— А що на це сказав Кант?
— Кант вважав, що і відчуття, і розум важливі у пізнанні світу. На його думку, раціоналісти далеко зайшли, приписуючи надто велику вагу ролі розуму, а емпірики надто однобоко надавали значення чуттєвому досвіду.
— Якщо ти зараз же не наведеш якогось прикладу, то це будуть тільки слова.
— У вихідній точці Кант згоджується з Юмом та емпіриками — наші знання про світ ми одержуємо зі свого чуттєвого досвіду. Але — ось тут він простягає руку раціоналістам — у нашому розумі також закладені важливі передумови того, як ми сприймаємо навколишній світ. Отже, людський розум має певні властивості, які визначають наше світосприйняття.
— Це і був приклад?
— Проведімо експеримент. Візьми зі столу окуляри. Ось так. А тепер одягни їх!
Софія почепила окуляри на носа. Усе навколо стало червоним. Світлі предмети стали ясно-червоними, а темні — темно-червоними.
— Що ти бачиш?
— Те, що й раніше, але у червоному кольорі.
— Річ у гому, що скельця окулярів фіксують твоє сприйняття дійсності. Усе, що ти бачиш, належить світові поза тобою, а от від окулярів залежить те, як ти бачиш. Бо ж не скажеш ти, що світ червоний тільки тому, що ти його так сприймаєш.
— Звичайно, ні...
— Якби ти зараз пішла до лісу, — або до свого дому на Капітанському закруті, — то бачила б усе, як завжди. Та на що б ти не звернула свій погляд, усе б забарвилося у червоне.
— Доки не зняла б окулярів.
— Ось так, Софіє, точнісінько так, вважав Кант. У нашому розумі закладені певні можливості, і саме вони впливають на увесь наш досвід.
— Про які це можливості йдеться?
— Незалежно від того, що ми бачимо, ми сприймаємо усі явища у носі та простори Кант називав час та простір двома формами людського "світобачення". Іще він наголошував, що ці дві форми у нашій свідомості передують будь-якому досвідові. Це означає, що задовго до того, як ми переконаємося у чомусь на досвіді, сприйматимемо явища у часі та просторі. Бо ми неспроможні зняти "окуляри".
— Людську здатність сприймати світ у часі та просторі він вважав вродженою?
— Частково, так. Те, що ми бачимо, залежить від місця нашого проживання, в Індії чи Ґренландії. Проте усюди сприймаємо світ як процеси у часі та просторі. Це щось, про що можемо говорити заздалегідь.
— Хіба не є час та простір чимось поза нами?
— Ні, на думку Канта, час та простір складають саме людське життя. Час та простір є передусім властивостями нашого розуму, а не довколишнього світу.
— Це зовсім новий погляд.
— Людська свідомість, отже, не є пасивним "таблом", на яке заносяться зовнішні чуттєві враження. Вона їх активно формує. Свідомість сама бере участь у формуванні нашого світосприйняття. Це можна порівняти зі ситуацією, коли ти наливаєш воду у скляну посудину. Вода "вкладається" відповідно до форми посудини. Так само чуттєві враження вкладаються згідно з нашими "формами світобачення".
— Здається, я вловила твою думку.
— Кант стверджував, що не тільки свідомість допасовується до речей, але й речі допасовуються до свідомості. Сам Кант називав такий погляд "коперниканським переворотом" у поглядах на людське пізнання. Бо була вона цілком новою і настільки відрізнялася від старого світогляду, як і геліоцентрична теорія Коперника від колишньої геоцентричної.
— Тепер я збагнула, чому Кант визнавав потроху рацію і раціоналістам, і емпірикам. Раціоналісти, у певному сенсі, забули про значення досвіду, а емпірики закрили очі на ту роль, яку відіграє розум у нашому світосприйнятті"
— Сама причинність, — Юм вважав, що людина не може її спостерегти, — є, на думку Канта, часткою людського розуму.
— Пояснюй!
— Пригадуєш, Юм наполягав, що тільки завдяки нашій уз-вичаєності ми спостерігаємо потрібний причинний взаємозв'язок усіх процесів у природі. За Юмом, ми не можемо переконатися у відчуттях, що чорна більярдна куля стала причиною руху білої. Так само не можемо довести і закономірності, за якою чорна куля завжди урухомлюватиме білу.
-Пам'ятаю.
— Саме те, що, на думку Юма, не піддається доведенню, Кант вважає властивістю людського розуму. Причинність існує завжди і всюди просто тому, що людський розум сприймає усі явища як взаємозв'язок причини і наслідку.
-1 знову я схильна вірити, що закон причинності закладений у самій природі, а не в нас, людях.
— Кант вважає — у нас. Частково він погоджується з Юмом: ми не можемо з певністю знати, яким є світ "сам у собі", а тільки яким він є "для мене", а отже, і для всіх людей. Найважливішим внеском Канта у філософію є розмежування між *das Ding an sich* та *das Ding fur mick".
— Не можу похвалитися знаннями німецької мови.
— Кант запровадив розмежування на "річ у собі" та "річ для мене". Ніколи з певністю не зможемо дізнатися, якими є "речі у собі", а тільки якими вони "показуються" нам. Однак ми можемо сказати задовго до переконання на досвіді, як речі сприймає людський розум.
— Справді, можемо?
— Коли ти виходиш вранці з дому, ти не знаєш, як тобі доведеться прожити цей день і що побачити. Але знаєш: що 6 ти не побачила чи пережила, усе сприйматиметься як дія у часі та просторі. Можеш бути певна, подіє закон причинності, бо носиш його у собі, як частку своєї свідомості.
— Але ж могли ми бути створені й інакше?
— Так, ми могли б мати зовсім інші органи чуття, а отже, інше відчуття часу та простору. Були б інакше організовані і, можливо, не дошукувалися причин того, що відбувається навколо нас.
— Маєш якийсь приклад?
— Уяви собі кота, котрий лежить на підлозі у вітальні. Ось до кімнати закочується м'яч. Що зробить кіт?
— Це вже я пробувала не раз. Кіт побіжить за м'ячем.
— Правильно. А тепер уявімо, що замість кота сидиш у кімнаті ти. Побачивши зненацька м'яч, який котиться до тебе, ги теж побіжиш за ним?
— Перш за все я озирнуся, аби довідатися, звідки він прикотився.
— Так, бо та людина і неодмінно прагнеш дослідити причину дії. Отже, закон причинності невіддільний від твого життя.
— Це, справді, так?
— Юм наголошував, що ми не здатні ні відчути, ані довести закони природи. Це не давало Кантові спокою. Він був переконаний, що можна довести абсолютну дієвість законів природи, показавши, що насправді ми говоримо про закони людського пізнання.