663 Основа. — 1862 — Кн. VII — С. 9.
664 Колишня російська часопись.
665 Русс[кая] стар[ина]. — 1883 — Кн. IX — [С. 642].
666 Рус[ская] стар[ина] — 1883 — [Кн.] IX — С. 643. /340/
Позичити книжку — перечитати — ні в кого; "з усього форту один тільки лікар передплачує щось літературне, а останні немов і читати не вміють. Отож хіба у лікаря що виблагаєш прочитати, а то хоч ляж та й плач ! До всього отого лиха прикинувся ще й недуг фізичний; поради проти його Тарас прохав у лікаря Козачковського 668.
От за якими обставинами пережив Тарас перші два роки своєї тяжкої неволі в Новопетровському форті! Безводний, безлюдний, голий степ; у степу казарма, в казармі бруд, нечисть, смород, фізична робота в форті, калавурня і інша служба жовніра, щоденна муштра, щогодинний догляд; знущання і глузування Потапова; брак товариства, заборона писати і малювати; повна недостача книжок; повний брак листовання, безсонні ночі, солдатська їжа (просто голодування) і, нарешті, — недуг!.. "Не легко, вельми не легко, — каже Косарєв, — було жити Шевченкові в Новопетровському" 669. І зовсім натурально було, коли з змучених грудей поета виривалися слова розпуки: "Ліпше б було мені на світ не родитися або швидше вмерти..." 670
Неначе лютая змія
Розтоптана в степу здихає,
Заходу сонця дожидає...
Отак-то я тепер терплю,
Та смерть із степу виглядаю.
А за що? Далебіг не знаю...
667 Небавом після того, саме в жовтні р. 1853, Бодянський з Олександром Данилевським провідали Гоголя, що перебував тоді в Москві. Вийшла річ про твори Шевченка. "Якої ви думки про його?" — спитав Бодянський. Гоголь насупився і відповів: "Гарно, що й казати, але доля його варта жалю і вболівання". — "Нащо сюди примішувати долю: ви кажіть про його талант і поезію". — "Дьогтю занадто; навіть більш, ніж поезії, — відповів Гоголь. — Нам з вами, яко українцям, се приємно, але ж не в усіх такі носи... Та й мова..."
Бодянський зайнявся і став змагатися. Нарешті Гоголь мовив: "Нам треба писати поросійськи; задля вас, чехів, сербів — єдиною святинею повинна бути мова Пушкіна; а-ви провансальського поета Жасмена хочете постановити на рівні з Мольєром та з Шатобріаном". — "Та який же він Жасмен! — крикнув Бодянський. — Хіба ж їх можна рівняти! Що це ви! Ви ж самі українець!" — "Нам, "русским", треба однієї поезії, — мовив Гоголь. — Я знаю і люблю Ш[евчен]ка, яко талановитого земляка і художника; мені й самому трапилося дечим запомогти йому при першому поліпшенню його долі (мабуть, розумів Гоголь — викуп з крепацтва), але його погубили наші "умники", пхнувши його до творів, невластивих певному таланту. Нам треба об’єдинятися".
Бодянський гаряче змагався і, вийшовши від Гоголя, мовив до Данилевського: "Не признавати значіння Шевченка!.. Ба! мабуть, сьогодні не тією ногою встав". И[сторический] в[естник]. — 1886. — [Кн. XII]. С. 473 — 479].
668 Основа. — 1862. — Кн. IV — С. 19.
669 Киев[ская] ст[арина]. — 1889. — Кн. III. — С 573.
670 Ibidem. /341/
Знаючи все оце, нам можна тільки побіжно дивуватися незвичайно великому духу і міцному організму моральному поета, що не дали йому наложити на себе руки. В листах його, що належать до часу заслання в Новопетровське, не раз прокидалася у страдальника в години тяжких мук тінь розпуки і думка наложити на себе руки. Єдиним спасителем його в такі години була без краю глибока і міцна любов до його рідної України! Мучиться поет за Україну всіма муками неволі, пустині, казарми, муштри, приниження, муками голоду, холоду, недугу, а проте "все-таки любить свою Україну широку!" Оця любов, віра в свою ідею, в велику будущину української ідеї завжди проганяли з душі нашого поета і темну тінь розпуки, і думки про самогубство.
Перед такою любов’ю і вірою не можна нам не положити приземного поклону!
VII
З наведених у мене вгорі певних фактів і Шевченкових листів ми бачили цілком супротилежне тому, що подав д. Чалий в своїй примітці до споминок Наталки Ускової, переказаних Зарянком 671. Останній, правда, не подаючи жодних фактів, каже зовсім справедливо, що Шевченкові в перші роки життя тяжко було в Новопетровському, що найближче начальство поводилося з ним вельми строго. А д. Чалий, наче наперекір Зарянкові, говорить, між іншим, що Шевченка не посилали на чорну роботу і що комендант Маєвський вмер, дак Шевченкові начебто погіршало жити. Не зовсім так воно було.
З уст Косарєва ми вже чули, що Тараса "водили на фортові роботи" 672.
671 Киев[ская] стар[ина]. — 1889. — Кн. II. — С. 298.
672 Киев[ская] ст[арина]. — 1889. — Кн. III. — С. 572.
Бачили і те, як поводився з ним найближчий його начальник Потапов, мордуючи дрібними, непотрібними причіпками та трусеницею в кишенях і т. інш. З власних записок Шевченка бачимо, що ніколи він не чи нив того, що каже д. Чалий, і ніколи не вдавався за протек-/342/цією до лікаря Нікольського. Нарешті, бачили, що добряга Маєвський не спроможен був, хоча б і хотів того, значно пільжити Шевченкові.
Можна сказати, що мордовання Шевченка в першій половині р. 1852 доведене було до того зеніту, де воно повинно було або спинитися, бо далі нікуди було йому іти, і — або стояти нерухомо, або спускатися з своєї вишини вниз.
Почалося з того, що головного справника мордовання над Шевченком і дозорника над відносинами до поета коменданта Маєвського — капітана Потапова — взяли з Новопетровського до Уфи. Найближчим начальником Шевченка став Косарєв, хоч теж великий формаліст, але не така безсердна людина, як Потапов. Се сталося літом р. 1852. Маєвський тямив, що Косарєва не треба так стерегтися, як його попередника. Він дозволив Тарасові обізватися без цензури до своїх колишніх приятелів на Україні, пишучи, звісно, обережно, і вже сам комендант знав, яким шляхом пересилати ті листи так, щоб вони доходили до рук адресатів, не заходячи ні до чиїх інших рук в Новопетровському. Відповіді на ті листи приходили на адресу самого Маєвського. Оця, суще невеличка пільга стала великою тоді задля Шевченка. І ми бачимо, що листування його, після більш ніж 2½ років, знов оновляється 1 липня р. 1852 листом до Семена Артемовського. Косарєв каже 673, що в червні р. 1852 дозволено було Шевченкові малювати і писати під доглядом офіцерів. Але тут Косарєв зробив велику помилку. Малювати Шевченкові ніколи не було дозволено, як се небавом побачимо, а писати дозволили не р. 1852, а 1854, та й то тільки по-російському, під пильною цензурою офіцерів. Певна річ, що час від часу Маєвський все більше б пільжив Тарасові, але небавом після виїзду Потапова лиха доля і тут вмішалася і на довгий знов час припинила пільгу. Під кінець р. 1852 Маевський вмер, а зараз же смерть його лиходійно обізвалася на Шевченку. На адресу Маєвського прийшов задля Шевченка від Артемовського лист і 10 карбованців грошей. Нового коменданта ще довгий час не було, прибув він лишень навесні р. 1853, а коли й прибув, дак він натурально вагався прийняти лист, адресований до Маєвського. Тим-то "великої праці треба було, щоб повий комендант прийняв той лист і розпечатав" 674.