1056 Прохорівку. — Ред.
1057 Ист[орический] вестн[ик]. — [1890. — № 12]. — С. 823.
З другого джерела відомо, що жандарський офіцер Грабовський стежив за Шевченком і довідався, ніби поет, як був у Городищі, дак збирав слуг, пив з ними горілку і, показуючи одному листок з дерева, спитав: хто сотворив оцей листок? Той відповів: "Бог". За се Ш[евчен]ко став ганьбити його і вельми "богохульствовати". Таким чином, "богохульство" перейшло вже аж в Городище!
Одно слово, з усіх звісток, нами наведених, жодної не можна брати як цілком певну. Такої нестеменно певної звістки і не матимемо, доки не будуть оголошені акти урядові про арешт Шевченка, а вони повинні бути в архівах київського губернатора і генерал-губернатора.
Коли з того, що досі відомо, повибирати ті зернята, які здаються нам певними, так усю пригоду про привід до арешту Шевченка можна уявити собі так.
На отому обмірюванні землі, на отому "польованню" біля Межирічі і Шевченко, і все товариство, яке там трапилося, добряче випили. Відомо, що напідпитку Тарас не вмів держати язика за зубами, на слово був він нездержливий. Отож коли зайшла не відповідна усім умовам, між людьми підпилими, бесіда про Матір-Діву, так Шевченко не остерігся /510/ висловити ті думки про непорочність Марії, які висловив в поезії з сією назвою, був собі безпечен, та й поїхав у Городище, може, й забувши вже про свої "богословські дебати". А тим часом Козловський, роздратований за кепковання з його, щоб помститися, подав донос Табачникову чи сам, чи через кого іншого. По приказу Табачникова Добржинський, довідавшись, де Шевченко, приїхав в Городище. Він тямив, одначе, що арешт Шевченка чи в домі такої людини, як Семеренко, чи в домі його управителя Хропаля про них річ не тільки дуже прикра, а й страховита. Тим-то він і вдався до Хропаля, щоб потайно остерегти його про сподіваний арешт. Вже ж і Семеренко, і Хропаль бажали, щоб сю подію пристав справив не на очах у їх і не в Городищі, я гадаю, що Добржинський, взявши доброго хабаря з Семеренка, порадив їм швидше вирядити Шевченка з Городища. Тоді дали коней Тарасові і він на всю ніч поїхав в Корсунь, а Добржинський за ним назирцем і був певен, що Шевченка він з очей не спустить і що поет не втече його рук. Таким чином, виїзд Шевченка з Городища стався несподівано швидко, і певна річ, що поет пробув у Городищі не більш однієї доби, як він і сказав Андрієвському, а не три доби, як каже д. Чалий.
VIII
Про те, коли саме, де і за якими обставинами пристав Добржинський арештовав Ш[евчен]ка, теж не однакові звістки.
Сам Шевченко розповів Андрієвському, що коли він під’їздив до Максимовичевого саду, так Добржинський з соцькими і десятниками наздогнав його, арештовав і повіз в Мошни.
Другого дня ранком, каже Ш[евчен]ко, я бачився в Мошнах з ісправником і жандарським офіцером і вони сказали, що я, як був у Мошнах, дак п’яний "богохульствовав"; мене се так здивовало і насмішило, що я не схотів про се і говорити".
Інакше про се розповідає д. Чалий.
Спершу він казав 1058, що пристав арештовав Ш[евчен]ка, коли поет їхав до Максимовича на обід, споружений на шанобу йому.
1058 Чалий, с. 142. /511/
Другим разом 1059 д. Чалий, з переказу Максимовичевої сестри, що була ігуменею панянського монастиря біля Ржищева, розповів, що Ш[евчен]ко, нічого не відаючи про донос, приїхав до Максимовича на парадний обід. Коли саме гості обідали, прибіг становий і хотів зараз же з-за обіду брати Ш[евчен]ка, але Максимович упрохав його підождати, заким Ш[евчен]ко, пообідавши, поїде від його. "Щоб не в мене в господі се сталося", — говорив він приставу, вийшовши до його в прихожу. Становий пристав згодився, поїхав собі і засів біля Дніпра. Ледві Шевченко, вертаючись з обіду, відплив кільки сажнів від берега, Добржинський наздогнав його, спинив, пересадив до себе на дуба і тоді поплив з своїм бранцем в Мошни.
Між оцима звістками бачимо неповноту і противоріч. Перш за все, не знати, якого саме дня сталася оця сумна подія.
Далі мені здається: ледві чи був Шевченко на тому обіді у Максимовича, бо інакше він, вертаючись, забрав би і всі свої речі. Оце одно. А друге — бачимо, що про арешт Ш[евчен]ка Максимович довідався тільки "перед Іллею (себто 20 липня ст. ст.) від висланого гонця з Пекарів" 1060. Вже ж коли б було так, як розповіла Чалому ота черниця, так чи можна ж гадати, щоб Максимович не вирядив кого подивитися і сказати йому: чи гаразд Ш[евчен]ко переправиться через Дніпер? Нарешті, перевозчики, що перевозили Ш[евчен]ка на правий берег, подали б Максимовичу, не гаючись, звістку про пригоду з його гостем!
А щодо дня арешту, так мені здається, що без помилки можна сказати, що стався він 15 липня: Тарас в оповіданні Андрієвському каже, що 17 липня в Мошни прибули і брали його на опит Табачников і жандарський офіцер Кржижицький. А прибули вони, одержавши звістку від Добржинського, що вислав її до Черкас на другий день після того, як полонив Шевченка.
Таким чином, треба признати найбільш правдивими ті обставини арешту, які розповів Шевченко Андрієвському.
Після опиту Тарас прохав Кржижицького взяти його з собою і відвезти до Києва, куди Кржижицький того ж дня їхав, але той не згодився, говорячи, що в екіпажі у його нема місця 1061.
1059 Киев[ская] ст[арина]. — 1889. — Кн. II. — С. 462.
1060 Чалий, с. 142.
1061 Показаніє Андрієвському [Тарас Шевченко: Документи... — С. 334 — 335]. /512/
Довідавшись, що Тарас в Мошнах в арешті, Семеренко, Хропаль і Варфоломей їздили туди і прохали головного управителя маєтності Воронцова Ягницького, щоб він заступився за Тараса перед Табачниковим і умовив його випустити поета з арешту. "Тут саме у Ягницького трапився жандарський офіцер (Кржижицький), — каже д. Чалий, — людина добра; він не надавав Шевченковому вчинку ваги і обіцяв, що вдасться до генерал-губернатора і особисто йому пояснить справу на користь Шевченка". В Мошнах пробув Шевченко три дні, жив в домі полковника Грудзин ського під доглядом соцького, гуляв по воронцовському парку, "та с горя предавался Бахусу" 1062, додає шановний біограф!.. Відаючи з "показання" Шевченка, що 18 липня його під вартою відвезли в Черкаси, мені не здається певною наведена вгорі звістка про Кржижицького. Опит Шевченка в Мошнах справляли Табачников з Кржижицьким 17 липня і того ж дня вкупі поїхали в Черкаси. Хоч з Черкас до Городища не більш 25 верстов, але все-таки трудно мені припустити таку добрість у Кржижицького, щоб він того ж самого дня поїхав до Ягницького, нібито відаючи, що Семеренко клопочеться про того самого Шевченка, якого він, Кржижицький, не схотів брати з собою і допустив везти на простому возі під вартою десятників!..