Оті думки примушували мене вистежити скільки можливо, коли саме Варфоломей спізнався з Тарасом особисто: чи до заслання останнього, чи вже після заслання. Тарасів небіж Прокіп Шевченко казав мені, що дядько спізнавсь /501/ з Варфоломеєм особисто лише під час останнього приїзду свого в Кирилівку. Але уважаючи на те, що під той час Прокопові не було ще й 6 літ, я не покладався на його, а з певного джерела (з метрики) довідався, що Тарасів брат Йосип побрався з Варфоломеєвою сестрою Мотрею 28 вересня р. 1841, коли Тарас був у Петербурзі. Значить, особисто він спізнавсь з Варфоломеєм не раніш р. 1843. Але знайомість їх до р. 1859 була тільки знайомість, а до щирого приятельства не доходило тоді у них.
В споминках Варфоломеєвих бачимо такі очевидні невірності, що дивуємось, як він відважився писати їх і друковати. Сам він каже, що Тарас приїхав до його в кінці червня. Запевне відав Варфоломей, що Тараса арештовано тим разом в половині липня; Тарас після арешту вже не вертався ні до Кирилівки, ні до Корсуня; не вважаючи на се все, Варфоломей каже, що "Тарас під час того приїзду прожив у його в Корсуні місяців зо два або, може, трохи менше"1036.
Річ певна, що коли б і не трапилася Тарасові та пригода, що не дала йому перебути в Каневському і в Звенигородському повітах більш двох тижнів, то й тоді б він не прожив у Варфоломея двох місяців, бо сього у його і на думці не було. В листі до Лазаревського з Межиріч 10 липня 1859 1037 він писав, що думає виїздити вже в Гирівку (Конотопського повіту, де жила неня Лазаревських). До всього сього не можна мені не зауважити ще й от що: Варфоломей Шевченко служив того часу за управителя чи за оконома у князя Лопухіна, значить, чи хотів, чи не хотів, а мусив орудовати і орудовав крепацькими "душами". Не треба нагадувати, як Тарас дивився на крепацтво, на працю їх на панів і на всяких панських сіпак.
1036 Ibidem.
1037 Основа. — 1862. — Кн. III. — С. 18.
Отже, чи захотів би він сидіти в Корсуні і щодня бачити, як його свояк і приятель, його названий брат, що й сам був колись крепаком, жене на панщину сотні таких же многострадальних молодиць, як і Ірина Григорівна! Ні! певна річ! на такі добровільні муки Тарас Григорович не пішов би!
І дійсно, бачимо, що в Корсуні у Варфоломея Тарас пробув тільки ледві кільки день.
Перебуваючи в Корсуні, Тарас, каже Варфоломей, вста-/502/вав вельми рано, о 4 годині, і йшов гуляти в лопухинський сад та в парк 1038.
Сад в Корсуні, перерізаний річкою Россю, з її прегарними гранітовими берегами, з її прозорою водою, порогами і водоспадами, така чарівна місцевість, що не можна було Тарасові-художникові і поетові не надитись туди. Він вибирав в саду затишний куточок, сідав на камені й малював краєвиди до самого обіду... "Здається, — каже Варфоломей 1039, — не минув він ні одного куточка, щоб не змалювати його в своєму альбомі". Я ладен сьому йняти віри, одначе не відаю, кому дістався той альбом, і ніколи не траплялося мені чути, щоб у кого-небудь були Тарасові малюнки з краєвидів корсунського саду.
Траплялося, каже Варфоломей, що Тарас їздив з ним в поле дивитися на роботу (на косовицю або на жнива) і, їздячи, завжди звертав його увагу на те, щоб якомога більш заводити машин, "щоб більш працювала пара, а менш людські руки" 1040. Я певен, що таких поїздок було вельми, вельми мало. "Їздячи, Тарас інколи розкаже, було, дещо з свого тяжкого життя на засланню, але як розкаже? Почне, скаже кільки коротких, рваних слів та й годі". Він не любив ворушити свого давнього лиха", — так каже Варфоломей. Що Тарас не любив розповідати про своє заслання — річ се відома і певна, і ледві чи розповідав він Варфоломеєві навіть і те, що написав останній в своїх споминках. Факти, подані Варфоломеєм, які він чув би то з уст Тараса, занадто вже сухі і ще більш непевні: хіба ж можна допустити, щоб Тарас розповідав таку нісенітницю, що "його з Петербурга заслали р. 1847 прямо за Арал"?? Дивує мене ще й от що. Небавом по смерті Тараса Варфоломей подав д. Чалому свою переписку з поетом, а д. Чалий надруковав її 1041. Чом же тоді Варфоломей не розповів усього того, що чув від Тараса про його заслання, а заходився згадувати і друковати через 16 років після Тарасової смерті 1042?
1038 Про корсунський сад дивись мою статтю в "Зорі" [1862. — № 5] "Подорож в рідні села Шевченка;.
1039 Правда. — 1876. — [№ 2]. — С. 64.
1040 Правда. — 1876. — [№ 2]. — С. 64.
1041 Основа. — 1862. — [Кн. VI. — С. 5 — 25].
1042 Правда. — 1876. — [№ 2]. — С. 65.
"Тарас любив, — каже Варфоломей, — жити сем’янином". Бачачи родинне життя, він не раз казав Варфоломеєві: чи сподобить то Господь мене завести своє кишло, /503/ хатину і жінку та діждати дітей. "Часто ми, — каже Варфоломей, — розмовляли про се діло, і Тарас прохав мене знайти йому місце задля оселі й дівчину. Але дівчина щоб доконче була українкою, проста, не панського роду, сирота і наймичка".
Не йму я віри, щоб Тарас говорив тоді підкреслені слова: він дійсне писав їх до Варфоломея, але геть пізніш, коли Варфоломей став впевняти його, щоб він побрався з панночкою. (Про се буде річ далі).
"От, — каже далі Варфоломей, — стали ми з ним їздити і шукати такого місця, "щоб Дніпро був під самим порогом", і небавом знайшли справді чудове місце, над самим Дніпром з невеличким ліском. Ся земелька, десятин, може, зо дві, належала на власність пану Парчевському. Стали ми його єднати, він ні се ні те, рад би й продати, та видко, що чогось мулиться, наче хоче воловодити".
Земля та (лежить вона між Каневом і селом Пекарями) дійсне вельми сподобалася Тарасові. Їздячи оглядати землі, Тарас спізнався з управителем Парчевського — Вольським і умовилися з ним, перш ніж єднатися в ціні, обміряти землю. На обмір призначили 10 липня. Землеміра мусив привезти Вольський. Ранком 10 липня вони і з’їхалися в Межирічі. Але, перш ніж взятися до роботи, річ звичайна, сіли "випили по чарці та перекусили". Тим часом сюди ж таки приїхали польські шляхтичі — брат Вольського, Козловський і інші, приїхали вони нібито польовати, але, я гадаю, що дійсно притягла їх туди цікавість побачити Шевченка, познайомитися з ним. Мисливці розташовалися в холодку під розлогою грушею, запросили до сього гурту Тараса і землеміра і заходилися "полювати" на чарку. Спершу розмова йшла туго, Тарас сидів мовчки і не виявляв своєї дивовижі з Козловського. А дивоватися було з чого: на польовання Козловський приїхав, наче на бал: на йому був фрак, ясні рукавички новенькі, лакировані ботики на ногах. Хоч зараз до вальсу. Чарка, друга "старки" розв’язала язики, і мабуть-таки вона головним чином спричинилася вельми важній, вельми характерній і дуже прикрій пригоді, що знівечила те обмірювання землі, знівечила заходи Тарасові придбати ту землю і самого його примусила покинути Україну і вертати швидше до столиці.