Коли Тараса привезли з Мошен до Черкас, Табачников лишив його у себе на кватері під вартою, ждучи з Києва відповіді на питання, що чинити далі з Шевченком?
Відповіді треба було ждати кілька день, бо телеграфу з Черкас до Києва тоді не було. І заким прийшла відповідь, Шевченко мусив сидіти в арешті у Табачникова. Що діялося тоді у поета на душі, знати з віршів його, написаних в Черкасах: 20 липня "До сестри" і 21-го "Колись дурною головою". Намалювавши жахливу картину загального побуту крепаків, а найпаче побуту своєї "єдиної многострадальної святої сестри", поет прокидається ніби після сну, де йому ввижалося, що та сестра вже на волі, "неначе в раї спочиває". І бачить він замість раю, що наяву сестра на панщині, а він в неволі, як воно і дійсно було! Поет на другий день питається сам у себе:
І де я в світі заховаюсь?
Щодень Пілати розпинають,
Морозять, шкварять на огні.
1062 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Ки. II. — С. 462. /513/
21 липня Тарас посилає листа до Кржижицького, про сячи швидше його випустити з арешту. Відповіді не прийшло.
Сидячи ще в Мошнах, Тарас послав через посланця лист до Максимовича, просячи віддати гонцеві тому речі, що залишив він на Михайловій горі. Максимович 23 липня прислав до його пакунок, скриньку і 50 руб. грошей, пишучи, що то гроші Тарасові, "а останні сам привезу в Мошни" Лист Максимовича прийшов до Тараса вже в Черкаси і, певна річ, хоч трохи розігнав його нудьгу. Варто навести тут початок тої" листа, щоб запевнитися, що про приїзд Добржинського до Максимовича звістка не певна. "Дуже тужимо над вашою пригодою, — писав Максимович, — бо нам перед Іллею (себто до 20 липня) сказав післанець з Пекарів, що вас уже випустили з Мошен і що ви з Пекарів поїхали в Межиріч до пана Парчевського, а вчора сказали, що ви вже аж в Переяславі, бачу, все оце брехня, ви і досі в Мошнах" 1063.
Нарешті 24 липня прийшов з Києва наказ: привезти туди Шевченка. Того ж дня під вартою соцького повезли його на пароході в Київ.
Генерал-губернатором у Києві був тоді князь Василь чиков, чоловік не лютий. Він звелів свойому урядникові Андрієвському взяти Шевченка на опит. Шевченко розпо вів те все, що я вгорі подав з його "объяснения". Після опиту Васильчиков покликав до себе Шевченка, говорив з ним і запевнився, що "Шевченко безусловно предан вере своих предков", а вся справа з "богохульством" виникла з непоро зуміння тих людей, перед котрими він розмовляв, а може, сприяла тут і ворожнеча за глузування з Козловського Генерал-губернатор велів визволити Шевченка, дозволивши йому перебувати в Києві скільки треба, і мовив: "Їдьте швидше до столиці, там люди більш розвинені і не чіпляються до дрібниць ради того, щоб вислужитися коштом ближнього" 1064. Д. Чалий чув від Андрієвського, що коли Васильчиков покликав до себе Шевченка, щоб особисто розпитати його про пригоду з ним, так Тарас так перелякався, що, виправдуючись перед князем, плакав 1065.
1063 Чалий, с. 142 [Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 161].
1064 Чалий, с. 143.
1065 Чалий, с. 143.
Не було б нічого чудного, коли б Тарас справді до сліз перелякався. Знав він добре з тяжкого досвіду, який у нас /514/Habeas corpus! Не трудно було йому злякатися, згадавши пережиті ним десять літ в неволі. Але ж ми відаємо, що навіть в лабетах Дубельта і Орлова, а потім Обручова і Потапова він не лякався. Певніш буде сказати, що сльози його перед Васильчиковим, коли вони були, стають нам певним свідком не переполоху, а того, до якого високого ступня була зруйнована і збентежена уся нервова система у поета, як підупало його здоров’я фізичне.
Шеф жандарів князь Долгорукий, одержавши з Києва або від князя Васильчикова звістку про пригоду з Шевченком, велів покликати поета, висловити йому сувору догану і остерегти, що коли він не буде дуже обережним, так нехай не нарікає тоді "на нас" за ті добутки, на які заробить.
IX
Визволений з полону Тарас Григорович закватеровав у художника-фотографа Гудавського [?] 1066. Тут він спізнався з священиком з Троїцької церкви Єфимом Ботвиновським, чоловіком добрим, гостинним, але трохи чудним і питухою. Отець Єфим своєю простотою сподобався Тарасові. На другий день Ботвиновський, закликавши свого приятеля Балабуху, теж доброго питуху, і ще декого, та вкупі з Тарасом і рушили погуляти на лівий берег Дніпра. Там, розповідає д. Чалий, вони "пили до положення риз". Тарас би то так напився, що, "зарившись по саму шию в пісок, не хотів звідтіль вилазити, благаючи, щоб його не займали і лишили ночувати на лугу, бо там йому так гарно" 1067.
1066 Русский инвалид. — 1861. — № 268. (Гудовського І. В. — Ред.).
1067 Чалий, с. 150.
Небавом після сього Ботвиновський запросив до себе на вечерок Шевченка. Гостей зібралося чимало. Бесіда йшла весела, і гості не спостерегли, як і ніч минала. Аж ось о годині 3 ночі Тарас зразу заходився прощатися. Отець Ботвиновський і його гості стали прохати Тараса ще посидіти. Він наче й згодився був, але за кілька хвилин попрощався і пішов. Брама була на замку, і отець Єфим з своєї щирої гостинності не велів відмикати її і нікого з гостей не випускати з двору, а сам благав Тараса не йти і вернутися до світлиці. Де там! Скоро Тарас почув приказ: "Нікого не випускати з двору", — він так люто обурився, що господар /515/ мусив звеліти відімкнути браму і знов прохати Тараса вернутися до світлиці і підождати, заким запряжуть йому бричку. Тарас і слухати не хотів, зараз же, скоро відімкнули браму, пішов пішки до господи, не вважаючи, що на вулиці було болото, а він був без калош. Гості гадали собі, що се просто Тарасові витребеньки, але потім вже по довшім часі дехто довідавсь сущої тому причини. Між гостями Ботвиновського Шевченко помітив одного, що показався йому людиною небезпечною, начебто шпигом. Подаючи оцю звістку 1068, автор її Н-в не назвав на ймення того небезпечного чоловіка, але з натякань його можна гадати, що то був Віктор Аскоченський, колишній професор Київської духовної академії. Він спізнався з Шевченком ще року 1846, тоді він був учителем у Сипягіна, небожа тодішнього київського генерал-губернатора Бібікова, і жив у його. У Києві ходила про Аскоченського вельми лиха чутка. Отого небезпечного чоловіка, додав Н-в, "ніхто не вважав за чоловіка путящого, але його усі приймали, він скрізь бував і скрізь, де можна було, напивався". Шевченкові здалося, що він прийшов і до Ботвиновського, яко "соглядатай".