Покружлявши по Московсько-Нарвському районі, офіцери розлучилися.
— Нам, Женю, треба не губити одному одного, — сказав на прощання Калмиков.— Лихі настають часи. Держись за землю, а то впадеш!
Услід Листницькому, як той пішов уже, крикнув, він, ставши у півоберта:
— Забув тобі сказати. Меркулова нашого пам'ятаєш? Художника?
— Ну?
— Вбили в травні.
— Не може бути!
— Та ж як убили, — припадком. Безглуздішої смерти й бути не може. В руках у розвідника вибухла Граната, самому йому по лікті відірвало руки, а від Меркулова знайшли ми тільки частину нутрощів та розтрощеного цейса. Три роки милувала смерть...
Калмиков ще щось кричав, та, знявшись, вітер завихрив сіру куряву, ніс самі безголосі кінці слів. Листницький махнув рукою, пішов, зрідка оглядаючись.
ХНІ-
6-го серпня начальник штабу верховного головнокомандувача, генерал Лукомський, через першого генерал-квартир-майстра ставки, генерала Романовського, дістав наказа зосередити в районі Невель — Н. Сокольники — Великі Луки 3-й кінний корпус з Тубільною дивізією.
— Чому в даному районі? Ці ж частини в резерві Румунського фронту? — спитав спантеличений Лукомський.
— Не знаю, Олександре Сергійовичу. Переказую вам точно наказ головнокомандувача.
— Коли ви його дістали?
— Вчора. Об одинадцятій годині вночі головнокомандувач викликав мене і наказав доложити вам про це сьогодні вранці.
Ромаиовський, ступаючи на носки, походив попід вікном і, спинившись коло стратегічної мапи Середньої Европи, що зайняла півстіни в кабінеті Лукомського,— сказав, стоючи спиною' до нього, з перебільшеною увагою розглядаючи мапу:
— Ви з'ясуйте... Він тепер у себе.
Лукомський взяв зі столу папери, відсунувши, крісло, пішов тою підкреслено-твердою ходою, якою ходять гладшаючи літні військові. На дверях, пропускаючи наперед Рома-новського, сказав, очевидно, стежачи за ходом власних думок:
— Правильно. Так.
Від Корнілова щойно вийшов незнайомий Лукомському вис<зкий цибатий полковник. Він шанобливо оступився з дороги, пішов, коридором, помітно кульгаючи, смішно і страшно сіпаючи контуженим плечем.
Корнілов, трохи нахилившись уперед, спираючись на стіл косо поставленими долонями, говорив до літнього офіцера, що стояв цроти нього:
— ...треба було чекати. Ви мене зрозуміли? Прошу повідомити скоро прибудете до Пскова. Можете йти.
Почекавши, поки за офіцерами замкнулися двері, Корнілов. молодим, пружним рухом опустився на крісло, присуваючи Лукбмському друге, спитав:
— Ви дістали від Романовсьокого мого наказа про перекид 3-го корпуса?.
— Так, я прийшов поговорити з цього приводу. Чому ви вибрали зазначений район скупчення для корпусу?
Лукомський уважно дивився на смагляве обличчя Корнілова. Воно було непроникливе, азіятське, безстрастне; по щоках від носа до черствого рота, закритого негустими вислими вусами, звично-знайомі криві падали зморшки. Жорстокий, суворий вираз обличчя порушувала тільки, кіска волосся, що якось по-дитячому зворушливо спускалася на чоло. Спершись на лікті, придержуючи маленькою, сухою долонею підборіддя, Корнілов примружив монгольські, з яскравим блиском очі, відповів, торкаючись руйою коліна Лукомського.
— Я хочу скупчити кінноту не спеціяльно за ПІВНІЧНИМ фронтом, а в такому районі, звідки на випадок потреби легко було б її перекинути на Північний і Західній фронти. На мою думку, обраний район найбільше відповідає цій вимозі. Ви Думаєте інакше? Що?
Лукомський невиразно знизав плечима.
—Побоюватись за Західній фронт немає ніяких . підстав. Краще скупчити кінноту в районі Пскова.
— Пскова? — перепитав Корнілов, усім корпусом нахиляючись уперед і, поморщившись, ледве ощиривши тонку, вицвілу губу, заперечливо хитнув головою.
— Ні! Район Пскова незручний.
Стомленим, старечим рухом Лукомський положив на поруччя крісла долоні, обережно вибираючи слова, сказав:
97
Тихий Дін-—7.
— Лавре Георгієвичу, я зараз же видам потрібного наказа, але в мене склалося вражіння, що ви щось не договорюєте... Обраний від вас район для скупчення кінноти дуже підхожий на випадок, коли б її треба було кинути на Петроград або' Москву, але Північного фронту таке розміщення кінноти не забезпечує вже хоч би тому, що її важко буде пересовувати. Коли я не помиляюсь і ви справді чогось не договорюєте, то прошу — або відпустіть мене на фронт, або повністю скажіть мені ваші думки. Начальник штабу може залишитися' на свойому місці тільки при повному довір'ї з боку начальника.
Корнілов, схиливши голову, напружено прислухався, і все ж простим людським оком встиг помітити, як холодне з ви-чгляду обличчя Лукомського хвилювання сплямувало ледве помітним, скупим рум'янцем. Подумавши кілька секунд, він відповів:
— Ви маєте рацію. У мене є деякі міркування, про які я з вами ще не говорив... Прошу видати наказа про пересування кінноти і терміново викличте сюди командира 3-го корпусу генерала Кримова, а ми з вами докладно переговоримо після повороту з Петрограду. Від вас, Олександре Сергійовичу, вірте, я нічого не хочу таїти, — підкреслив Корнілов останню фразу, і жваво повернувся на стук у двері. — Увійдіть.
Вступили помічник комісара при ставці фон-Візін, з ним низькорослий, білявий генерал.. Лукомський підвівся, ухо-дячи чув, як на запитання фон-Візіна Корнілов гостро відповів:
— Зараз у мене немає часу переглядати справу генерала Міллера. Що?.. Так, я їду.
Повернувшись від Корнілова, Лукомський довго стояв коло вікна. Погладжуючи сивуватий клин борідки, задумливо дивився, як у садку вітер зализує рясні вихри каштан-ців і хвилею жене горбату траву, що просвічує на сонці.
За годину штаб 3-го. кінного корпусу дістав наказ від начальника штабу головнокомандувача приготуватися до переміщення. Того ж дня шифрованою телеграмою командира корпусу, генерала Кримова, що свого часу, на бажання Корнілова відмовився від призначенню на посаду командувача 11-ї армії, терміново викликали до ставки.
9-го серпня Корнілов, під охороною еспадрона текінців, спеціальним потягом виїхав до Петрограду.
Другого дня в ставці переказували чутки про скинення " навіть арешт головнокомандувача, але И-го вранці Корнілов повернувся до Могилеву.