Після сього Шевченко став на тому, що ліпше кинути кватеру у Гудовського та знайти собі хату де-небудь на передмістю Києва. Пішов він шукати на Преварку. Іде по Преварці 1069, бачить — стоїть хатина, не то панська, не то мужича, біла, наче сметана, та ще й садочком обросла, а надворі порозвішувані дітські сороченята, сушаться вони та рукавчатами махають, ніби кличуть його до себе. Він зайшов і прохав господиню приняти його на кватеру, погодовати і напоїти його "на віру", бо тоді у його грошей не було. Господиня була трохи хора і трохи через те чудна собі; почувши від чоловіка зовсім їй невідомого таку оригінальну прозьбу, вона згодилася прийняти його наборг на кватеру. Потім вже вона довідалася, що то був Шевченко.
1068 Русский инвалид. — 1861. — [2 груд.] — № 268.
1069 Пчела. — 1875. — № 42. — С. [501 — 503]. Споминки про Шевченка Крапивіної (Степаниди Лободихи).
"Не минуло й тижня, як Шевченко на новій кватері став своїм чоловіком і став звати господиню дядиною. Швидко спізнався він і з сусідами, а найпаче з їх білоголовою дітворою. Діти бігали за ним гуртом і кричали: "Дядьку! розкажи нам ще одну казочку!" Небавом Шевченко прохав господиню позичити йому 10 копійок, "бо дуже треба", і дозволити наймичці її Оришці випрати йому сорочки його і /516/ хустки. Волю його вволили. Перучи хустки Шевченкові, Оришка знайшла в них позав’язувані в узликах гроші: в одному 25 карб., в другому 3. Потім, переглядуючи Шевченкові речі, господиня знайшла в одній книжці його ще 15 карб. Шевченко дуже зрадів тій "находці", але "цілий день ходив потім якийсь замислений і все пригадував собі, коли він позакладав в книжки та позав’язував в хустки оті гроші. Одначе так і не згадав. Тут не буде зайвим пригадати, що в переддень виїзду Шевченка з Черкасів Максимович прислав йому 50 карб. Не можна мені згодитися, щоб Шевченко був таким розкидливим і таким забудьком, яким видає його Лободиха. Принаймні не доводилося мені стрівати в життю Шевченка фактів, щоб свідчили про таку його розкиданість і непам’ять.
З отих "знайдених" грошей Тарас не хотів заплатити за кватеру, "бо то, мабуть, дурні якісь гроші", казав він, а діждавшись неділі, справив за ті гроші бенкет задля сусідніх дітей. Пішов він на базар і накупив там таку силу іграшок і ласощів, що ледві доніс, утомився вельми дуже, увесь був у поті, у куряві; бараняча шапка була у його на потилиці, у сорочці комір розхристаний, сам він веселий і радий. Двір посипали свіжою травою, дітвора раділа, гралася, качалася по траві, а Тарас теж радів і говорив: "Припадають сердеш ні діти, наче до рідної матері, а подумаєш: із-за чого? Із-за жмені горіхів". По обіді перекупка, договорена Шевченком, привезла цілий візок яблук, груш, пряників, бубликів і інших ласощів. З двору бенкет перейшов на вигін. Шевченко бігав, метушився, поучував дітвору, реготав і змагався з хлопцями, що радили, аби він дівчатам давав менше ласощів, "бо вони плакси, і смаркаті". Посходилися і люди дорослі, дивилися і голосно говорили, що "оцей старий (Шевченко), мабуть, божевільний".
Живучи на Преварці, Шевченко вставав з сонцем, "щоб бачити, як тополі прошумлять на добридень, і чути, як птаство прощебече свій перший привіт ранку". Вставши, витягав з колодізя відро свіжої води, вмивався нею, молився Богу, випивав до чаю чарку горілки і заїдав її пшоном. Пшоно було раз у раз у його в кишені. Чай хоч і пив, але не дуже його любив і жартуючи говорив: чай зветься (по-польськи) гербатою; хто його п’є, той на старість горбатіє. З страви він більш за все любив борщ, затовчений пшоном та старим салом, гречані вареники з сиром та галушки. Але після вареників і галушок у його була раз у раз печія. Печію проганяв він пшоном та "трошки горілочки, бо клин треба ви-/517/ганяти клином". Любив кавуни й сливи. По обіді ішов в сад, лягав під яблунею і гукав до себе дітей. Діти лазили по йому, пустовали, він був про них іграшкою. "Кого люблять діти, — говорив він, — значить, той не зовсім ще поганий чоловік". Засипаючи, Тарас починав хропіти; тоді діти втікали геть, знаючи, що коли "дядько" заснув, так вже не до іграшки з ним. Проспавши годин зо дві, Тарас знов випивав чарку і заїдав шпоном. П’яним ніхто ні разу не спостеріг його. Під чаркою він був тільки веселим, більш говірким і жартовливим і прохав співати йому пісень. А в розкішні темносині оксамитові ночі українські він трохи не до самого світу ходив по двору та по саду, кажучи, що незчисленні зірочки не пускають його до хати, кивають йому, щоб він не спав. Звичайно спав він дуже мало 1070.
Живучи на кватері, навідувався і в Київ і заходив до свого старого приятеля Сошенка. Тут з ним спізнався і Михайло Корнієвич Чалий, що був тоді інспектором другої київської гімназії. Раз якось у Спасівку Михайло Корнієвич, прийшовши ранком до Сошенка, застав тут і Шевченка: приятелі снідали солоним судаком. Опріч Сошенкової жінки і небоги його Ганни, була тоді в гостях у Сошенків якась панна Леонтина. Тарас був веселий, жартовав з Леонтиною, кепковав з "старого ледаща", себто з Сошенка, говорив компліменти його чорноокій небозі і нарешті заспівав люблені його пісні "Зіроньку", "Сірі гуси" і ін. З Сошенчихою і Леонтиною він розмовляв по-польськи, хоча обидві вони дуже добре говорили мовою російською 1071. Панна Леонтина перейнялася захватом від приязні нашого поета до неї і нишком казала Сошенчисі, що "Pan Szewczenko bardzo dobre mówi po polsku, lecz w jego mowie zawsze jest coś chlopskiego". ("Пан Шевченко дуже добре говорить по-польськи, але в його мові є завжди щось хлопське". — Ред.). Тарас не тільки не образився за се, а навпаки, се влещувало йому, бо він, говорячи мовою польською, все-таки не страчував свого демократичного характеру. Але панна Леонтина йому не сподобалася, і потім в листі з Петербурга він радив Сошенковій небозі "не радитись з панною Леонтиною, бо вона добру не навчить".
1070 Пчела, Ibidem.
1071 Чалий, с. 146 — 147.
Після сієї зустрічі з д. Чалим Шевченко на другий день увечері завітав і до його. В розмові критиковав Некрасова, занадто вславляв "Оповідання" Марка Вовчка і, рівняючи /518/ Марковичку до Жорж Занд, казав, що остання не годиться першій і в куховарки 1072. Потім Тарас, Чалий і Сошенко пішли любовати Дніпром вночі. "Під впливом чарівної картини Дніпра у Шевченка зараз зникла веселість, він замовк і став сумним. Що було тоді у його на душі, каже д. Чалий, те лишилося про нас загадкою. На щастя, такий настрій стояв недовго. Сошенко своїми споминками про давнє життя в Петербурзі, споминками, повними чистого гумору, потроху розвеселив Шевченка, і він на сей раз якось ніби покинув свою замкненість і розповів дещо з своєї плавби по Аральському морю 1073.