— Мало тебе в спину кололи, бугай ідолів! — беззлісно лаявся Бешняк.
Кошовий, розлігшись горілиць, мовчав, довго дивився >у вишню порожнечу і, мрійно посміхаючись, хвилююче-ніжно пестив руками нахолоділу, неприступно-байдужу землю.
. За годину до зміни взяли їх німці. Бешняк, устигши вистрілити, присів, скрегочучи зубам'и, згинаючись у смертному поклоні: німецький ножовий багнет ізчекрижив йому нутрощі, розпоров міхур і туго здригнувся, встромившись у хребет. Кошового положили прикладом. З півверсти його тягінув на собі кремезний ландштурмист. Михась опритомнів, відчувши, що захлинається кров'ю, передихнув і, змігшися, без особливих зусиль зірвався зі спини німця. На' нього вдарили випалом, але ніч і чагарник визволили — втік.
Після того, як відступ припинився і російсько-румунські частини вийшли з мішка, 12-й полк, зняли з позиції, кинули в запілля, лівіш від його ділянки на кілька верстов. Було оголошено наказ по полку: нести заставну службу, виставляти дозори на дорогах, стежити, щоб у запілля не уходили дезертири, затримувати їх, вживаючи навіть зброї, і під вартою направляти до штабу дивізії.
Михась Кошовий в числі перших потрапив у наряд. Він і ще троє козаків зранку вийшли з села і,' за вказівками вахмістра, розташувалися край кукурудзяного поля, недалечко від дороги. Дорога, оббігаючи перелісок, ховалася в горбистій,— посмугованій квадратами ріллі долині. Козаки спостерігали по черзі. Після полудня помітили групу, чоловіка з десятеро салдатів, що посувалися до них. Салдати йшли, з явним наміром обминути сельце, що виднілося під узвозом. Порівнявшися з переліском, вони спинились, закурили, очевидно, радячись, потім пішли, круто змінивши напрямок, під простим кутом звернувши ліворуч.
— Гукнути на них?—'Підводячись з хащів кукурудзіння, спитав інших Кошовий.
— Стрельни вгору.
— Гей ви! Стійте!
Салдати, що були від козаків на віддалі кількох десятків сажнів, на хвилину спинилися, почувши погук, і знову, немов би нехотя, рушили' вперед.
— Ст-і-й! — гукнув один з козаків, постріл за пострілом випускаючи вгору обійму.
З Гвинтівками напереваги козаки дігнали салдатів.
— Якого чорта не стоїте? Котрої частини? Куди йдете? Документи!— підбігши, гукнув-урядник Количев, начальник посту.
Салдати спинились. Троє не кваплячись скинули гвинтівки. Задній нахилився, перев'язуючи Шматком телефонного дроту відірвану підошву чобота. Всі вони були неймовірно обдерті, брудні. На полах шинелів щетинились брунатні кожушки, череди,—‘видно, валялися цю ніч у лісі, в хащах. На двох були літні кашкети, на інших — брудно-сірі плетеної смушки папахи з відстібнутими закотами, з розметляними мотузками зав'язок. Передній, як видно, проводир, високий і по-старечи згорблений, тремтячи щуплими торбами щок закричав гнівним гугнявим голосом:
— Вам чого? Ми вас чіпаємо? Чого в'язнете?
— Документи! — напускаючи на себе суворість, перепинив його урядник.
Салдат, блакитноокий і червоний, мов свіжо-палена цегла, дістав з-за паска пляшкову Гранату, помахуючи нею перед носом урядника, оглядаючись на товаришів, зачастив скоромовкою:
— Ось, хлопче, тобі документ! Ось! Це тобі на весь рік мандат! Бережи життя, а то як гахну — печінки-селезінки не збереш. Зрозумів? Зрозумів, чи що? Зрозумів?...
— Ти не бешкетуй! — штовхаючи його в груди, хмурився урядник. —Не бешкетуй і не лякай нас. Ми й так лякані А коли ви дезертири, — повертай до штабу. Там таких суб-чиків до рук прибирають.*
Ззиркнувшись, салдати скинули Гвинтівки. Один з них, темновусий і засмоктаний з вигляду шахтар, шепотнув, переводячи розпачливі очі з КошовЬго на інших козаків:
— Ось як візьмемо вас, таку вашу мать, у багнети!.. Ану, геть! Відійди! їйбогу, зараз першому кулю всаджу!..
Блакитноокий салдат кружляв над головою Гранату. Високий, згорблений, їйо йшов попереду, дряпнув іржавим жалом багнету сукно урядницької шинелі; схожий на шахтаря матюкався і замахнувся .на Михася Кошового прикладом, а в того палець тремтів на цинґлі і тіпалося притиснуте до боку ліктем ложе гвинтівки; один з козаків, ухопивши невеличкого салдатика за вилоги шинелі, возив його на витягнутій руці і боязко оглядався на інших, опасуючись удару ззаду.
Шаруділо на кукурудзінні сохле листя. За горбистою рівниною переливами синіли відроги гір. Коло сельця по випасах бродили руді корови. Вітер клуботав за переліском морозяну куряву. Сонливий і мирний був жовтневий день; благосним спокоєм, тишею віяло від забризканого скупим сонцем краєвиду. А недалеко від дороги в безглуздій злобі топталися люди, готувалися кров'ю своєю труїти ситу від дощів, засіяну, тучну землю.
Шал трохи ущух, і погаласувавши, салдати і козаки почали розмовляти спокійніше.
— Ми три добі, як з позицій знялись! Ми не в запіллі вештались! А ви тікаєте, сором вам. Товаришів кидаєте! Хто ж фронт держатиме? Ех, ви люди!... У мене он у самого товариша під боком закололи — в . секреті з ним був, а ти кажеш, що ми війни не нюхали. Понюхай ти її так, як ми нюхали!.— злісно говорив Кошовий.
— Чого там розпатякувати! — перервав його один з козаків:— ходімо до штабу — і край.
— Ослобоніть дорогу, козаки! А то, он бог, стрілятимемо!— переконував салдат шахтарського вигляду.
Урядник бідкаючись розводив руками:
— Не можемо ми зробити цього, браток! Нас поб'єте — однако піти вам не доведеться: он у селі наша сотня стоїть...
Високий, згорблений салдат, то загрожував, то умовляв, то починав принижено благати. Під кінець він, заметушившись, дістав з брудної торби пляшку, обплетену соломою і, улесливо підморгуючи Кошовому, зашепотів:
— Ми вам, козачки, і грошенят прикинемо, і ось... горілка німецька... Ще щось зберемо... Звільніть, ради Христа... Вдома дітки, сам розумієш... Вимоталися геть чисто, тугою зійшли... Доки ж?... Господи! Невже не відпустите? — він квапливо дістав з-за халяви кисета, витрусив з нього дві зім'яті керенки, настирливо почав пхати їх в руки Кошовому.— Бери, бери! Фу, боже мій!.. Та ти не сумнівайся!... Ми переб'ємось і так!... Гріш—це нічого... без нього можна!.. Ще зберемо...
Обпалений соромом, Кошовий відійшов від нього, ховаючи за спину руки, мотаючи головою. Кров з силою кинулась йому до обличчя, витиснула з очей сльози: "Через Беш-няка роззлостився... Що ж це я... Сам шроти війни, а людей держу, — які ж права маю?.. Матінко моя, ото наборознив! Пес я поганий!"