— Невже?
— Жінці доводилося відвойовувати це право. Жінка мусить самоусвідомитися і не пов'язувати своєї ідентичності тільки з чоловіком. Бо не лише чоловік ущемлює жінку, але й вона сама ущемлює себе, не беручи відповідальності за власне життя.
— Отже, ми настільки вільні й незалежні, наскільки собі визначили?
— Можна сказати і так. Екзистенціалізм мав великий вплив на літературу, починаючи з 40-х років і аж донині. Не менше стосувалося це й театру. Сартр писав не лише романи, але й п'єси. Були й інші відомі особистості: француз Лльбер Камю, ірландець Семюел Бекетт, румун Ежен Йонеско та поляк Вітольд Ґомбрович. Характерною рисою цих та багатьох інших сучасних авторів був абсурд. Найчастіше цей термін вживається у означенні "театр абсурду". —Як це?
— Розумієш значення слова "абсурд"?
— Це означає щось безсенсовне, таке, що суперечить розумові?
— Слушно. "Театр абсурду" виник як протиставлення "реалістичному театру". Його метою було показати на сцені без-сенсовність буття і змусити публіку до реакції. Театр не мав наміру возвеличувати безсенсовне, радше навпаки: показуючи та оголюючи абсурд в абсолютно буденних вчинках, наприклад, публіку змушували до пошуків істинного існування.
— Розповідай далі.
— Часто у театрі абсурду зображуються цілком тривіальні ситуації" Це називають гіперреалізмом. Людину зображено саме такою, як вона є. Але якщо показувати на театральній сцені з абсоютною достовірністю те, що відбувається кожного звичного ранку у ванній кімнаті кожного дому, це викличе у публіки тільки сміх. Сміх цей можна трактувати, як захисну реакцію перед спогляданням самого себе на сцені.
— Розумію.
— Театр абсурду може мати й сюрреалістичні риси. Нерідко сценічні персонажі заплутуються в найневірогідніших ситуаціях, ніби висмикнутих зі сну. Якщо вони сприймають зображувані події, не повівши й бровою від подиву, ніяк не реагуючи, тоді на цей брак здивування змушена зреагувати публіка. Це стосується й німих фільмів Чарлг Чапліиа. Комічним у цих фільмах є саме відсутність реакції актора на свої численні абсурдні вчинки. Це змушує глядача замислитися, зазирнути в себе, аби відшукати в собі істинне і правдиве.
— Дивно бачити, як багато речей у житті люди сприймають зовсім байдуже.
— Деколи, мабуть, варто задуматися і звеліти самому собі: треба вирватися подалі звідси, навіть, якщо не знаєш, куди саме.
— Коли горить дім, з нього необхідно вийти, хоча немає іншого дому, в якому можна жити.
— Правда ж? А може, хочеш ще чаю? Або коли?
— Дякую. Однаково я вважатиму тебе лайдаком за те, що спізнився.
— Якось переживу.
За хвилю Альберто повернувся з чашкою кави "еспрес-со> та колою. Софії тим часом спало на думку, що їй подобається проводити час у кав'ярнях. Вона уже не була так твердо переконана, ніби усі розмови за сусідніми столиками ведуться про речі неістотні.
Альберто, грюкнувши, поставив пляшку на стіл. Більшість відвідувачів підвела голови.
— Отож ми доходимо до кінця шляху, — сказав учитель.
— Зі Сартром та екзистенціалізмом завершується історія філософії?
— Ні, це було б перебільшенням. Філософія екзистенціалізму мала велетенський вплив на багатьох людей у всьому світі. Як ми уже бачили, корені екзистенціалізму сягають К'єркеґора і навіть Сократа. XX століття було свідком розквіту та оновлення й інших філософських течій, які існували раніше.
— Наприклад?
— Однією з таких течій є неотомізм, який бере свій початок з учення Томи Аквінського. Так звана аналітична філософія або логічний емпіризм розвинулися з поглядів Юма та британських емпіриків, а також з логіки Аристотеля. А ще для XX століття характерний неомарксизм та його численні течії. Про неодарвінізм ми уже говорили. Вказували й на значення психоаналізу.
— Розумію.
— Останнім напрямком, який нам слід назвати, є матеріалізм; його розвиток також можна прослідкувати впродовж усієї історії. Багато уз пов'язує сучасну науку з дослідами досократиків. І далі триває, наприклад, полювання на неподільні "елементарні частинки", будівельний матеріал матерії. Надалі ніхто не може дати однозначної відповіді на запитання, що ж таке "матерія". Сучасні природничі науки, скажімо, ядерна фізика ти біохімія, такі захоплюючі, що становлять важливу частину світогляду багатьох людей.
— Нове й старе поряд?
— Можна сказати і так. Питання, з якого ми розпочали наш курс, усе ще залишається без відповіді. Сартр тут мав рацію, стверджуючи, що на екзистенціальні питання не можна дати відповідь раз і назавжди. Філософське питання є питанням, яке кожне покоління, більше того — кожна людина зокрема, ставить наново.
— Це навіює песимістичні думки.
— Не певний, чи можу з тобою погодитися. Бо ж хіба не завдяки пошукам відповіді на ці питання, відчуваємо, що живемо? А крім того, люди, намагаючись знайти відповіді на глобальні питання, знаходили чіткі й вичерпні відповіді на масу інших, не таких важливих питань. Дослідження, наука і техніка були породжені колись філософськими рефлексія-ми. Чи не зачудування людини буттям привело її врешті-решт на Місяць?
— Твоя правда.
— Опустивши ногу на поверхню Місяця, Армстронґ сказав: "Маленький крок для людини, проте великий стрибок для людства". Цим він прилучив усіх людей, котрі жили до нього, до своїх вражень від першого кроку на Місяці. Це ж бо була не лише його особиста заслуга.
— Звичайно, ні.
— Наш час зустрівся з цілком новими негараздами. Насамперед це стосується величезних проблем, пов'язаних зі станом навколишнього середовища. Тому важливим філософським напрямком у XX столітті стала екофілософія. Багато західних філософів стверджують, що західна цивілізація зробила неправилний крок, обрала шлях, який загрожує непередбачуваними колізіями усій планеті. Вони спробували прозондувати глибше, а не лише обґрунтувати наслідки забруднення та руйнації довколишнього середовища. Щось не гаразд з усім західним способом мислення, підкреслюють вони.
— Я думаю, вони мають рацію.
— Екофілософи інакше розглядають саму теорію еволюції. З неї випливає, що людина стоїть на "найвищому* щаблі, що ми пануємо над природою. Уже сам собою такий спосіб мислення загрожує усій живій планеті.