Потім і ці звуки занурились у одноманітне хлюпотіння хвиль.
Човен з розгону вискочив на прибережну траву. Алі боляче притиснуло лобом до вербових лозин. Корзину легко підняв лоцман-звіздар – Алі вже почав розрізняти його руку. І так само, як у своїй садибі в місті, поніс під пахвою по берегу. Крізь лозу Алі бачив лише зелень, зелень і зелень, та всю освітлену дивним золотавим сонцем. Тінь впала зразу, і навколо запанувала темрява. Корзину опустили на землю, і звіздар стиха проказав:
Тихо сиди й не висовуйся, не потикайся, поки не почнуть голуби на ночівлю моститись на отій пальмі. Ти, правда, не бачиш, але почуєш, як вони туркотять. Вогонь не розводь. Їжу тобі заготовано в другій корзині. Все за один раз не їж, але й від пацюків та їжаків стережи. Я повернуся на острів за день чи за два, коли домовлюся з чимось із капітанів про тебе. Мастило від комарів у корзині!
Алі лежав у корзині й мовчав, а шкіра його горіла від сверблячки, пекло спину в побитих місцях, сіпало в напівзагоєних ранах під нігтями.
Звіздар ще двічі заходив до хижі і приносив корзини. Затим вийшов, зачинивши за собою плетені з лози двері. Стихли кроки, І зразу ж усе навколо сповнилось безупинним дзюркотінням цикад.
Дзижчали комарі, але, видно, вже сил у хлопця не стало, чи далися взнаки все тортури і пригоди останніх днів, бо він і незчувся, як заснув.
Прокинувся від далекого-далекого заклику до вечірньої молитви.
Ледь ворушачи задубілими руками, зціпивши зуби від гострого болю в м'язах, Алі відхилив кришку з корзини і почав потиху вилазити. А коли виліз на добре вимазану глиною підлогу, то в золотавих сутінках побачив, що ніби опинився у величезній плетеній корзині. Хижа для збирачів фініків була сплетена з товстих і довгих лозин. У середині хижі міг на повен зріст стати дорослий чоловік. Алі спочатку було важко стояти – штрикало в боки, кололо в п'яти, тягло всі м'язи. Тому він сів на приємно прохолодну підлогу і почав розтирати своє тіло, щоб хоч трохи розігнати біль. Рухливість до нього повернулася досить швидко, і він зразу ж кинувся до корзини. Та не по їжу, а по мастило від комарів і зброю.
Скинув з себе лахи і втирав, втирав запашне й охолоджуюче шкіру мастило. Крізь щілини між лозинами прохоплювались оранжеві промені передзахідного сонця. Алі підповз до дверей і почав їх потихеньку відчиняти.
Сонце сідало за пальмові гаї на островах, за стіну очерету, за непролазні зарості осоки, що довгими стінами піднімалися над обмілинами. В каналах на всі боки були протоки з темною водою і острови з пальмовими гаями, і на всіх островах стояли такі, як і звіздареві, плетені халабуди для сторожів та збирачів фініків. На видовженому трикутному острівці лоцмана-звіздаря зарості були лише в найвужчому місці. Й Алі, прихопивши з собою наїдок та стріли, потиху, пригинаючись, просто стелячись над землею, направився туди.
Час від часу, через кожних кроків десять, Алі спинявся, поволі підводився і обдивлявся на всі боки, прислухався, навіть принюхувався.
Звідкілясь з-за пальмових гаїв, з півдня, нісся далекий жіночий спів, калатання бубона. Проте було то, певно, так далеко і за густими посадками дерев, що ніяких людей Алі не побачив.
3 півночі, з легеньким повітрям, наче напливав запах диму від вогнища.
А з заходу, з золотого небокраю, від сліпучого західного сонця, крізь чорні силуети розкішних пальмових опахал наче просочувалося далеке гуркотіння плавучих млинів.
Тут, на кінці острівка, росли найвищі пальми і кілька старезних – престарезних верб, що мочили своє плакуче віття у темній воді. Пара диких голубів туркотіли у верхівці найнижчої пальми, і ще попискувало якесь птаство в заростях очерету й галасувало перед ночівлею в кронах велетенських тополь на недалекому острові.
Нараз Алі в тому пташиному перегукові та співі почув швидке і рівне плюскотіння весел. Він спочатку хотів сховатися в купи осоки та трави, але зрозумів, що не побачить тоді човна. І хлопець миттю подряпався на вербу, що обмивала своє тонке віття в протоці. Коли вже був на половині висоти і взявся рукою за довгу й товсту гілку, щоб залізти на неї, як з гілки відділилася смуга кори і піднялась сторчма. Алі з жахом побачив перед собою скляні очі змії, її світло-жовте лускате черево.
Алі в другій руці, правиці, якраз тримав свої стріли. І він від страху миттю викинув руку із стрілами вперед. Удар вістрями прийшовся змії в голову і в черево. Вона відкинулась назад і, розпустивши кільця свого хвоста, полетіла вниз, у темне плесо води.
Тепер Алі підіймався вгору обережніше. Ось він нарешті на самісінькому вершку – вище не можна: затонкі гілки, та й звідтіля вже буде видно самого Алі. Він уважно обдивився всі найближчі гілки і на всяк випадок поторкався їх вістрями стріл – чи це кора, чи, може, змійка причаїлась?
Сонце закочувалось за чорні ряди пальм, і з кожною миттю ставало темніше й темніше.
Та все ж хлопець добре роздивився чорного човна з трьома чоловіками в ньому. Двоє гребли, а третій сидів на демені і мав би правити, але тільки тримав весло – правилку.
18. ТАЄМНЕ ЗБІГОВИСЬКО
Перший весляр – то був справжній куфаджі. Другий вдягнений як базарний носій, а загрібав за всіма правилами, як і перший куфаджі.
Зате третій був у бедуїнськім коричневім плащі й в платі, а обличчя мав закутане аж до самого носа. Та в останніх променях світла Алі впізнав його очі – це був Абу Амар. Човен якраз пропливав під вербами лоцманового острівця. Абу Амар підвів голову і подивився вгору, туди, звідкіля впала змія.
Він спитав у другого весляра, що мав на собі лише короткі штани та персидську широкополу куртку:
Хто може зігнати змію з дерева?
Хижий птах, тхір і дикий кіт. А що?
Не люблю, коли перед мене з дерева падають змії.
Які змії, брате? – здивовано спитав перший човняр.
Он з тієї верби у воду тільки-но впала змія.
О брате! Ти справді посланець імама – ти все бачиш і все чуєш!
— Не базікай. Над водою далеко чути!
– Слухаю та підкоряюся
Човен уже вилітав із протоки. Та Алі більше не було ніякої потреби сумніватись – то в бедуїнськім одязі його господар Абу Амар. Алі притисся до гілок і закляк. Перші хвилі йому було жахно, що раптом Абу Амар поверне човна до острівця, і тоді вони його заб'ють.