— Мої хлопці! До цього дня лише оцей худющий проноза називав мене му'аллімом. Для всіх інших я був або руббан, або шейх! Тепер усі можуть сказати, що я му'аллім. Принюхайтеся добре до вітру – ви почуєте, що він несе аромат зеленого лісу, солодкої води. Принюхайтесь добре! Станьте лівою рукою до Високопоставленої і ловіть запах берега! Хто чує?
Алі принюхався і першим вигукнув:
— О му'алліме! Пахне… наче… наранджем!..
— О Аллах! Цей вискочка мене в саван спеленає! Дивіться ж, правовірні! –Руббан підійшов до борту, потягнув за якусь линвочку і витяг з-за борту роздвоєну гілку наранджу з трьома недозрілими плодами.
Всі в один голос вигукнули:
— Аллах акбар!
— Тихше, хлопці мої! Інші нехай ще сплять! Тепер запам'ятайте – ми вітрильник не затримували, нічого з нього не брали! Тим, хто був на вітрильнику,– вкоротити під корінь бороди, лишити довгі вуса. В кого були довгі патли – втяти найкоротше. Хто був у сорочках – зняти сорочки! Змінити все! Тобі, слов'янине, зараз чаклун пофарбує хною бороду й волосся. І ти вдягнеш арабську сорочку…
— Не буду вдягати сорочку! Я не був і не буду бабою!
— Дурень! Мені або треба тебе втопити, щоб нас не признали по тобі, або змінити тобі всю личину! Ти це зрозумів?!! Якщо ми без перепон ступимо на землю, я, клянусь дев'яносто дев'ятьма іменами Аллаха, відпущу тебе на волю. Прикликаю всіх присутніх і Аллаха у свідки – я дотримаю слова! – ледь не лускав від люті руббан.
Слов'янин довго-довго мовчав, при цьому рука його мертво лежала на сокирі, зрештою він проказав:
— Що маю робити?
— Зараз тобі чаклун пофарбує і вкоротить волосся, а потім ти розрубаєш рею на шмати, розколеш на смуги і зробиш із них жердини. І все це до світанку! Іди вниз, Н'кумбі, міняй личину слов'янинові. Ми ж спускаємо рею. Ти, малий поспішай до коней!
Рею обережно, гальмуючи через кожну сажень її рух, спустили на правий борт. Бо під лівим бортом, у затишку спали хлопці. Судно дало крен на правий борт, і поволі вітер відносив його до невидимого берега. Всі кинулися до реї і почали відтинати ножами кріплення вітрила, шматувати вітрило на довгі смуги. Як не намагалися діяти обережно, проте знявся добрий гармидер.
А матроси спали.
Ось із трюму вилізли дві дивні постаті – обидві майже голі, тільки в однієї на голові гостроконечна козяча шапка, а в другої вся голова загорнута якоюсь брудною ганчіркою.
Алі зрозумів, що той другий – слов'янин.
Слов'янин підійшов до реї, змахнув руками – і під світлом місяця півколом зблисла і впала вигострена сокира. Від удару вистояне дерево загуло, як барабан.
І зразу ж чаклун засвистів у дудку.
Хтось із моряків прокинувся, підвів голову, подивився безтямними очима, та, не побачивши вогню пожежі, не почувши вигуків, галасу, а лише розмірене цюкання по реї та гугняве свистіння сопілки, знов безжурно захропів.
— Співай "Фатіму"! – наказав стиха руббан оманцеві. І той завів стиха "Фатіму".
Хтось другий підняв голову і спросоння забурчав заздрісно:
Де в нього сили є ще виспівувати, у чортового перевертня? Га?!-І так само, як і перший мулат-матрос, впустив голову на руку й закляк у глибокім сні. А завинутий у запинало слов'янин кришив сокирою рею. А дерево ж було вистояне, в'язке й щільне, як добрий буйволячий ріг! Одинак, коли на сході над обрієм заблищала яскрава вранішня зоря – він уже розколював, розщеплював клином останній відтинок реї. Всі інші жердини ті, хто не спав, і навіть сам руббан, обстругували своїми ножами.
І вся палуба шелестіла від стружок.
Ось слов'янин втер піт з чола і покликав руббана:
— Му'алліме! Я чув запах іншої води. Водорость.
— Присягаюсь Аллахом, хай інші засвідчать – слов'янин не раб! Тепер очистіть палубу, розбудіть хлопців– підступає час молитви.
Все зрушилося на вітрильнику, всі кинулися прибирати, чистити палубу. Тільки Алі не втримався – прослизнув на носа вітрильника і почав принюхуватись до легкого вітерцю. Нічний легенький павітер доносив з темряви зовсім інші запахи, ніж усі минулі дні. Наче пахло солодким ламаним стеблом, наче домішувались якісь струмені прілої зелені, часом пропливав тонкий запах пересушених, перегорілих трав.
Алі стояв обличчям до сходу, але очі заплющив, а голову задер і все втягував і втягував через роздуті ніздрі струмені розплилих, нетривких, змінних пахощів.
Алі все ще стояв із заплющеними очима, коли почув, як руббан виспівує заклик до молитви.
Алі розклепив повіки і зиркнув на вранішню блискучу зірку Зухру – вона загасала в рожевій смузі над чорним обрієм.
Алі повернувся спиною до зірки і став вибирати місце для молитви.
Корабель, при одній щоглі, з побитими кормовими каютами і зі скособоченим стерном, при одній кітвиці, ніби застиг. І так стояв, поки його команда, повернувшись лицем до Мекки4, а спиною до вранішньої зорі, ревно молилась.
А до сонця, що сходило, повернулися слов'янин, негри та чаклун. Кожен молився своєму богу. Та молитва у всіх була одна – щоб скоріше ступити на тверду землю!
Скінчилась молитва. І викотилося з-за обрію малинове сонце.
Вітер від невидимого берега посилився.
Він тепер приносив такі сильні запахи медових квітів і зелені, що вже всі чули запах казкової індійської землі.
— Хлопці!!! Слухай мене! На весла!!! Нам допоможе приплив!!!
Чаклун ударив у барабан, відступник-оманець задудів у гугняву дудку.
Вдарили по зеленій воді лопаті весел, і запінилася навколо них золота піна. Алі почала бити лихоманка. Він уже не знав, чи то він чує запахи казкових лісів Індії, чи йому здається. Алі помацав своє чоло – воно було холодне зовсім і ледь вогке. Його трусила пропасниця нетерпіння, хотілося побачити райську землю! Щоб старші не помітили його хвилювання, він то спускався вниз до коней, вкотре перевіряв їхнє начиння, то вилазив на палубу і обходив її, ніби був володарем корабля. Кожен зосереджено робив своє діло, тому ніхто спочатку не помітив хворобливого неспокою Алі.
Тільки загорнутий у жахливо поплямоване запинало слов'янин на хвилю підняв голову від своїх дзвінких жердин:
— Мучить тебе чекання?! Тоді лізь на щоглу, пильнуй, чи є берег… Легше стане!
Алі послухав слов'янина і, як наполоханий кіт, видерся на вершок вцілілої першої щогли.