Підійшли до хати тьоті Голі, коли з-за кущів жовтих гайдамаків впала на дорогу тінь і почувся дівочий сміх, Аліна зойкнула:
— Ой... Ну? Стелка!..
Стелка-італійка рушила їм назустріч у всій своїй екранній красі — чорне, як ніч, пасмо спадало через плече на пишні груди, плащик був білий, смарагдове плаття теж світилося, і Стелка сміялася від щастя їх бачити. У Толика зайшлося в грудях; він не вірив, він був приголомшений: як! оця краля... його кохає!! Хіба таке може бути?
4 Ы5
97
Він зачудовано подивився на Аліну, вона уловила смисл того розпачливого погляду і сказала ніжно:
— Так, Толечку, так, любесенький!..
— Ви про що? — спитала Стелка.— Про що це ви там?
— За жисть! — відрубав Толик.
Стелка поставила собі пальці "ріжками" і проспівала:
— "Я коза-дереза, півбока луплена, за три копи куплена, тупу-тупу ніжками, сколю тебе ріжками!.." Я до вас у гості.
— Коза-дереза, кров твоя вже відновилася? — запитала Аліна. Толик мовчав і дивився на Стелку.
— Ще є слабість,. знаєте — паморочиться в голові...— хизуючись, Стелка захиталася на своїх гарних ногах і ухопилася руками за повітря.—Але ходити можуї
Вони втрьох наблизилися до ґанку, завагалися, чи йти до хати, чи побути надворі, коли аж раптом з темряви спливла постать цибатого хлопця з густою чорною чуприною —то був Сивуха, насунувся, дихнув винним духом, і не стало навкруг п'янкого польового повітря. Сивуха, не криючись, розглядав Стелку. Він сказав То-ликові:
— Ну, нащо тобі аж дві, тобі й одної забагато, ну, ми про це потім поговоримо... Завтра, кажу, завтра, а цю віддай. Ну, дівчинко, он же ж танці, коло клубу, ну?
Стелка відступила. Толик насунувся на хулігана:
— Іди геть звідси!
З-за його спини почувся високий хрипкий голос:
— Не обижай дитину, віддай дівку, віддай.
То був Шатун. Він стояв, вигнувши тулуб у якомусь неприродному вихилясі, заклавши одну, руку за спину, а другу встромивши у кишеню піджака, і голова його була похилена набік. І цигарка висіла на губі, як приліплена клеєм.
Сивуха мугикнув задоволено і знову підступив до Стелки:
— Ну, дєточка. Ми ж культурні люди.
— Вдарю,— сказав Толик.
Не обижати! — озвавсь за спиною Шатун.
— Удар-удар...— мовив Сивуха і схопив Стелку за руку.
Вона відскочила на два кроки. Сивуха ступив за нею слідом,' але Толик ухопив його за лацкан, потягнув на
себе і блискавично вдарив у щелепу. Сивуха і Шатун не могли знати, що цей тонкошиїй заводчанин навчений професійній бійці у секціях боксу і самбо, проте Шатун ураз збагнув, що цього голими руками не візьмеш. Через це він навіть не ворухнувся.
Тим часом Сивуха відлетів убік, закрутився навкруг себе самого і, так обертаючись, щоб не впасти, кілька разів перестрибнув з ноги на ногу. Таки не впав, а якось непевно сів на дорогу. Аліна сказала із задоволенням:
— Па де де!
— Де впаде, там і буде! — відказав Толик.
— Нічо, нічо. Ти, Антошо, ще побачиш його на одній нозі, а він тебе — одним оком,— це обізвався Шатун.
Трохи побули в. хаті, переживаючи і обговорюючи подію, але втома і ніч зняли усі проблеми, Стелка провела Толика на ґанок і шепнула:
— Ти ж дивись — коли б вони тебе знов не перестріли!
Він себе висварював: "Гей, ти, а ще Погорілець! Хіба ж можна отак зненацька перезакохуватися?" І відказував: "Чом би й ні! Он у "Собаці на сіні" той бідний Боярський перезакохувався десять разів на день, а я... а мені відкрили очі... Аліна йде заміж за старого і підлого чоловіка. Я для неї все 'дно що табуретка або кущик при дорозі. Просто я звик до неї з дитинства, через те все так і вийшло. Просто помітив одного разу, що цибата голонога Алька раптом зробилася як доросла жінка,— і здивувався і розкукурікався, що, мовляв, і я вже не курча. А тут підходить Стелка і ніжно мене цілує, мабуть, вона зуміла відчути мою душу, ох же й цікаво як жити!.."
13
Рюрик Корнійович Рибченко відчував тягучу тривогу, бридка непевність розмивала його особистість, і він метушився. Він намагався зустрітися з кожним, кого запрошували на розмову до міністерської комісії, він почав обридати Шальварському, і той навіть сказав йому у батьківському тоні: "Спокій? Спокій! Спокій!"
Після роботи він пішов у гості до Африкана Безтямка. Стелка була в колгоспі, а Тетяна Музика, як і раніше, ночувала у них. Минулого вечора дзвонила ні
4"
99
Чайку в школу-інтернат, де. тимчасово прилаштувала Іринку-Малявку, і тихо розмовляла з дочкою. Вона й цього вечора сиділа тихенька у Стелчиній кімнаті. Рюрик сказав Африканові:
— От що, Афоню. Вся. ця історія наближається до кінця. Завтра підеш до Шальварського.
— Інтересно...— пробурмотів Безтямко.
— Я б хотів усе ж таки поговорити з нею. Як — можна? Зручно?
Безтямко постукав до другої кімнати, почув якусь там відповідь, відчинив двері. І Рюрик Корнійович опинився віч-на-віч з Тетяною. її холодна рука відповіла на потиск і поспіхом звільнилася. Вона сіла біля маленького столика і запитливо подивилася на нього. Рюрик присів на край канапи.
— Вірте, якщо ви маєте щире співчуття, то отут... — він торкнувся серця.
Бліде обличчя жінки видовжували печаль і кволе здивування, вона лише зрідка повільно зводила очі на Рюрика, а здебільшого дивилася на стіл.
— Костянтин Музика казав про цю машину: "Моторошний бронтозавр!" Адже так?.. Якщо тільки вас запросять на комісію, я просив би вас повторити їм ці слова. "Моторошно"!
— Для чого? Це ж... так собі, слова.
— Слова вашого чоловіка. Це надає їм великої ваги. Тетяна мовила байдуже:
— Він у захопленні від цієї машини.
— І водночас він її боявся. Бо то промовляла інтуїція класного спеціаліста. Він не мав лише аргументів, щоб заперечити цю машину. Хто їх мав?
— Ви казали, що маєте до мене справу.
— Це і є моя справа. Ви можете застерегти всіх нас...
— Хто потребує моїх застережень?
— Всі ми! Застереження від народу, знизу, по щирості,— розумієте, знизу! — в цьому і полягає сутність дійового народного контро...— народного контролю!
Тетяна сказала:
— Кость схиляється перед Нечаєнком. Мені соромно, що я...
Рюрик підвівся і схилився над жінкою, тримаючи перед собою свої руки — долоня в долоні:
— Не про особу, ні, не про особу, зрозумійте, а виключно про машину, зрозумійте, і щоб більше нікого не вбивало на наших електро...— на наших електростанціях!