Зрештою хлопець згадав, що хазяїн Абу Амар наказав йому все оглянути внизу і піднятись до покоїв. Внизу нічого не змінилось – Айша лежала без пам'яті, а негритяночка все ще пекла тоненькі пшоняні млинці.
Коди Алі піднявся до помешкання мосульця, то його чутливі ніздрі вразив дивний і таємничий запах смаженого зерня. Пахло наче і жирним, і гірким, чимось таким, що водночас заспокоює і бадьорить, що одним тільки запахом підіймає підупалі сиди, відганяє втому…
Коли Аді відхилив двері, то мосулець стояв навколішки перед жаровнею і сипав якесь терте листя в кухоль. А кухоль повнився варивом, бризкав на вугілля, і тоді дзвінкий і солодкуватий, приторний запах вибухав із повною силою.
Мосулець зняв кухоль і дав відстоятись, а потім налив собі невеличку чашу. Обпікаючись і кривлячись, ковтав пахучу, темну рідину. Ніздрі його роздувались, очі заплющені, а на обличчі з'явилось очікування чи то насолоди, чи то радості.
– Розповідай, що взнав! – наказав мосулець не відкриваючи очей.
Алі все виклав – крім одного, що стражник не знає точного місця, де впав перстень, а він, Алі, добре запам'ятав точку падіння.
Алі сам хотів дістати перстень. Хлопцеві праглося знайти перстень, щоб його винагородили – дали трохи грошей. Тоді він не доїдав би окрушини, а міг би купити добрий наїдок. Та наперед хвалитись Алі боявся. Він добре пам'ятав, як уся вулиця над ним кепкувала, коли він похвалявся, що витягне з-під млина великого вусача. І цей вусач вирвався з його пальців. Після того наперед він ніколи не хвалився і не зарікався.
– Молодець! – похвалив мосулець. – Ось тобі гроші на лікаря й ліки. Айшу треба добре лікувати, бо ще помре. А зараз поспіши на кінець кварталу – там вже човнярі пропливають – і поклич мені човен. Та не гайся! Потім на базар. Зелень, хліб, смажена риба, акуляче м'ясо в'ялене. Запам'ятав?! Добре! – Мосулець на очах порожевів, очі в нього бадьоро заблищали. – Нагодуй з нашого наїдку Айшу та негритянку – помічників треба прикормлювати, щоб були слухняніші… Хочеш мокканської таємниці скуштувати?.. Боїшся?! Це не вино і не хашиш – не дурманять людину ці зерна, а дають бадьорість і силу до дії…
Він простяг чашу із залишками темно-зеленого питва.
Алі зробив кілька ковтків гарячого варива, а далі була темно-зелена гуща товчених зерен. З незвички обпекло стравохід і гаряче розлилося в шлунку. На язику терпко гірчило і було навіть бридко…
Та коли під мурами складів поспішав до початку кварталу, відчув – до нього повертається бадьорість і веселий настрій. Наче й не було божевільної ночі! У голові не крутилось, як від вина, і рухи були зграбні й упевнені.
Співали, тягли молитви муедзини на гостроверхих мінаретах.
Господар відплив, ще раз наказавши покликати лікаря для Айші.
Тільки-но човен завернув за ріг кварталу, як Алі швидко спустився з хідника і примостився на палі. Миттю розібрався і склав свої одежини на другу палю.
Примірявся і кинув шматочок свинцю туди, куди ще в сутінках Кадарія жбурнула перстень з лалом.
Приплив наче скінчився, і вода в каналі заспокоїлась. Бруд і каламуть опадали на дно.
Хлопчина ще з вікна еркера добре примірився, де йому пірнати. Вибрав собі і добре запам'ятав вказівники – на каналі з того боку три свіжі палі, а на цьому боці – двері будинку Айші.
Без жодного плюскоту слизнув у воду та швидко й тихо поплив на потрібне місце.
Зупинився наче в потрібнім місці, перекрутився у воді, обдивився будинки Айші та міняйла Рустема – чи не підглядає за ним хто? І йому здалось, наче за густою решіткою еркера блиснули очі. Може, це Джарія підглядає?.. Проте як він не вдивлявся пильно, більше ніяких ознак людини за решіткою не примітив.
Ще трохи почекавши і все розглядаючись на всі боки – чи нема де кого? – швидко занурився під воду.
Коли хлопець наблизився до дна, відчув – його зносить придонна течія. На всяк випадок пошарудів пальцями по купах сміття, що скупчилося на дні каналу. Ні шматка свинцю, ані персня не знайшов. Випірнув і побачив, що його знесло ліворуч. Відплив праворуч і пірнув з надією, що течія пронесе його над потрібним місцем.
Хоч намул і спав, проте у воді ще були сутінки. І коли його почало зносити втретє ліворуч, раптом у густій зелено-жовтій каламуті спалахнув жовтий – промінь і зразу ж загас. Алі випірнув, добре віддихався і спустився якомога обережніше і швидше. Він дуже поспішав, бо повітря тягло його нагору, у скронях коливався тонкий дзвін і ось-ось хотілося хапонути повітря.
Він затримався над купкою череп'я і почав швидко-швидко перебирати уламки, скалки. Ось і винагорода – в денці глечика пальці намацали шматочок свинцю. Значить, перстень десь зовсім поруч.
Хотілося хапонути на повні груди повітря. Дзвін у вухах став нестримний. Та хлопець знав – зараз і тільки цієї миті він повинен шукати і знайти перстень з лалом! Доказ цьому – шматочок свинцю! Золото десь поруч, зовсім поряд! При другому зануренні хто зна, чи пощастить потрапити точнісінько в це місце! Він поволі почав вести рукою по колу, все ширше й ширше роблячи круги… І ось пальці слизнули по твердій опуклості лала. Наче вишенька, опуклість багряного лалу. Алі затис здобич правицею і з усіх сил поспішив на поверхню. У хлопця вистачило тями, щоб не роздивлятися перстень і не милуватись ним при яскравому світлі.
Вилізши на палю, швидко зав'язав перстень у кінчик хустки, якою обгортав шапочку.
Він, він, Алі, син багдадського сміттяра, витяг, видобув скарб із брудного каналу!
А коли віддасть його Амару? Це вже потім… Поки що треба не думати про перстень, а швидко виконувати накази хазяїна – знайти лікаря і купити наїдки…
8. КВАСОЛЯНЕ НАМИСТО
Алі відімкнув важкі запліснявілі двері і тихо прослизнув до приміщення.
Господиня Айша щось бурмотіла і стогнала, та не було зрозуміло, чи це сон в неї, чи марення.
Негритяночка спала на підлозі в сусідній кімнаті, ледь не торкаючись сіро-рожевими п'ятами розпеченої жаровні.
Алі не розбудив її, а сам виніс жаровню на подвір'я, а потім позамикав усі двері, сховав ключі, як і Айша, на голому тілі. Вислизнув тихо й непомітно через запасну хвіртку до бічного каналу.
Тільки пробіг під стінами складів до перехрестя каналів, як зразу ж здибав човняра. І винайняв його до полуденної молитви за дирхем. Човняр був радий, що знайшов такого дурника, а хлопець зрадів, що не треба тепер знову кожного разу шукати човняра – він буде напохваті.