Взагалі елліністична філософія не відзначалася оригінальністю. Не з'явилося ані нового Платона, ані Аристотеля. Натомість три великі філософи з Афін стали джерелом натхнення багатьох філософських течій, про які я невдовзі у загальних рисах тобі розповім.
Елліністична наука також відчула на собі вплив сплаву різних культур. Місто Александрія у Єгипті відігравало особ" ливу роль. Тут зустрічався Захід зі Сходом. Афіни залишалися столицею філософії з філософськими школами Платона та Аристотеля, Александрія ж стала центром науки. Це місто з його великою бібліотекою було осередком математики, астрономії, біології та медицини.
Елліністичну культуру можна порівняти із сучасним світом. Для XX століття також властива все більша відкритість світової спільноти, а це призвело до значних змін у світогляді та в релігійній сфері. На початку нашої ери в Римі можна було зіткнутися з грецькими, єгипетськими та східними віруваннями.
Так само і наприкінці XX століття у великих містах Європи співіснують релігії з усіх частин світу.
Нині також бачимо, як змішання старих і нових релігій, філософії та науки створює підґрунтя для нових пропозицій на "ринку світоглядів". Дуже багато з таких "нових наук" насправді є переосмисленням давніх знань, корені яких сягають епохи еллінізму. Як уже згадувалося, елліністична філософія і далі опрацьовувала проблеми, які поставили Сократ, Платон та Аристотель. Спільним для них був пошук відповіді на питання: як людині найкраще прожити своє життя і вмерти. На порядку денному з'явилася етика. У новій світовій спільноті вона стала найважливішим філософським завданням. Найважливішим питанням етики було: у чому полягає справжнє щастя і як його досягти? Розглянемо чотири філософські течії.
Кініки
Розповідають, як одного разу Сократ зупинився перед прилавком, з виставленим на ньому крамом, і вигукнув: "Скільки непотрібних мені речей!"
Цей вислів може служити гаслом філософи кінізму, яку заклав Антисфен із Афін близько 400 року до Р. X. Він був учнем Сократа і понад усе цінував його скромність та помірність.
Кініки стверджували, що справжнє щастя ніяк не пов'язане з матеріальними благами, політичною владою та бездоганним здоров'ям. Справжнє щастя аж ніяк не повинно залежати від таких випадкових речей, котрі легко можна втратити. Якщо щастя не узалежнювати від цих факторів, то його може осягнути кожен, а осягнувши, вже не втратить.
Найвідомішим кініком був Діоген, учень Антисфена. Про нього розповідали, що жив у бочці і мав тільки плащ, костур та торбу для хліба. Тому нелегко було позбавити його щастя. Якось, коли Діоген сидів перед своєю бочкою і грівся на сонечку, його провідав Олександр Великий. Він став перед мудрецем і запитав, чого той бажає; будь-яке його бажання цар був готовий виконати. Діоген відповів: "Я хотів би, щоб ти відступив крок убік, аби сонце могло світити на мене". Так
Діоген продемонстрував, що він багатший та щасливіший від великого полководця. Він мав усе, чого бажав.
Кініки вважали, що людям не конче турбуватися про власне здоров'я. Вони не повинні боятися навіть страждання і смерті і не повинні перейматися стражданнями інших людей.
(Байдужість до чужих страждань і складає смисл інших українських слів — "цинік", "цинізм", "цинічний", що походять від того самого кореня. — Примред.)
Стоїки
Кініки вплинули на філософію стоїцизму, яка виникла близько 300 року до Р. X. її основоположником був Зенон, котрий прибув із Кіпру до Афін, постраждавши перед тим від корабельно! катастрофи. Там він приєднався до кініків. Зазвичай він збирав своїх слухачів під портиком. Назва "стоїчний* походить від грецького слова "8Іоа", що означає "портик". Згодом великий вплив стоїцизму відчула на собі римська культура.
Як і Геракліт, стоїки вважали, що всі люди є часткою світового розуму, або "логосу". На їхню думку, кожна людина — це світ у мініатюрі, "мікрокосмос", який є відображенням "макрокосмосу".
Це привело до думки, що існує якесь загальне право, так зване "природне право". Природне право опирається на вічний розум людини та універсуму, тому й не змінюється залежно від місця та часу. Тут стоїки ставали на бік Сократа в його суперечці із софістами.
Природне право стосувалося всіх людей, навіть рабів. Збірники законів різних держав стоїки трактували як недосконале наслідування "права", закладеного в самій природі.
Стоїки також стирали різницю між окремо взятою людиною та Всесвітом і відкидали протиставлення між "духом" та "матерією". Існує лише одна природа" вважали вони. Така точка зору називається "монізмом" (на противагу дуже виразному, наприклад, у Платона, "дуалізму" — поділу дійсності на дві частини).
Стоіки, справжні діти своєї епохи, були виразними "космополітами", тобто відкритішими для сучасної їм культури, ніж "філософи з бочки" (кініки). Вони опиралися на поняття людської спільноти, займалися політикою, багато хто з них став активним державним діячем, як, наприклад, римський цезар МаркАврелій (180 —121 р. до P. X.). Стоїки сприяли поширенню грецької культури і філософії у Римі. Особливо до цього спричинився оратор, філософ і політик Ціце-рон (106 — 43 р, до P. X.). Саме він був творцем поняття "гуманізм", під яким мав на увазі, що в центрі всього стоїть людина. Стоїк Сенека (4 р. до P. X. — 65 p. після P. X.) кілька років пізніше сказав, що "людина для людини — свята". Цей вислів став гаслом гуманізму наступних епох.
Окрім того, стоїки зауважували, що всі природні процеси — наприклад, хвороби і смерть — узгоджуються з незламними законами природи. Тому людині слід навчитися миритися зі своєю долею. Нічого не трапляється випадково, вважали вони. Усе відбувається закономірно, і не допоможуть жодні скарги, коли доля стукає у двері. Навіть щасливі хвилини у своєму житті людина повинна зустрічати з незворушним спокоєм. Тут прослідковується спорідненість із кініками, котрі заперечували значення усіляких зовнішніх виявів. Ми не раз говоримо нині про "стоїчний спокій", коли людина не дає волі своїм почуттям.
Епікурейці
Як бачимо, Сократа цікавила проблема щасливого життя. Кініки і стоїки взяли до уваги його погляди і стверджували, що людині слід звільнитися від матеріальних благ. Але у Сократа був ще один учень — Арістіп, на думку якого, метою життя було осягнення найбільшої чуттєвої насолоди. "Найвищим благом є задоволення, — казав він, — а найгіршим злом страждання". Він прагнув розвинути мистецтво життя, яке полягало в тому, щоб уникнути всяких форм страждання. (Метою кініків та стоїків було витримати усякий біль. Це щось зовсім інше, ніж за будь-яку ищу уникнути його.)