Жодної звістки не маємо, на чому саме скінчилося обмірювання землі Парчевського. Тільки й відомо нам, що того ж дня Шевченко, вернувшись в Межирічі, написав листи: згаданий вгорі до Лазаревського і до Марковички (остан-/504/ній до нас не дійшов). З листа його до Варфоломея 13 липня знати, що при тому обмірюванні землі Варфоломея не було і що Тарас умовився з Парчевським побачитися у Межирі чах і вже ж ні на що більш, як на те, щоб поєднатися на землю. Одначе Парчевський не приїхав, принаймні Шев ченко його не діждався і поїхав у Канів; там купив "гербового" паперу задля написання акту про землю і, посилаючи папір до Варфоломея, прохав "писати на тому папері, що знаєте і що вам Біг на розум пошле"; се значило, що зміст акту на ту землю він віддавав на волю Варфоломеєві. На листі до Варфоломея не визначено, звідкіль він його писав. Річ певна, що гербового паперу, опріч Канева, ніде було купити, купити його можна було тільки в "казначействі" і то вдень, до вечера. Значить, Тарасові можна було дістати того паперу тільки 11 липня. На мою думку, того ж дня він з Канева рушив в Городище до Семеренка і приїхав туди коли не вночі, так увечері.
В Городищі закватирував він у Хропаля (Семеренкового управителя). Тут зазнав поет великої до себе поваги. Ква теру йому улаштували з повним комфортом. Обідати кликав до себе Семеренко і сам ходив з ним показувати йому цукроварню, школу і ін. Тарас, оглядуючи школу, так радіє з неї, що кинувся цілувати Семеренка і мовив: "Батьку! чого ти тут наробив!" В обох показалися на очах сльози 1043.
Д. Чалий оповідає 1044, що Тарас прожив тоді у Городищі три дні і в ті дні по всяк вечір до Хропаля збиралася городищанська інтелігенція, щоб подивитися на рідного поета, послухати його і хоч одним словом перекинутися з ним. Він був веселий, розповідав анекдоти — а на се він був великий майстер! — читав свої твори. Такого читання художницького, розповів нам Хропаль, нікому з нас ні до того, ні після того не доводилося чути. В пам’ять Хропаля найбільш глибоко запало читання віршів "На панщині пшеницю жала". Оці вірші, каже Хропаль 1045, "немов громовина та, бентежили і хвилювали усіх нас, хто слухав, як автор читав їх".
Оглядаючи Семеренків сад, Шевченко похвалився, мабуть, що купує собі шматок землі, щоб осадити свій хутір, і висловив, що бажав би завести і собі садок. Семеренко обіцяв запомогти йому в сій справі. Запомогти було легко.
1043 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. II. — С. 460 — 462.
1044 Ibidem.
1045 Ibidem. /505/
Платон Федорович кохався в рослині, держав добрих садів ників і великий питомник різних дерев і кущів. От він і обіцяв з свого розсадника спорудити Тарасові такий садок, щоб був йому до смаку, не вимагаючи від поета ні клопоту, ні коштів.
В розмові з Семеренком зайшла якось річ про те, що давно вже нема "Кобзаря" в продажі. Тарас на те мовив, що видавці-кацапи вельми скупі, а у самого його на видання коштів нема. Платон Федорович взявся охоче запомогти поетові в сій справі, а потім дійсно запоміг.
Раділи городищанці гостюванню у них найліпшого сина України, запевно сподіваючись, що він перебуде у них довший час. Аж ось увечері все перемінилося.
Хропаль, зайшовши чогось до одного з своїх урядників, де звичайно закватеровував, коли приїздив чого в Городище, становий пристав з Мошен, застав тут, як оповідає д. Ча лий 1046, станового Добржинського. В розмові Хропаль похвалився, що у його ночує Шевченко.
"Який се Шевченко? Чи не академік 1047?" — спитав Добржинський.
"Він самий", — відповів Хропаль.
"От, спасибіг, що похвалилися. Я оце саме прийняв приказ від ісправника Табачникова, щоб доглядати за Шевченком ".
Звісно, Хропаль, хоч і добре відав про Шевченкову долю, але треба гадати, що "прикультивірованим" нам звичаєм і виду не подав і розпитав в Добржинського, з якої причини Табачников дав такий приказ. Показалося, що то добуток зносин петербурзької поліції з київською, щоб доглядати за Шевченком.
Д. Чалий 1048, розповідаючи, мабуть, чи не з переказу Хропаля, про те перебування Шевченка в Городищі, додає, що Добржинський зрадів, довідавшись, що Тарас у Семеренка, і мовив ніби сам до себе: "Тепер, знаючи, де Шевченко, я відзначуся перед начальством". І більш би то нічого не сказав. В. останній вечір свого гостювання, вже при заході сонця, Шевченко ніби про щось згадав і прохав Хропаля дати коней йому їхати зараз в— Кирилівку, а потім в Корсунь до Варфоломея. Коней дали, і він зараз же поїхав.
1046 Ibidem.
1047 Треба замітити, що Шевченко тоді ще не був академіком. Петербурзька поліція знала його тільки яко "отставного рядового" і писати про його яко про академіка вона не могла.
1048 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. II. — С. 462. /506/
Тим часом ісправник Табачников, прийнявши якийсь донос на Шевченка, звелів становому Добржинському арештовати його. Становий і арештовав його на Дніпрі.
Арешт Шевченка факт. Про сей арешт, про причини його і про перебування Шевченка в арешті, спершу в Мошнах, потім у Черкасах, досі написано вельми багато, але певного мало. Щоб хоч трохи підійти ближче до правди, мусимо критично переглянути видатніші звістки про сю подію. Мусимо вернутися аж до того обмірювання землі Парчевського біля Межиріч, де ми бачили вже Шевченка 10 липня в гурті з Вольським, Козловським і іншими.
VII
Д. Чалий 1049 і всі інші, хто подавав про Тарасову пригоду звістки, в один голос кажуть, що тут був донос. Донос такий факт певний, як і самий арешт Шевченка, але, хто і з якого приводу зробив той донос?
Небіжчик Тургенєв навесні р. 1861, коли Шевченка не було вже на сім світі, подав небіжчику Герцену звістку, що один ісправник "Чернігівської губернії", арештовавши Шевченка, вирядив його, наче "колодника", до губернського міста за те, що Шевченко не схотів намалювати з його олійними красками патрета на цілу постать. В "Колоколі" 1 жовтня р. 1861 додано, що Табачников, арештовавши Ш[евчен]ка, писав до київського губернатора Гессе, що полонив Шевченка за "богохульство і боговідступництво". А Гессе казав вирядити Ш[евчен]ка під вартою до Києва, і коли б за Шевченка не заступився жандар, то довелось би йому довго гостювати в київській поліції 1050.