Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя

Страница 146 из 231

Конисский Александр

906 Кобзарь. — 1895. — Т. III. — С. 195. [Запис від 17 квіт. 1858 р.]. /453/

Привітання, висловлені за обідом до Шевченка, глибоко запали в серце кожному, хто їх чув, вони у кожного звору шили дух і думку. В усіх гостей лиця були блідо-зеленими, а щодо Тараса, так він признається, що "йому було і приємно, і якось ніяково". "Я, — каже він, — не сподівався такої великої шаноби. Для мене се була чиста новина".907.

907 Ibidem. — [С.] 194. [Запис від 12 квіт. 1858 р.]

V

Таким ото чином Шевченко за короткий час опинився серед великої сім’ї ліпших людей того часу. Се був, коли згадати собі про Новопетровський форт, більш різкий контраст, ніж той, що перебув Шевченко 30 літ тому назад, коли доля з темного горища маляра Ширяєва перекинула його в світлі залі Академії художеств!

З Шевченкового журналу бачимо, що, починаючи трохи не з першого дня приїзду поета в Петербург, ледві чи вибереться день чи два таких, щоб Тараса не покликав хто пошановати його вечерею або обідом, і, певна річ, кожен добре тямив, що властиво більш за все поет шанує того, у кого приймає собі пошановання. Скрізь він був гостем бажаним, сподіваним, любленим, скрізь перед ним двері були навстеж, яко перед людиною близькою, рідною, що приносить з собою велику честь тому, до кого вона завітає. Треба ще раз сказати, що Шевченко ніколи й ніде не шукав популярності й слави. Популярність і слава самі за ним бігали.

Гляньмо короткими хоча словами, як люди, наче наперебій один у одного, закликують до себе нашого поета, щоб поклонитися його генію і його стражданням.

Почнемо з 1 квітня. В той день закликав його до себе на обід Білозерський, а на вечір — графиня Толста. На другий день відвідують його Каменецький, Сєраковський, Круневич, Дзюба. "Треба буде, — ніби жартує Тарас, — десь сховатися, бо не дають часу і листів написати". Справді, між листами його того року ми не знаходимо ніже єдиного, писаного в квітні, маю і червні!

2 квітня його шанує обідом Дзюба; 3 квітня він дякує і не йде на обід до Семаковського, але того ж дня він на вечерку у Галагана, а на другий день у Толстих.

8 квітня на вечерку у Круневича: "Тут було багацько /454/ поляків і чимало москалів і між останніми дві знаменитості граф Толстой (Лев), автор солдатської Севастопольської пісні, і оборонник Севастополя генерал Хрульов" 908. 12 квітня відомий вже нам обід у Толстих. На другий день наш земляк, знаменитий учений математик Остроградський вітає Шевченка, "яко свого сем’янина, що був надовго кудись заїхав". 14 квітня знайомиться з ним молодий Енгельгардт, син колишнього його пана. З тієї знайомості, каже поет, "багато-пребагато дечого зворушилося в душі моїй... Але! забуття минулому, мир і любов сучасному".

Небавом знайомляться з ним і вітають російські письменники і поети: Громека, Бенедиктов, Мей, Курочкін, а потім Тургенєв і інші. Графиня Настасія Ів. кожен раз, коли трапляється нагода, не пропускає її, щоб не познайомити з Шевченком ту чи іншу знаменитість.

"Друже наш Тарасе Григоровичу! — пише вона до його. — Приходьте до нас сьогодні обідати, я почастую вас бесідою з декабристом Штенгелем" 909. Того ж самого дня, наче перебиваючи у Толстої, запрошує Тараса на обід Сошальський. "Ми з Лазаревським, — каже Тарас 910, сподобали декабриста більш, ніж борщ у Сошальського, і пішли до графині". За день — запросини на обід до професора Кавеліна. Далі — від Брилкіна, знов — від Остроградського і знов записка від Толстої: "Приходьте сьогодні, будуть у нас Плетньови". Перегодом кличе його Тургенєв, пишучи: "Приходьте обідати, усі ми будемо дуже раді бачити вас". Кличе до себе "на гербату" і "брат по серцю і по думці" — польський поет Желіговський і т. д.

Знайомлять нашого поета з відомими того часу співаками Грінберг і Даргомижським. Тарас вельми любив співи, музику, як і взагалі всяку благородну штуку, тим-то радо заходив до співачки Грінберг 911.

908 Ibidem. — С. 194 — 195.

909 Ibidem. — С. 196.

910 Записки Шевченка — квітень 1858 р., с. 191 — 199.

911 Ibidem. — С. 196.

З усього знати, що знайомість у Тараса так розрослася, що інколи йому бракувало часу провідувати своїх близь ких приятелів. Напр., він не встигав бувати "на варениках" у Кочубея, у Макарова і інш., про се свідчать нам записки до його. Пані Макарова, дорікаючи, що Тарас не був у неї в один четвер, просить його "порадовати її і прийти". Пані Суханова пише до його: "Сама приїздила /455/ до вас, недобрий земляче, прохати до себе завтра увечері на вареники". Коли не прийдете — значить, зовсім мене забули".

Знайомість Тараса з Наталією Борисівною Сухановою-Подколзіною вимагає того, щоб про неї говорити ширше, бо тут зустрічаємо чимало дорогоцінного матеріалу задля характеристики Шевченка і людей того часу. Але попереду скінчимо річ взагалі про знайомості нашого поета.

Знайомість ще більш поширшала восени того року і з початку зими р. 1859. Тоді в Петербурзі була мода на так звані "літературні вечори". Звісно, Шевченко був завжди на них гостем бажаним.

Ще в червні з ним спізнався молодий художник Микешин, що лишив нам свої споминки про Тараса. Хоча, каже Микешин в тих споминках 912, Шевченко називає мене "недоробком і паничем", але я був про його чоловіком корисним, а часом і неминуче потрібним, яко надійний і прихильний поводир в його вечірних екскурсіях, напр., до поета Полонського, до Грінберг і по інших знайомих, а часом і в доми великосвітські, куди закликали тоді літераторів і художників на вечірки. Такі вечірки траплялися і у президента Академії художеств великої княжни Марії Миколаївни, куди був запрошений і Шевченко яко письменник і яко художник. Майже завжди, каже Микешин, Тарас на ті вечірки приходив напідпитку, і коли тільки траплялася нагода, дак впродовж вечера він ще більш напивався. Про пригоду з Тарасом на одній з таких вечірок Микешин розповів у збірнику "Нечто из артистического мира" (Спб. — 1895. — С. 140), але усе те оповідання здається мені таким неймовірним, таким повним вигадок, що я не спиняюся коло його. Скажу тільки, що до споминок Микешина нам доведеться ще не один раз вертати і бачити, що, на превеликий жаль, більшість з того, що про розповідає він, мусимо знехтувати, признати їх неправдивими, не певними. Зовсім не по правді каже Микешин про свою дружбу з Шевченком. "Шевченко був з ним тільки знайомий, як і з усіма іншими художниками; зовсім не знати було приятелювання його з Микешиним: він часто ганьбив його" 913.