Алі з шаленим. калатанням серця чекав, коли ж болонки не втримаються і посипляться згори на голову його ворога. Та нічого подібного не сталося.
І тоді човняр проговорив у темряву хрипко і люто:
— Нічого! Руки в мене короткі, зате стріла дістане!
І відійшов від отвору.
Перший порух, поштовх Алі був кинутись до отвору і вискочити із пастки. Напевно, що страж, навіть стріляючи всліпу, просадив би його стрілами, мов яблуко голками!
І він уже повернувся боком, щоб вилізти назад. Та враз розсміявся подумки: "Який лук у цього гада?! Якби був лук, він би мене у Великім каналі підстрелив!.. Дзуськи! Діждешся ти, щоб я виліз із щілини! Дерево добре складене – я нагору видерусь і подивлюся, що ти там поробляєш?"
Алі навпомацки в повній темряві почав дертися вгору. Високі колодязі деревини рипіли, потріскували, хиталися. Здавалося, ось-ось заваляться і поховають під собою хлопця.
Та небавом Алі був на верху споруди – на помості, сплетеному з пакілля та вербової лози – щоб сонце не розпекло деревину, щоб вона не тріскалася, та ще й пальмовим листом накритому від дощу.
Алі підповз до краю покрівлі і зазирнув униз. Ліворуч, під хідником, коливається на легкій хвилі човен. А човняра не видно. Алі ще далі висунув голову і побачив – праворуч, на відстані кроків п'яти, притисся до дерев'яного зрубу страж. Права рука витягнута і в ній наче світиться лезо ножа. Алі завмер, затамував подих. Якщо обережно перелізти з цієї споруди на іншу, то якраз можна на голову йому скинути болонок.
Алі переповз і не порушив жодного стовбура, тільки кора крихтами посипалася вниз із акацієвої гілки. Алі зазирнув униз, водночас стережучись, щоб по легкому схилу покриття не скотитись униз.
Під ним на відстані, може, ліктів п'яти-шести біліла пов'язка на голові човняра.
Алі ледь не заплакав – під рукою не було ані каменя, ні доброї жердини, щоб оглушити чи й убити напасника.
Алі з відчаю шарпонув кінець болонка, що стирчав з-під пальмового листя.
Отут врешті болонок викотився з-під покрівлі і полетів униз. Просто на човняра. Та човняр устиг відхилити голову, але кінцем стовбура його зачепило по сідниці і лівій стопі. Він аж захлинувся від болю, застогнав по-звіриному і присів на палі хідника. Він випустив ніж і обома руками схопився за стопу.
Алі побачив, що на пальцях у нього заблищала темна рідина – кров!
Алі підвівся на повен зріст, спробував скинути на ворога плетену покрівлю. Дарма! Сил не вистачало для такої ваги.
Тоді він вирішив – треба стрибати вниз і плисти через канал. Але ж як високо! А якщо перескочити через хідник і просто у воду? Алі попробував похилу покрівлю – чи не совається? Лежить міцно. Відійшов до кінця – для розгону зовсім обмаль відстані. Та й лист пальмовий слизький – ноги по ньому ковзають.
Розбігшись з десяти кроків, Алі щосили відштовхнувся правою ногою і шкереберть полетів униз.
В гарячці він і не почув, що палю все ж зачепив і обдер вузький пас шкіри від стегна до самої стопи. Але він був у воді! Плив під водою, затамувавши дихання, щоб проплисти якнайдовше.
Коли виринув, то побачив, що перепірнув майже чверть каналу.
Озирнувся на склад деревини.
На одній нозі човняр стрибнув до човна.
Алі набрав повітря і пірнув. Плив під самісінькою поверхнею, щосили працюючи руками й ногами.
Він ще разів три набирав повітря і зрештою торкнувся ослизлих паль.
Видерся на хідник просто перед порогом будинку Айші. Руки відшукували потрібного ключа на поясі, а голова повернулася назад.
Ставши на одне коліно, човняр гнав човен через канал. Він був уже на середині. Ось і потрібний ключ! Рука тремтить, ніяк не може потрапити в отвір.
Коли Алі повернув перший раз ключ, човен вдарився носом об палі. Човняр ледь не вилетів у воду в гарячці, але таке гальмування, певно, йому завдало страшного болю, бо він застогнав, наче бугай під ножем.
Другий поворот ключа! Алі штовхає двері і падає в темряву. Щось над головою тріскотить і тупо вдаряє його по тімені.
Алі підхоплюється і закриває двері, встигає засунути засув.
І в ту ж мить з усього маху в двері б'є людське тіло. Даремно! Двері на запорі. А далі Алі закриває на другу запору. Тепер двері можна висадити лише болонком!
Алі прислухається до того, що робиться в домі.
Нагорі гуде музика, лящать людські голоси. Співають жінки і чується чоловічий голос.
Алі тихо йде до помешкання Айші.
Щось чіпляє ногою, і лунає дзенькіт. Алі нахиляється і шарудить руками по підлозі. Ніж! Ось що вдарило його по тімені! Це ж човняр метнув у нього ножа.
Алі навпомацки підходить до дверей Айші. Вони замкнені. Шукає і пробує всі ключі. Нарешті тихо відчиняє.
Смердить прокислою їжею, ліками і хворим потом. Під стіною злегка посапує уві сні Айша.
Алі навпомацки дістається до жаровні. Вона гаряча. Значить, жар під попелом є.
Розгрібає попіл, роздмухує жар. Ось і вербові прутики.
Весело загоряється полум'я над жаровнею, а хлопець тим часом знаходить свої речі. Вдягається у старе дерте вбрання. На ньому лише нові, але вже закаляні шапочка й хустка. За пояс Алі стромляє ножа, а стріли і корзинка від фініків у лівій руці.
Треба тікати звідсіля, з цього кубла страшного з його таємницями і розпустою. Та й сам він ще завдав одну таємницю цій садибі – запхав під сучок найдорожчий у світі самоцвіт! Але що ж там робиться нагорі?
"Ще встигну подивитися, що там робиться, а коли розвидниться й задніє, попливу на Корабельний острів! Часу ще чимало!"
І хлопець перейшов через перехід першого поверху, відімкнув дворові двері й опинився біля човна.
16. АЛЬ-ХАШИШ В'АЛЬ-ХАМР
Алі склав речі під корму розваленого човна. Ставало вже темніше, бо місяць опадав за чорні опахала пальмових верхів.
Свербіли рани під нігтями, особливо на великому пальці лівої руки.
Алі обмацав свій старий одяг. На колінах ось-ось розповзуться дірки. Шов на плечі сорочки розійшовся. Старий пояс, скручений із старого шмата плаща, видавався хлопцеві загрубим після Абу Амарового дарунку.
У вікно виливалася скімлива жіноча пісня і срібні переливи аль-ута.
"Невже це Кадарія грає? Але наче жорсткіше, наче чоловіча рука…"
Алі не мав того слуху, що Джарія, та все ж грубість він уловив.