Приїхав заспаний лікар. Очі в нього. були підпухлі, волосся на голові скуйовджене і наїжачене. Він одягнув пальто прямо на нічну сорочку. Вислухавши Терезу, він вийшов у коридор до Марії. Іноді серед шепоту лунали вигуки:
— Авжеж, авжеж... Обов'язково треба їх викликати. Арже-луз не за горами... Завтра раненько, як тільки благословиться на світ.
Невже це кінець? Але ж Тереза не почуває, що їй погано, їй здається неймовірним, що вона може померти. Коли вона прокинулася, в узголов'ї стояли, не спускаючи з неї очей, Марія і Бернар Дескейру, який ще навіть не встиг зняти кожуха. Посміхнувшись, вона запевнила їх, що почуває себе краще. Бернар вийшов, порипуючи чобітьми, а Марія, опорядивши хвору, допомогла їй сісти в крісло. Відтак вона вийшла до батька в коридор. Цього разу Тереза не могла зрозуміти, що вони говорили, дарма що досить чітко розрізняла фальцет свекрухи. Вся сім'я застигла в очікуванні фатальної події; біг життя припинився. "Однак це непорозуміння",— подумала Тереза: вона ще не збирається вмирати.
Бернар знову зайшов у кімнату; на ньому вже не було кожуха.
— Я прийшов змінити Марію... Треба ж дати бідним дітям можливість бачитись... 4
Тоді вона зрозуміла, що заручини відбулися. Бернар сів у крісло на певній віддалі від неї і витягнув з кишені газету. Невже він збирається сидіти тут цілий день? Коли настала пора випивки перед сніданком, він вийшов і повернувся аж післяобід. З того часу просидів біля неї поки Марія не прийшла закривати віконниці. Те саме він робив і в наступні дні. Хоч ні разу не обізвавсь до неї, тільки вряди-годи було чути, як у його пальцях шарудить папір. Іноді несподівано різким рухом перегортав чи складав газету, голосне лопотіння якої виводило Терезу з рівноваги.
Востаннє він появився в кімнаті в годину приїзду лікаря, який прибув досить пізно, під кінець свого об'їзду хворих. Від лікаря несло запахом тютюну; його велика, мокра від дощу борода зовсім не дратувала Терезу. Недбало обсту* кавгаи хвору, він звичайно говорив:
— Однак наші справи, здається, не погіршуються!
Мабуть, вони вважали, що смерть надто довто возиться з нею... Чому Жорж Філо залишився у Сен-Клері?.. А цей чого жде?
— Можна підготуватися до екзаменів, не відвідуючи лекцій,— запевняла Марія.
А втім, він, можливо, вирішив залишитися біля батька, якому зараз потрібен,— Париж уже більше не притягав його... Одного дня дівчина сказала:
— Пригадуєте? Після того, як ви з ним бачилися, у вас був обморок. Він прийде ще, як тільки вам стане краще. Лікар заборонив, щоб вас хтось відвідував,* крім членів нашої сім'ї
— Але ж, дитино моя,— відповідала Тереза,1 не розплющуючи очей,— у мене зовсім нема бажання бачитися з ним.
Бернар, якого вона вже забула, знову ввійшов у її життя. У порівнянні з тим, яким він був колись, тепер став худіший і ще неохайніше одягався. Його опущена голова ззаду зовсім облисіла; він завжди мовчить; очі налиті кров'ю, як у людини, що зловживає спиртними напоями. З усього видно, що він переніс легкий удар.чЕге ж! Вона вже не задумується над тим, як вона могла зробити той вчинок...
Тепер, коли цей чоловік знову виявився біля неї і гнітить її всім своїм тягарем, ніщо не здається їй таким простим і природним, як бажання усунути його, відкинути раз і назавжди... Вона промахнулася, і ось він зараз перед нею... Вона вмирала, а він дивився, як вона вмирає, чекаючи її кінця з таким самим нетерпінйям, яким п'ятнадцять років тому була пойнята вона.
Він з голосним шелестом м'яв газету, відхаркувався, чухав своє вухо, несамовито трясучи запханим у нього мізинцем. І коли повертався з кафе "Лакост", де у нього був постійний столик, часто змушений був затуляти рукою рот і вибачатися. Тереза робила вигляд, що хоче спати. Тоді він ішов у сусідню кімнату, залишаючи двері напіввідчиненими, і вона, таким чином, все одно продовжувала відчувати, що він живе.
— Ні, ні,— говорила сама до себе,— я не бажаю його загибелі...
Але під глибокими верствами наносів, які життя поступово накладало на неї, це бажання ніколи не покидало її, залишилося в ній вічним і нестаріючим.
Тереза шяк не могла зважитися померти. Взагалі вона почувала себе краще, добре їла і покінчила з своїми страхами. Звичайно, серце її може "здатті" з хвилини на хвилину.
— Чудово, докторе,— говорила її свекруха,— але ж воно не "здає"?
Марія не могла вже доглядати за нею; коли була гарна погода, Бернар ходив на полювання; треба було когось підшукати.
Одного ранку Марія запитала в матері, чи вона й досі продовжує не довіряти Анні. Тереза тільки знизала у відповідь плечима, кажучи:
— Ти добре знаєш, що я була не в собі... Бідна маленька Анна!
— Вона сьогодні приїде... привезе вашу білизну... Атож, всього на два місяці: вона заручена з водієм, який зараз по-подорожує з своїми панами. Але через два місяці...
— Що через два місяці? Марія почервоніла:
— Ви виздоровієте, мамо.
Приїзд Анни змінив хід життя Терези. Марія та її батько більше не появлялися, хіба— що на хвилинку вранці або ввечері. Тереза знову перетворилася на дитину, яку заспокоює присутність няньки. Коли Анна з нею, їй нічого боятися. Найбільш неприємні обов'язки Анна, здавалося, виконувала з приємністю. Вона нітрохи не нудьгувала, попросту не мала для цього часу.
— Подумати тільки! Мені ще треба буде підготувати все придане.
Вона схудла й говорила,' що не дуже квапиться знову бачити свого нареченого. Однак незабаром їй треба буде від'їхати. Водій от-от має повернутися. Він шукає місця... Слухаючи базікання, Тереза думає: "До того часу я встигну померти". Тепер вона не уявляє собі, як могла б жити без Анни.
З глибини будинку раптом долітає музика, піаніно, скрипка, віолончель сповнюють .звуками післяобідні години.
— Грамофон,— каже Анна.— Вони повернулися.;.
В гарні сонячні ранки на вистеленому бруківкою подвір'ї чути цокотіння кінських копит,— то заручені вирушають верхи на прогулянку. їх повернення також ще здалеку сповіщає стукіт кінських копит, які лунко б'ють по замерзлій дорозі. Але в ті дні, коли надворі залягає густий туман чи падає дощ, тільки звук грамофона видає присутність Жоржа. Тереза ще покладала надії на те, що ця музика може утворити між Марією і юнаком непрохідне море, на якому гуляють розбурхані хвилі. Тільки вона, Тереза, може ступати по цьому морю... Треба буде добитися того, щоб він ще раз зайшов у цю кімнату. Вона має йому щось сказати, щось дуже важливе... Мається на увазі не любов... А втім, хтозна, чи не про неї він думає, коли ставить пластинку з "Тріо для ерцгерцога", про яке, як їй пригадується, вона говорила йому одного вечора.