673 Ibidem. — С. 573.
674 Основа. — 1862. — Кн. VII. [С. 11]. /343/
Тим часом і головна адміністрація в Оренбурзі перемінилася. Обручова забрали. Генерал-губернатором став граф Василь Перовський, Він комендантом Новопетровського форту послав, замісто Маєвського, свого ад’ютанта Іраклія Ускова 675. Нового коменданта хоча і затверджено 17 січня р. 1853, але через повний брак комунікації до Новопетровського форту прибув він ледві в квітні 676. Таким чином, заким приїхав Усков і заким Тарас спізнався з ним і запевнився, що він людина добра, минуло трохи що не півроку.
Знаємо, що Шевченко з природи не був людина довірчива, а до того лиха доля цілий вік його навчала гірким досвідом, щоб з першого разу не вельми довірявся людям: "Сходився він з людьми в Новопетровському не швидко і якось з опаскою. Коли зустрінеться було з чоловіком малознайомим або з таким, до якого не чув він приязні, дак слова було від його не доб’єшся: сидить мовчки, наче він води в рот набрав" 677. Тим-то вже сього самого досить би було, щоб він не швидко зійшовся з новим комендантом, що теж мав якийсь наче суворий вид. Але ж тралилася ще й друга перешкода.
675 Усков вмер в Москві 15 липня р. 1882.
676 Лист А. О. УсковоІ. — [ІЛ. — Ф. 77. — № 127. — Арк. 38 — 38, зв.].
677 К[иевская] стар[ина]. — 1893. — Кн. III. — С. 574.
В форті ніхто гаразд не відав, що за людина новий комендант. З Оренбурга приходили непевні і не однакові про се звістки, і з них Шевченко перейнявся недоброю думкою проти Ускова. "Спершу, — пише до мене вдова Ускова, — боявся він мого чоловіка, уважав його за деспота, за великого формаліста, ще гіршого, як Косарєв, за строгого і придирливого начальника", а через те, натурально вже, сторонився від його. Такі відносини почали ліпшати трохи, та й то вельми повагом, тоді вже, як прибула до форта родина Ускова, себто в маю.
Шевченко, як се добре відомо, загарливо любив малих дітей. В Ускових було їх двійко — син Дмитро і доня. Шевченко, побачивши їх, забув про своє упередження проти Ускова і сприятелився з дітьми. Небавом побачив, що й неня їх людина добра й освічена. Він став ряди в годи заходити в господу до коменданта, але вибираючи такий час, коли саме Ускова не було в господі. "Треба було мені, — пише пані Ускова, — ужити багацько праці, щоб переконати Шевченка, що він помиляється в своїх думках про вдачу і звичаї /344/мого чоловіка: треба було доволі часу, щоб вони ближче спізналися і зійшлися" 678.
Звісно, Усков першими часами, доки добре не роздивився, що таке Новопетровський форт і його людність військова, мусив обережно поводитися з Шевченком, хоча, виїздячи з Оренбурга, у його був і привід і бажання, де в чому можна, пільжити Шевченкові.
Знаємо, що в Оренбурзі лишилися незрадливі приятелі Тарасові, Лазаревський, Герн і інші. Всі вони щиро жадали поліпшити Тарасову долю. Маючи і безпосередньо і через других вагу і вплив, найпаче Герн і Матвієв, і не маючи вже такого Шевченкового лиходія, як Обручов, вони й пильновали звернути увагу і Перовського, й Ускова на тяжку долю безталанного Тараса. Коли Усков в переддень свого виїзду з Оренбурга до Новопетровського ходив попрощатися з графом Перовським, останній натякнув йому здалека, щоб він чим спроможно буде поліпшив Шевченків побут, звісно, не сходячи з грунту легального, аг спроквола і обережно. "Без цього натякання, — каже пані Ускова, — і не можна б було Іраклію Олександровичу зрушати і нівечити той догляд за Шевченком і ті відносини до його, які позаводили попередники відповідно наказу Обручова".
Тут мушу я спинитися і хоча трохи збочу, але уважаю за свій обов’язок знівечити ті звістки, що дехто позаводив їх навіть до життєпису Шевченка. Річ іде про звістки, нібито Шевченка на засланні карано по тілу.
Скільки мені відомо, першим сіячем сієї брехні був Петро Мартос. Він у своїх "Эпизодах из жизни Шевченка" 679 пустив звістку, нібито Шевченко прислав з заслання до однієї своєї знайомої свій портрет, намалювавши себе по пояс без всякої одежі: руки заложені на голову, біля ніг солдатська амуніція, а з обох боків стоять жовніри, замахуючись лозинами, щоб бити його. Одно слово: зовсім так як було гонять солдатів "скрозь строй". А під тим портретом підпис: "Отак як бачите".
678 [ІЛ. — Ф. 77. — № 127 — Арк. 77, зв. — 78].
679 Вестн[ик] Юго-Зап[адной] и Зап[адной] России. — 1863. — Кн. 4. — [С. 40].
Може бути, що Шевченко і прислав такий портрет, але яко жарт або бажаючи показати, як в війську поводяться з жовнірами. Брати ж такий малюнок за факт кари над самим Шевченком можна хіба тільки тому, хто бажає, отак /345/ як Мартос, зневажити поета. Треба на се все неабиякої відваги, а ще більш непошанування самого себе. Злорадство до Шевченка було, як знати, у Мартоса таке велике, що він не посоромився додати: "Голова лишилася у Тараса на плечах, але платилася спина і підспиння".
Правда, за часів царя Миколи I кара солдатів шпіцрутенами ("скрозь строй", або "зеленая аллея") була річ звичайна, інколи траплялося, що карали нею і студентів, як се було в 30-х рр. в Київському університеті, але ж на таку кару треба було, в усякому разі, або судового присуду, або царського приказу. Ні того, ні другого, тим паче самої екзекуції сховати не можна, і про неї б знали люде з певних джерел. Вдова Ускова пише до мене: "Коли б з Шевченком трапилося хоч що-небудь подібне, дак би про се люде говорили і в Оренбурзі, і в Новопетровському, але я ніколи не чула й слова про що-будь похоже на те, що повідали Мартос і Лєсков".
Слідом за Мартосом пішли й інші. Так от Бартенєв подав звістку, що буцім би Перовський, "котрий по принципу не любив письменників і двічі карав по тілу російського письменника Достоєвського, розгнівавшись на Шевченка, ударив його в лице". Сю звістку оголосив письменник Микола Лєсков у 4 кн[ижці] "Историч[еского] вест[ника]" р. 1882, додаючи, ніби з уст самого Шевченка чув, що Перовський дозволив собі оцей бридкий вчинок.
Д. Чалий завів оці звістки до життєпису Шевченка без всякої критики 680, хоча сам же кілька рядків попереду, змагаючись проти покліпу Мартоса, казав, що в сьому разі певним свідком стає Лазаревський.