Р8. Розум і сумління можна порівняти з м'язами. Якщо їх не тренувати, вони поступово слабнутимуть".
Залишилося ще одне питання: "Які, на твою думку, пріоритети вартостей?" І на цю тему вони не раз розмовляли останнім часом. Цінно, наприклад, їздити на автомобілі, щоб мати змогу швидко переміститися з одного місця на інше.
Але, якщо автомобілі призводять до вимирання лісів та забруднення природи, то слід задуматися над "вибором вартостей". Усе зваживши, Софія прийшла до висновку, що здорові ліси та чиста природа більше вартують, ніж можливість швидко добратися до роботи. Вона назвала ще кілька прикладів. А на закінчення написала: "Я твердо переконана, що філософія — важливіший навчальний предмет, аніж англійська граматика. Тому розумною зміною пріоритетів вартостей було б ввести у навчальний план предмет філософії, зменшивши години англійської мови".
На останній перерві учитель релігії відкликав Софію на бік.
— Я вже прочитав твою контрольну роботу, — сказав він. — Вона лежала зверху.
— Сподіваюся, я дала вам привід до роздумів.
— Саме про це я й хотів з тобою поговорити. Твої відповіді — з різних поглядів — дуже зрілі. Приголомшливо зрілі, Софіє. І самостійні. Але чи готувалася ти до уроку?
Софія спробувала викрутитися:
— Ви казали, що цінуєте власну думку.
— Це так... avie існують певні межі.
Софія глянула учителеві просто в очі. їй здавалося, що вона може дозволити собі це після всього, що пережила останнім часом.
— Я почала вивчати філософію, — сказала вона. — А це сприяє формуванню власного погляду.
— Але мені буде нелегко оцінити твою роботу. Треба ставити "незадовільно" або "дуже добре".
— Бо відповіла або дуже добре, або дуже зле. Це ви мали на увазі?
— Поставлю тобі відмінно, — сказав учитель. — Але наступного разу підготуйся до заняття.
Повернувшись того пополудня зі школи додому, Софія кинула сумку на сходи і одразу ж побігла до Сховку. На ко-ріняччі лежав жовтий конверт. По краях він був зовсім сухий, отже, Гермес приніс його вже давненько. Дівчинка взяла листа і пішла до будинку. Спершу вона нагодувала звірят, а тоді піднялася нагору, до своєї кімнати, лягла на ліжко і почала читати послання від Альберт
Елліністична філософія
Радий знову з тобою зустрітися, Софіє! Ти уже довідалася про натурфілософів та Сократа, про Платона та Аристотеля, тобто пізнала основи європейської філософії. Від цієї миті ми відмовимося від вступних завдань для роздумів, які ти одержувала в білих конвертах. Задач, контрольних та інших випробувань тобі, гадаю, вистарчає і в школі.
Я розповім тобі про довгий період, який тривав від часів Аристотеля (кінець IV ст. до Р. X.) аж до середньовіччя (приблизно початок IV ст. після Р. X.). Зауваж, що тепер ми пишемо до і після Різдва Христового. Бо найважливішим і най-незвичайнішим явищем цього періоду було, власне, християнство.
Аристотель помер 322 року до Р. X., тоді ж Афіни втратили свою провідну роль. Це було пов'язано з великими політичними змінами, які настали внаслідок завоювань Олександра Великого (356 — 323 р. до Р. X.).
Олександр Великий був царем Македонії. Аристотель також походив з Македонії і був фактично наставником молодого Олександра. Саме Олександр здобув останню вирішальну перемогу над персами. І — що не менше важливо, Софіє — завдяки своїм численним військовим виправам він прилучив до грецької цивілізації Єгипет, увесь Близький Схід і навіть Індію.
Розпочалася нова епоха в історії людства. Сформувалася світова спільнота, в якій переважала грецька культура та грецька мова. Період, який тривав близько 300 років, називають часто елліністичним періодом. Під "елліністичним періодом" мають на увазі не тільки сам відтинок часу, але й грецьку культуру, що панувала на території трьох великих еллінських царств: Македонії, Сирії та Єгипту.
Приблизно з ЗО року до Р. X, військову та політичну перевагу здобув Рим. Нова держава поступово завоювала і підпорядкувала собі всі еллінські царства. З того часу на велетенській території — від Іспанії, далі на захід, аж до Азії — запанувала римська культура і латинська мова. Почався римський період, який ще називають пізнім античним періодом.
Тобі слід запам'ятати одну річ: доки римляни спромоглися завоювати еллінський світ, сам Рим був культурною провінцією Греції. А грецька культура — і грецька філософія — відігравала важливу роль ще довго після того, як Греція втратила свою політичну вагу.
Релігія, філософія та наука
Для еллінізму характерним було стирання кордонів між різними країнами та культурами. Раніше греки, римляни, єгиптяни, вавилонці, сирійці та перси поклонялися своїм богам, в межах, так би мовити "національної релігії". Та ось різні культури змішалися в єдиному велетенському котлі релігійних, філософських та наукових уявлень.
Можемо, певно, сказати, що міський майдан замінила світова арена. Древні міські майдани гуділи від люду, який виставляв на торг і товари, і розмаїті думки та ідеї. Тепер же торговиці заповнювалися товарами та ідеями з усього світу і гули різномовним багатоголоссям.
Ми уже згадували, що грецькі світоглядні ідеї розійшлися далеко поза межі впливу давньої грецької культури. Однак тепер по всьому узбережжі Середземного моря поклонялися також східним богам. Виникли нові релігії, котрі об'єднували богів та релігійні уявлення багатьох давніх народів. Таке явище називається синкретизмом, або змішуванням релігій.
Колись люди гостро відчували свою приналежність до власного народу та полісу. Поступово, зі стиранням таких кордонів та меж, люди відчули розчарування та непевність в усьому, що стосувалося їхнього світогляду. Загалом для пізньоантичного періоду характерним було розчарування в релігії, занепад культури та песимізм. "Світ зі старівся". — звучало тоді часто.
Спільним у нових релігійних уявленнях елліністичної епохи була віра в спасіння від смерті, яку здебільшого не розголошували, її прихильники, виконуючи певні ритуали, здобували надію на безсмертя душі та вічне життя. Знання про справжню природу Всесвіту були не менше важливими для спасіння душі, ніж релігійні ритуали.
Такими, Софіє, були нові релігії. Але й філософія все більше скеровувалася у напрямку "спасіння" та життєвих втіх. Філософські знання були не тільки вартісними самі собою, але й мали звільнити людину від страху смерті та песимізму. Так стерлися межі між філософією та релігією.