— Маленька дитина також обернеться, аби побачити, звідки котиться м'яч?
— Мабуть, ні. Однак Кант вважає, що дитячий розум ще не цілком сформований, йому не вистачає чуттєвого матеріалу, яким можна було би оперувати. У цій ситуації немає жодного сенсу говорити про порожній розум.
— О ні, то мав би бути незвичайний розум.
— Зробімо невеличкий підсумок. За Кантом, вплив на світосприйняття людини мають два чинники. Один з них —зовнішні умови, про які ми нічого не знаємо, доки не здобудемо чуттєвого досвіду. Це пізнавальний матеріал* Інший —внутрішні умови, закладені у самій людині, тобто такі умови, за яких ми сприймаємо явища у часі та просторі. Крім того, ці явища неухильно підкоряються законам причинності. Це форма пізнання.
Альберто і Софія на якусь мить замовкли, задивившись у вікно. Раптом Софія помітила дівчинку, яка з'явилася з-за дерев з другого боку озерця.
— Поглянь туди! — крикнула Софія. — Хто це там?
— Цього я справді не знаю.
Дівчинка показалася лише на кілька секунд і зникла. Софія зауважила, що вона мала щось червоне на голові.
— Ми не можемо собі дозволити відволікатися на такі речі. —Продовжуй.
— Кант вказував і на існування чітких меж того, що людина здатна пізнати розумом. Можна навіть сказати, такі межі окреслюють "окуляри" розуму.
-Як це?
— Пригадуєш, філософи до Канта вели дискусії про "великі" філософські проблеми, наприклад, про те, чи має людина безсмертну душу, чи існує Бог, чи складається усе в природі з неподільних крихітних частинок або ж скінченний чи нескінченний Всесвіт.
-Пригадую.
— Людина не може одержати переконливих відповідей на ці запитання. Це не означає, що Кант не хотів торкатись цих проблем. Навпаки. Якби він просто відкинув їх, то не заслуговував би на звання справжнього філософа.
— Що ж він зробив?
— Ось тут тобі варто виявити трохи терпіння. Що стосується глобальних філософських питань, розум оперує, на думку Канта, поза межами того, що ми, люди, можемо пізнати. Водночас у людській природі чи в людському розумі закладена нездоланна потреба задавати собі саме такі запитання. Коли ми запитуємо, скінченний чи нескінченний Всесвіт, то ставимо питання про цілість; часткою якої є ми самі. Цю ж цілість нам ніколи не дано буде пізнати сповна.
-Чому?
— Як виглядав тобі світ у червоних окулярах? На переконання Канта, до нашого пізнання світу спричиняються два елемент.
— Чуттєвий досвід та розум.
— Так, пізнавальний матеріал ми одержуємо через відчуття, а цей матеріал упорядковується і формується завдяки властивостям розуму. Властивістю розуму с, наприклад, питати про причинний зв'язок певної дії.
— Чому, наприклад, покотився м'ячик.
— Так" Ллє коли ми дивуємося, звідки взявся світ, і випробовуємо всі можливі відповіді, то розум у певному сенсі працює на холостому ходу. Бо він не має для "опрацювання" жодних чуттєвих матеріалів, не має жодного досвіду, на який міг би опертися. Ми ніколи не могли спостерегти цілу велику реальність, крихітною часточкою якої є ми самі.
— Ми — частинка м'ячика, котрий котиться підлогою. І тому не можемо знати, звідки він узявся.
— Однак завжди буде властивістю людського мозку ставити питання, звідки узявся той м'яч. Тому ми питаємо й питаємо, напружуємося до краю, аби знайти відповіді на ті "крайні" запитання, та так і не можемо сягнути основ, не в змозі знайти певні відповіді, бо розум наш працює надаремно.
— Дякую, це відчуття мені чудово знайоме.
— Коли йдеться про питання, котрі стосуються усієї реальності, два протилежних погляди завжди будуть одночасно вірогідними і невірогідними.
— Будь ласка, приклад.
— Однаково змістовними є твердження, що світ мусить мати свій початок, як і твердження, що він не має початку. Обидві ці можливості є неможливими для розуму, бо він не може їх "уявити". Ми можемо стверджувати, що світ існував завжди, але хіба може щось існувати завжди, без свого початку? Тепер ми змушені іти від супротивного. Кажемо, що світ виник колись, та ще й виник з нічого, бо в іншому випадку йтиметься про зміну станів, переходу з одного стану в інший. Та хіба може щось постати з нічого, Софіє?
— Ні, обидві можливості годі осягнути. І водночас одна з них повинна бути правильною, а інша помилковою.
— Пам'ятаєш, Демокріт і матеріалісти вказували на те, що природа складається з маленьких частинок, з яких створені усі речі. Інший, наприклад, Декарт, вважав, що просторова реальність завжди піддається поділові на усе менші частинки. Хто з шіх мав рацію?
-Обидва.,, ніхто.
— Дала. Багато філософів вважали, що воля людини — одна з найважливіших її властивостей. Але уже відомі нам філософи, наприклад, стоїки та Спіноза, котрі твердили, ніби усе відбувається за потрібними законами природи. І в цьому випадку Кант теж вважав неможливим винести остаточний присуд.
— Обидва судження є розумними і водночас нерозумними.
-1 нарешті, з допомогою розуму ми також не можемо довести існування Бога. Раціоналісти, наприклад, Декарт, намагалися переконати в існуванні Бога, мотивуючи тим, що ми маємо уявлення про "досконалу істоту". Інші, наприклад, Аристотель чи Тома Аквінський, прийшли до висновку, що Бог існує, бо ж усі речі повинні мати першопричину.
— А якою була позиція Канта?
— Відкинув обидва названі докази існування Бога. Ні розум, ані чуттєвий досвід не мають достатніх підстав, аби довести це. Для розуму припущення про існування Бога є рівночасно вірогідним і невірогідним.
— Однак ти почав свою розповідь з того, як Кант прагнув порятувати основи християнської віри.
— Так, він справді залишив місце для релігії, власне там, де не сягають відчуття і розум: Саме цей простір могла заповнити релігійна віра.
-1 так урятував християнство?
— Можна сказати і так. Варто зауважити, що Кант був протестантом. З часу реформації характерною рисою цієї гілки християнства було те, що вона опиралася на віру. Католицька церква ще з раннього середньовіччя більше покладалася на розум, який мав бути підпорою вірі.
-Розумію.
— Але Кант не зупинився на твердженні, що вирішення "крайніх" питань слід залишити вірі. Для збереження людської моральності, на його думку, потрібним було припущення про безсмертя людської душі, існування Бога та вільне волевиявлення.