— Колись у суботу він виграє в кості якраз стільки, щоб купити новий костюм і щоб п'ятдесят центів у кишені бряжчали, — припустив Муні. — І в понеділок вранці ми його вже не побачимо.
Одначе Браун і далі ходив на роботу зодягнений у ту ж сорочку й комбінезон, у яких приїхав до Джефферсона, і далі програвав щосуботи весь тижневий заробіток, а може, й трохи вигравав, і вітав програші та виграші однаково дурнуватим сміхом, і далі жартував та баляндрасив з тими, що раз у раз його оббирали. Якось одного дня пішов поголос, що він виграв шістдесят доларів.
— Тільки ми його й бачили, — сказав хтось.
— Не знаю, — відповів Муні. — Шістдесят доларів — це не те. Якби було десять або п'ятсот, то, напевно, була б твоя правда. Але не шістдесят. Тепер він вважає, що непогано влаштувався тут, раз запопав стільки, скільки заробляє за тиждень.
І справді, в понеділок він прийшов у комбінезоні. Брауна і Крістмаса побачили біля купи тирси. За ними двома спостерігали з того дня, коли Браун влаштувався на роботу. Крістмас вганяв лопату в тирсу неквапно, розмірено, з силою, немовби сік зариту змію ("або ж людину", — сказав Муні), а Браун знай вистоював, спершись на лопату, та й, мабуть, правив якісь побрехеньки чи анекдоти. Бо ж заходився сміхом, реготав, закинувши голову, тимчасом як його напарник працював з мовчазною неспадною люттю. Браун брався до роботи й хвилину-другу працював так само завзято, як і Крістмас, однак набираючи щораз менше тирси, аж поки лопата, літаючи по спадистій дузі, взагалі не доторкалася до купи. Тоді знову спирався на свій інструмент і, либонь, доводив до кінця те, що почав був торочити Крістмасові, торочити тому, хто, здається, й голосу не чує. Неначе напарник за милю від нього або ж говорить чужою, незнайомою мовою, думав Байрон. Бувало, у суботу ввечері їх обох бачили в середмісті — Крістмаса в ошатному, витриманому одязі з діагоналі, в білій сорочці та Брауна в новому костюмі — рудуватому, картатому з червоними смужками, в барвистій сорочці та в капелюсі — як у Крістмаса, тільки з кольоровою стрічкою. Браун теревенив і гиготав, голос його виразно звучав на весь майдан і відбивався луною, як ото в церкві гамір долинає, здається, звідусіль. Скидається на те, що старається показати, які вони з Крістмасом друзяки, думав Байрон. А Крістмас повертався і мовчки, понуро відходив од хай хоч якого невеликого гурту, оточеного відголосом Браунового пустослів'я. Услід рушав і сам базіка, далі патякаючи та гигочучи. Кожного такого разу робітники казали: "Що ж, у понеділок він не повернеться на роботу". Але щопонеділка він приходив. Це Крістмас перший кинув роботу.
Кинув її у суботу ввечері, не попередивши, по майже трьох роках. І не хто інший, як Браун, повідомив про це. Робітники були різного віку, сімейні й нежонаті, жили по-різному й по-всякому, але в понеділок усі як один виходили на роботу поважні, майже урочисті. Були серед них молоді, що суботніми вечорами пиячили, грали на гроші, навіть подеколи їздили до Мемфіса. Однак у понеділок вранці приходили на роботу тверезі й мовчазні, в чистих сорочках і комбінезонах, тихо чекали гудка й тихо ставали до праці, немовби в повітрі зависало щось святочне після неділі й, як заведено, веліло: хай там що хтось виробляв у свято, але в понеділок йому і личить, і належить прийти на роботу тихим і чистим.
Ось що робітники завжди помічали за Брауном. У понеділок вранці він з'являвся в тому самому заяложеному одязі, що й минулого тижня, і з заростом, який не знав бритви. Був галасливіший, ніж завжди, шумів і пустував, як десятилітня дитина. Тверезі й стримані люди вважали, що не годиться так поводитися. Дивилися на нього, як на голого або ж п'яного. Отож саме Браун сказав їм у понеділок, що Крістмас не працюватиме. Прийшов пізно, але це дрібниця. Не поголився, але це теж дрібниця. Поводився тихо. Якийсь час люди й не знали, що він уже на місці. В цю пору половина їх лаяла Брауна, причому дехто завзято. З'явився після гудка, відразу подався до купи тирси й заходився працювати, не сказавши нікому ані слова, не відповідаючи навіть тоді, коли хтось звертався до нього. І тоді робітники зауважили, що Браун сам, а Крістмаса немає.
— Еге, — сказав хтось майстрові. — Бачу, що ти втратив одного з підмайстрів кочегара.
Глянувши вниз, де Браун орудував заступом так, ніби то була купа яєць, а не тирси, Муні сплюнув.
— Так. Занадто скоро забагатів. На цій роботі його не втримаєш.
— Забагатів? — перепитав інший робітник.
— Один із них, — відповів Муні, не зводячи погляду з Брауна. — Вчора я бачив, як вони їздили в новому автомобілі. Ось цей, — кивнув майстер головою на Брауна, — кермував. Я не здивувався. Здивувався з того, що взагалі один із них прийшов на роботу.
— Либонь, Сіммз не матиме клопоту й легко знайде нового на це місце. Такі часи тепер.
— Він ніколи не мав із цим клопоту, — відказав Муні.
— Здається мені, що він незле давав собі раду.
— Розумію, — мовив майстер. — Ти маєш на увазі Крістмаса.
— А ти кого? Невже Браун сказав, що він теж звільниться?
— Гадаєш, що він гаруватиме тут, коли його приятель увесь день гасає новою машиною по місті?
— Дивно, — зиркнув на Брауна робітник. — Звідки вони взяли це авто?
— Мені не дивно, — відповів Муні. — Цікаво одне: покине Браун роботу ополудні чи працюватиме до шостої години?
— Що ж, — докинув Байрон, — якби я розбагатів так, щоб дозволити собі купити нове авто, то теж звільнився б.
Двоє робітників глянули на нього й усміхнулися.
— Тут вони ніколи не розбагатіли б, — сказав один із них. Байрон кинув на нього оком.
— Мабуть, Байрон тримається якнайдалі від усього злого, тому й стоїть осторонь інших людей, — додав другий. Обидва подивилися на Байрона. — Ось цього Брауна можна було б назвати прислужником. Крістмас змушував усіх ходити вночі ген у ліси за садибою міс Берден, а тепер Браун носить усім товар до міста. Я чував, що, коли знаєш пароль, то суботнього вечора можеш купити в нього з-під поли пінту віскі будь-де, навіть просто на вулиці.
— А який пароль? — поцікавився хтось. — Шість ковтків?
Байрон переводив погляд з одного на іншого.