Коли Юрунн пішла додому, Софія вбралася в червону сукню. Решта святкового дня пройшла цілком нормально. У вечірніх новинах передали репортаж про те, як норвезькі синьоберетники святкують День Конституції у Лівані. Софія аж прикипіла очима до екрана. Одним з тих вояків міг бути і тато Гільди.
Потім Софія повісила у своїй кімнаті велике дзеркало в мідній рамі. Це було останнє, що вона зробила того дня, 17 травня. Наступного ранку вона знайшла у Сховку новий жовтий конверт, розірвала його і без зволікань взялася до читання.
ДВІ КУЛЬТУРИ
..тільки так уникнеш зависання у порожнечі..
Уже дуже скоро ми зустрінемося, Софіє. Я розраховував на те, що ти повернешся до Хатини Майора, тому й залишив тобі листівки від Гільдиного тата. Тільки так вони зможуть потрапити в її руки. Не ламай собі голову, як це станеться. Ще багато води втече до 15 червня.
Ми уже бачили, як філософи епохи еллінізму перетерли на зубах давньогрецьких мислителів. Вони ледь не зробили з них творців релігії. Плотин був недалекий від того, щоб проголосити Платона спасителем людства.
Але ми знаємо, що десь посередині періоду, який нас цікавить, далеко за межами греко-римських територій народився інший спаситель. Я маю на увазі Ісуса із Назарета. В цьому розділі ми побачимо, як християнство поступово почало проникати в греко-римський світ, приблизно так само, як світ Гільди став проникати в наш світ.
Ісус був юдеєм, а юдеї належать до семітської культури. Греки та римляни — до індоєвропейської. Можна стверджувати, що європейська цивілізація закорінена в дві культури. Перш ніж ми візьмемося до аналізу процесу злиття християнства з греко-римською культурою, придивімося ближче до цих двох культур.
Індоєвропейці
Говорячи про індоєвропейців, маємо на увазі країни, що розмовляють індоєвропейськими мовами, та їхні культури. Це усі європейські мови, за винятком угро-фінської групи (саамська, фінська, естонська та угорська) і баскської мови. Більшість індійських та іранських мов також належить до індоєвропейської мовної сім'ї.
Колись, близько 4000 років тому, праіндоєвропейці заселяли території навколо Чорного та Каспійського морів. Невдовзі їхні племена почали великими хвилями відкочуватися на південний схід — до Ірану та Індії, на південний захід — до Еллади, Італії та Іспанії, на захід через Центральну Європу — до Англії та Франції, на північний захід — до Скандинавії та на північ — до Східної Європи та Росії. Куди б не прийшли ці племена, вони асимілювалися з аборигенськими культурами, однак індоєвропейська релігія та мова переважали.
І давньоіндійські рукописні Веди, і грецька філософія, і міфологія Снорре були, отже, написані спорідненими мовами. Але не лише мови можуть бути спорідненими. За мовами споріднюються і думки. Саме тому ми говоримо про індоєвропейську "культуру".
Для цієї культури характерна величезна кількість різних богів. Таке явище називається політеїзмом. Спільні імена богів, багато основних релігійних слів та виразів знаходимо на усій індоєвропейській території. Наведу тобі кілька прикладів. Древні індійці поклонялися богові неба Діаусові. Грецькою мовою цей бог називається Зевс, латинською — Юпітер (властиво Іов-патер, тобто "Отець Іов"), а праскандинавсь-кою — Тор. Усі ці імена — різні "діалектні варіанти* одного і того ж слова.
Пригадуєш, вікінґи в Скандинавії вірили в богів, яких називали асами. Це означення поняття "бог" також знаходимо на всіх Індоєвропейських теренах. Давньоіндійською мовою (санскрит) богів називали asura, а іранською — abura,
інше означення поняття "бог" звучить на санскриті dem, іранською мовою daeva, латинською dem, а скандинавською tivurr.
У Скандинавії поклонялися цілій групі богів родючості — Нюрдові, Фреєві, богині Фрейї. їх називали ванами. Це слово споріднене з іменем римської богині родючості Венери. В санскриті також знаходимо подібне слово — ват, що означає "бажання" або "жага".
Певну схожість маємо і в деяких міфах. Коли Снорре розповідає про скандинавських богів, декотрі з його саґ нагадують індійські міфи, які існували на дві-три тисячі років раніше. Ясна річ, у саґах Снорре знаходимо відображення скандинавської природи, а в індійських міфах — індійської. Проте у більшості легенд можемо відшукати все ж ядро, котре свідчить про їхнє спільне походження. Таке ядро бачимо у розповідях про напій безсмертя та про боротьбу богів із силами хаосу.
В індоєвропейських культурах чітко прослідковуються спільні риси навіть у способі мислення. Типовою рисою є переконання, що в світі відбувається драма, де стинаються в непримиренному герці сили добра й зла. Тому індоєвропейці намагалися передбачити, якою буде доля світу.
Ми не помилимося, коли скажемо, що грецька філософія не випадково виникла на індоєвропейських обшиpax. Індійська, грецька та скандинавська міфології чітко вказують на зародження філософського або "спекулятивного" мислення.
Індоєвропейці наманишся осягнути знання про долю світу. Ми можемо прослідкувати за виявом конкретного слова, що означає "знання" у кожній індоєвропейській культурі. На санскриті — це vidya. Слово ідентичне з ірецьким словом ide, воно, як ти пригадуєш, відігравало важливу роль у філософії Платона. З латинської мови нам відоме слово video, але для римлян воно означало просто "бачити". (Лише в наші дні "бачити" почало означати "втуплюватися в телеекран".) З англійської мови нам відоме слово гт$е і wisdom (мудрість), з німецької Wissen (знання). По-норвезьки — viten. Отож, норвезьке слово "viten", індійське — "vidya", грецьке — "ide", латинське — "video" мають один і той самий корінь.
Найважливішим органом чуття індоєвропейці вважали зір. Тому для літератури індійців, греків, іранців та германців характерними були великі космічні візії. (Ось іще одна паралель: "візія" походить від латинського слова "відео".) Древні народи творили своє мистецтво, зображаючи богів, про яких розповідалося в міфах. Це також було властиве індоєвропейським культурам.
І врешті, індоєвропейці мали циклічний погляд на історію* Вони вважали, що хід історії відбувається по колу, "циклічно", подібно, як пори року змінюють одні одних. Отже, історія не має ні початку, ані кінця. Часто мовиться про різні світи, які з'являються і зникають у вічній круговерті перемін народження та смерті.