривошликов. В по-дитячому ясних очах його днювали тривога і ждання. Лагутін гребінцем гладив негіишну русяву борідку. Здоровенний козарлюга Мі-наєв грів над трубою парового опалу руки, горзався на лаві.
Головачов із Скачковим про щось тихо розмовляли, лежачи на верхніх полицях.
У вагоні було в міру накурено, прохолодно. Члени делегації почували себе, їдучи до Новочеркаську, не зовсім певно. Розмови не в'язалися. Нудна кисла тиша. Проїхали Лиху. Подтелков висловив загальну думку:
— Не буде діла. Не зговоримося!
— Марна подорож,—підтримав його Лагутін.
Знову довго мовчали. Подтелков розміряно рухав п'ястю руки, так ніби човник пропускав крізь чарунки мережі. Час-від-часу він поглядав на неяскравий полиск своєї шкіряної тужурки, милуючись нею.
Наближався Новочеркаськ. Подивившись на мапі на Дін, що розгонисто звертав від міста, Мінаєв почав тихо оповідати:
— Бувало, відслужать козаки в Отаманському полку термін,—виряджають їх додому. Вантажать скрині, майно своє, коні. Ешелон суне і от під Воронежом, де вперше доводиться переїздити через Дін, машиніст, що веде потяг; дає тихий хід, щонайтихший, він уже знає, в чому справа. Тільки но потяг вибереться на міст,—лишенько!.. Що тут починається! Козаки просто казяться: "Дін наш! Тихий Дін! Батьку рідний! Сла-а-а-ва!" І у вікна кидають, з мосту прямо в воду, крізь залізні штахети, кашкети, шинелі старі, шаравари, пошивки, сорочки, різний дріб'язок. Дарують Донові, повертаючись із служби. Бувало, глянеш, — а по воді блакитні отаманські кашкети, мов лебеді або квіти, пливуть... Здавна такий звичай повівся.
Притишуючи хід, потяг спинився. Козаки повставали. Кривошликов, застібаючи ремінь на шинелі, криво посміхнувся:
— Ну от і приїхали додому! ,
— Щось не несуть хліб-сіль! — спробував пожартувати Скачков.
У двері без стуку увійшов високий, бравий осавул. Він оглянув членів делегації пронизливими, ворожими.очима, з кавмисноккгрубоватістю сказав5:
Мені доручено відпровадити вас. Потурбуйтеся, панове більшовики, швидше залишити вагон. Я не ручуся за натовп і... за вашу цілість.
— Він довше, як на всіх, затримав очі на Подтелковї, певніше на його офіцерській тужурці; вже з неприхованою ворожістю скомандував:
— Виходьте з вагону, швидко! —. '
— Ось вони, мерзотники, зрадники козацтва! — крикнув з залитого натовпом перону якийсь довговусий офіцер.
Подтелков зблід, глянув на Кривошликова трошки розгубленим, косим поглядом. Той4 зсідав слідом за Подтел-ковим, посміхаючися, шепотнув:
— "Ми чуєм голоси хваління не в любім рокоті похвал, а в диких криках озлоблігіня..." Чуєш, Федоре?
І Подтелков, хоч і не дочув останніх слів, все ж посміхнувся.
їх супроводила міцна офіцерська варта. Аж до самісінької крайової управи казився, проводячи їх, натовп, прагнучи самосудної розправи. Бешкетували, ображаючи делегатів, не.тільки офіцери і юнкери, а й якісь козаки, і пристойно одягнені жінки, і учні.
— Що за неподобу дозволяєте ви!—звернувся до одного з офіцерів, що супроводили їх, обурений Лагутін.
Той зміряв його поглядом повним ненависти, прошипів:
— Дякуй богові, що живий зостанешся... Коли б моя сила, — я б тобі... таку твою мать, хамло... У-у-у, стерво!
Його спинив докірливим поглядом другий, молодший.
— Ну й халепа! — знайшов хвилину шепотнути Голова-чову Скачков.
— Наче на страту ведуть...
Заля крайової управи не вмістила всіх. Поки прибулі делегати розсаджувалися по один бік столу за вказівками якогось розпорядливого сотника, надійшли члени уряду.
Твердим, на всю ступню, вовчим кроком пройшов трохи згорблений Каледін, за ним слідом Богаєвський. Він відсунув свій стілець, сів, спокійним рухом поклав на стіл захисний кашкет, що білів офіцерською кокардою, пригладив волосся і застібаючи пальцями лівої руки ґудзика на боковій великій кишені френча, трохи перегнувся в бік до Богаєвського, що щось говорив йому. Кожен рух його був налитий твердою нехапливою впевненістю, зрілою силою; звичайно так держать себе люди, котрі подержалися за владу, прибрали протягом низки років особливої, відмінної від інших постави, манери носити голову, ходу., У нього з Подтелковим було багато спільного. Зате Богаєвський, програючи поруч поважного Каледіна, здавався і непоказнішим за нього і схви-льованішим наступними переговорами. . .
Він щось говорив, нечутно рухаючи губами, закритими русявим карнизом вкслих вусів, поблискував з-під пенсне гострими, косо поставленими очима. Нервозність видно було з того, як він поправляв комірця, плавкими біглими рухами торкався круто вигнутого енергійного підборіддя, ворушив бровами, розкришеними на широких надвічницях.
Від Каледіна, що сидів у центрі, по обидва боки розсаджувалися члени військового уряду. Дехто з них приїздив до Кам'янської: Карев, Свєтозаров, Уланов, Агєєв; трохи подаль сіли Єлатонцев, Мельніков, Боссе, Шошніков, Поляков.
Подтелков чув, як Митрофан Богаєвський стиха щось сказав КаледІну. Той коротко примружився на Подтелкова, що-сидів проти нього, сказав:
—=— Я гадаю, можна починати.
Посміхнувшись, Подтелков виразно ознайомив, з якою метою приїхала делегація. Кривошликов, простягнув через стіл заготований ультиматум Військово-революційного комітету, але Каледін, відхиляючи —його порухом білої долоні, твердо сказав:
. — Немає рації гаяти час на ознайомлення з цим документом кожного члена уряду зокрема. Потурбуйтеся зачитати вголос ваш ультиматум.