Нема нічого!.. скрізь біліє...
Та тільки лісом загуло 1173.
1173 Кобзарь. — 1885. — Т. II. — С. 520 — [52]1. Не тямлю, чому досі оцих заборон не заведено до "Кобзарів", виданих після р. 1885. Тим часом опріч своєї краси, наведені вірші мають велику вагу в поемі і з іншого боку.
Визволивши "Кобзаря", хоча й вельми покаліченого, з цензурної неволі, треба було поміркувать про кошти на видання.
В гурті Тарасових приятелів було немало українських /549/ богатирів-дуків, от як, напр., Галаган, Тарновський, Сошальський і ін. — таких, що спроможні були на видання "Кобзаря" вийняти кошти з власної кишені так, що кишеня з того не послабшала б і навіть не почула б того. І кожен з них, вдаючи з себе патріота українського, тим самим реально довів би і свій патріотизм і своє пошанування до Кобзаря-генія і до рідного слова. Потребу видання "Кобзаря" всі вони добачали, а проте ні в кого не простяглася рука дати потрібні кошти. Коли б не трапилося щасливої нагоди і запомоги Платона Семеренка, так річ певна — видання "Кобзаря" не минуло б жмикрутських рук столичних книгарів. Коли Шевченко в липні р. 1859 гостював на Україні і був у Платона Семеренка, так останній обіцяв, коли тільки цензура дасть дозвіл, що кошти на "Кобзаря" будуть.
Пам’ятаючи про сю обіцянку, Шевченко, прийнявши дозвіл цензурний, написав до Олексія Хропаля (управителя Семеренкових дібр в Городищі): "Сьогодні, — писав він, — цензура випустила з своїх пазурів мої безталанні думи, та так, проклята, обчистила, що я ледві пізнав свої діточки. А "издатель" — кацапська душа — половини не дасть того, що я прошу і що мені притьмом треба. З таким моїм лихом я оце до вас з Платоном Федоровичем: вишліть мені 1100 карбованців, а я вам з великою подякою пришлю к новому року екземплярів книги на таку суму, або через рік гроші з невеликим процентом" 1174.
Семеренко не гаючись 11 грудня післав в Москву до свого комісіонера Пурлевського переслати Шевченкові потрібні йому гроші і того ж дня, повідомляючи про се автора "Кобзаря", додає: "Усі ми часто згадуємо про вас. Ми з вами мало знайомі. Де про що бажав побалакати з вами, та не трапилося зручної нагоди. Ви своїми оповіданнями поетичними так бадьорили мій дух, що я про все забув. Дасть Біг, побачимося і побалакаємо по правді. Адже ви за правду не гніватиметеся? На перший раз скажіть мені по правді: з якої причини до мене ви написали листа одною мовою (російською), а до Олексія Івановича Хропаля другою? (українською). Коли таке нелітературне листування, як моє, не втомить вас, так прошу вас і до мене коли-небудь написати" 1175.
1174 Киевская старина. — 1889. — Кн. II. Лист до О. І. Хропаля від 29 листоп. 1859 р.
1175 Ibidem. /550/
Жодного сліду нема, щоб відповісти запевне: чи після наведеного листа переписувалися Шевченко й Семеренко, чи ні? Тільки з Тарасового листа 12 січня до Варфоломея знати, що поет писав про щось до Семеренка, мабуть, прохав взяти до себе на службу Варфоломея, але лист сей до нас не дійшов.
Коли, нарешті, вийшов "Кобзарь", Шевченко послав його до знайомих з власноручними написами. Пославши кілька примірників до Варфоломея, він писав до його, щоб, прийнявши посилку, одвіз примірники "Кобзаря" в Городище до Семеренка і до Хропаля.
Побачивши, що на "Кобзарі" — "коштом Платона Семеренка", останній, як переказує д. Чалий 1176, вельми ремствував на Тараса, бо, даючи гроші на видання, він не бажав, "щоб відала лівша про те, що діє правша", і після того Семеренко вже не схотів відповідати Тарасові.
І Варфоломей 1177 свідчить, що справді Семеренко за те гнівався. Тарас же, довідавшись про його гнів, писав: "Нехай собі сердиться, коли у його така сердита натура".
Дійсно Платон Семеренко був чоловік стільки ж добрий, скільки скромний і ворог всякої реклами, але, кажучи правду, за "рекламу" на "Кобзарі" не слід було йому гніватися на Тараса. Коли хто й винен тут, так хіба ті люди, що, знаючи Семеренкову вдачу, не остерегли Шевченка, щоб на "Кобзарю" не оголошував ймення видавника.
З листів, що приходили до Шевченка з подякою за "Кобзаря", варто де про які згадати нам.
Старий приятель Тарасів доктор Козачковський гаряче дякує за "Кобзаря", як за дарунок дорогий своєю вартостію абсолютною. Навпаки, другий старий приятель Максимович дуже якось холодно висловлює свою подяку, а дука великорос Катенін писав: "Спасибіг, що не забули і про мене. Живіть многі та многі літа і своїми творами поетичними, повними живої краси, драматизму та свідомості гідності чоловіка, будіть простовання до Правди і Добра" 1178.
1176 Чалий, с. 175.
1177 Правда. — 1875. — [п. 24]. — С. 967. [Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 180].
1178 Чалий, с. 175 — 177. [Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 178 — 179. 187 — 189]. /551/
VI
Справа скасовання кріпацтва, що цілий вік гризла серце Шевченка, йшла дляво, і длявість та тепер повинна була ще більш турбувати йому душу. В Петербурзі тоді саме земляк наш і добрий знайомий Тарасів — полтавець-дідич Олександер Оболонський видавав симпатичний вісник "Народное чтение", де було друковано кілька поезій нашого кобзаря. Вже ж річ певна, що, провідуючи Оболонського, Шевченко не один раз виливав перед ним своє тяжке вболівання про долю рідних братів і сестер. Отут не раз здіймали бесіду про те: яким його робом прискорити визволення з кріпацтва поетових братів і сестер? Приміркували перш за все в журналі Оболонського надрукувати коротеньку автобіографію Шевченка. Останні слова тієї автобіографії, надрукованої в книжці за лютий р. 1860, наче той голосний дзвін ударили на ґвалт про долю крепаків Шевченків. "Моє минуле тим більш жахливе, — писав в автобіографії поет, — що мої рідні брати і сестри і досі ще крепаки!.. Так! вони і досі крепаки..."
Але яких же заходів ужити далі, коли оці трагічні слова згвалтовали ворогів крепацтва? Годі було сподіватися, щоб вони дійшли самі собою до ушей дуки поляка Фльорковського, володаря Кирилівки і Шевченків. Річ певна, що Фльорковський журналів російських, та ще й таких, як "Народное чтение", не читав.
Примірковали вплинути на Фльорковського через комітет "Общества (товариства) для пособія (запомоги) литераторам и ученым". Тургенєв, тоді вже особисто знайомий з Шевченком, був членом в Комітеті і взявся внести туди подання про визволення Шевченків з крепаптва.