Подтелков наказав рушати назад. Проїхали хутір Алексє-євський. І там людність, очевидно попереджена, побачивши, що наближаються підводи експедиції, почала ховатися й розбігатися.
Смеркало. В'їдливий, дрібний, холодний цідився дощ. Люди промокли і змерзли. Йшли коло підвід, держачи рушниці напоготові. Дорога, огинаючи узвіз, спустилася в долину, текла нею, вилячи і вилазячи на пагорба. На гребнях з'являлися і зникали козацькі роз'їзди. Вони проводили експедицію, підвищуючи і без того нервовий настрій козаківс
Коло одної з поперечних балок, що перетинали долину, Подтелков плигнув з підводи, коротко кинув іншим: "Приготуйсь"!— зсунувши на свойому кавалерійському ,карабіні запобіжника, пішов поруч з підводою. В балці — затримана греблею — голубіла провесняна вода. Мул понад ставом поплямовано слідами худоби, що на вддопій сюди підходила. На обваленій греблі росли бур'янець і березка, внизу коло води чахла осока, шарзщів під дощем гостролистий лещук. Подтелков чекав козацької засідки в цьому місці, але вислана наперед розвідка нікого не виявила.
— Федоре, ти зараз не чекай, — зашептав Кривошликов, підкликавши Подтелкова до .підводи. — Зараз вони не нападуть. Уночі нападуть.
— Я сам так думаю.
XXIX.
На заході густішали хмари. Темніло. Десь далеко-далеко, за Доном, звилася блискавка, наче крило недобитого птаха, тріпотіла жовтогаряча зірниця. В тому боці блякло світилася заграва, принакрита чорною ііолою хмари. Степ, мов чаша, по, вінця налита тишею і прохолодою вогкістю, таїв у згортках балок сумні відблиски дня. Чимсь нагадував цей вечір осінню пору. Навіть трави, котрі ще й цвіту не дали, випромінювали мертвений запах тліну.
До розмаїтих неясних ароматів намоклої трави привюху-
вався, крокуючи, Подтелков. Інколи він зупинявся, зчищав з підборів груддя налиплого болота, випростуючися важко і стомлено ніс своє дебеле тіло, скрипів мокрою шкірою навстіж розтебнутої куртки.
На хутір Калашників, Поляково-Наголинської волости, приїхали вже вночі. Козаки команди, кинувши підводи, розбрелися по хатах на ночівлю. Схвильований Подтелков наказав розставити пікети, але козаки збиралися неохоче. Троє відмовилися йти.
— Судити їх товариським судом! За невиконання бойового наказут— розстріляти! — гарячився Кривошликов.
Поїйарпаний тривогою, Подтелков гірко махнув рукою:
— Розклалися дорогою. Не боронитимуться. Пропали ми, Михасику...
Лагутін сяк-так зібрав кілька чоловіка, вислав за хутір
ДОЗОрИ:
— Не спати, хлоп'ята! Інакше накриють нас!-—обходячи хати переконував Подтелков найближчих йому козаків.
Він цілу ніч просидів за столом, звісивши на руки голову, важко і хрипко, мов хора тварина, зідхаючи. Удосвіта трошки поспав, спустивши на стіл велику голову, але його зараз же розбудив, прийшовши з сусіднього двору, Роберт Франшербрудер. Почали збиратися до виступу. Вже розвиднілося. Подтелков вийшов з хати. Господиня, що доїла корову, зустрілася йому в сінях.
— А на горбі кіннотники їздять,—байдуже сказала вона.
— Де?
— А он за хутором.
Подтелков вискочив на двір: на горбі, за білою заслоною туману, що висів над хутором і вербами левад, виднілися численні загони козаків. Вони. пёресовувались ристю і куцим чвалом, оточуючи хутір, туго стягуючи кільце.
Незабаром у двір, де спинився Подтелков, до його тачанки, почали стікатися козаки команди.
Прийшов мигулинець, Василь Мирошників —кремезний чубатий козак. Він відкликав Подтелкова у бік, похнюпившися сказав:
— От що, товаришу Подтелков... Приїздили зараз делегати від них,—він махнув рукою у бік горба,—наказали пере-' дати тобі, щоб зараз же ми склали зброю і здалися. Інакше вони йдуть у наступ.
— Ти!.. Сучий син!.. Ти що мені говориш?—Подтелков
схопив Мирошникова за відлоги шинелі, жбурнув його від себе і підбіг до тачанки; рушницю за цівку, хрипким, огрубілим голосом до козаків: ,
#— Здатися?.. Які можуть бути розмови з контр-револю-цією? Ми з ними боремося! За мною!.В розстрільню!..
Ш
Висипали з двору. Купкою побігли на край хутора. Коло останніх дворів захеканого Подтелкова наздогнав член комісії Мрихин.
— Яка ганьба, Подтелков! Із своїми ж братами і ми проливаємо кров? Залиш! Договоримось і так.
Бачачи, що тільки незначна частина команди йде за ним, тверезим розумом враховуючи неминучість поразки в разі бою, Подтелков мовчки викинув з рушниці засувку і в'яло махнув кашкетом:
— Відставити, хлопці! Назад — на хутір...
Повернулися. Зібрався весь загін у трьох суміжних дворах
Незабаром на хуторі з'явилися козаки. З горба спустився загін на сорок вершників.
Подтелков на запрошення милютинських стариків пішов за /хутір договорюватися про умови здания. Головні сили ворога, що обклав хутір, не залишали позицій. На прогоні Бунчук наздогнав Подтелкова, спинив його:
— Здаємось?
— Сила солому ломить... Що?... Ну, що вдієш?
— Загинути закортіло? — Бунчука всього пересмикнуло.
Високим безвучним глухим голосом він закричав, не звертаючи уваги на стариків при Подтелкові:
— Скажи, що зброї ми не здамо... Ти нам тепер не начальник. З ким ти радився? З чийого дозволу ти йдеш зраджувати нас?— він круто повернувся і, розмахуючи затиснутим у кулаці наганом, пішов назад.
Повернувшися, спробував було переконати козаків продертися і з боєм, іти до залізниці, та більшість мала виразно примиренський настрій. Одні відверталися від Бунчука, інші вороже заявляли:,
— Іди воюй, вояко, а ми з рідними братами не битимемося!
— Ми їм і без зброї довіримося.
— Святий Великдень — а ми кров литимемо?
Бунчук підійшов до своєї брички, що стояла коло комори, кинув під неї шинелю, ліг, не випускаючи з долоні рубчасте револьверне руків'я. Спочатку він думав було тікати, але йому мерзила втеча потай, дезертирство і, в думці махнувши рукою, почав чекати повернення Подтелкова.
Той повернувся години за три. Величезний натовп чужих козаків пройшов з ним в хутір. Деякі їхали верхи, інші вели коні за повід, решта йшла пішки, напираючи на Подтелкова і підосавула Спиридонова, — колишнього товариша ще в батареї, котрий , тепер стояв на чолі збірного загону для спій-мання Подтелківської експедиції. Подтелков високо ніс голо-ву, ступав прямо і старанно, мов би добре перехиливши. Спиридонов щось говорив йому, тонко і єхидно посміхаючися.