— Ти — буржуа, великий буржуа, його треба убити в тобі. Ми уб'ємо його, ось побачиш.
1 "Наслідування Христа" — духовний твір, приписуваний ченцеві Фомі Кемпійському (1380—1471).
2 Орден візитандинок заснований 1610 року.
— У буржуазії міцний хребет. Я родом із тих селян, мешканців ланд, котрі змушують старих батьків працювати, поки ті не здохнуть, а якщо беруть прислужницею якусь маленьку дівчинку, дівку, як вони кажуть, то витримує вона тільки тому, що цей вік усе стерпить...
Я замовк, засоромившись, що звірився цій випадково зустрінутій високій душі, і підвівся:
— Прощавай, Келлере. Не ходи зі мною. Забудь усе, що я сказав. Забудь про мене.
— Невже ти думаєш, що я про тебе забуду? Ми побачимося, коли почнеться навчання? Обіцяй мені...
Бідолашний Келлер! Він молитиметься, страждатиме через мене, змусить молитися і страждати святих сестер. Яке безглуздя! А проте ніщо на світі не хвилює мене дужче, ніж це єднання святих душ, їхня взаємодія: моє роздратування проти Келлера викликане тим, що він торкнувся найзаповітніших моїх таємниць, але я сумнівався в його владі впливати на мої діла і спрямовувати їх по іншому річищу. Ні, я не думаю, що події другого дня були пов'язані з цією зустріччю в Ботанічному саду. Все, що сталося, було звичайною річчю і навіть неминучою: мама не могла більше терпіти цю непевність і неспокій, час ішов, пора їй було втрутитися.
Назавтра, ледь я розплющив очі, як уже знав, що в звичайну годину мені вже не доведеться дзвонити на вулиці Егліз-Сен-Серен, що Марі чекатиме на мене за дверима. Дощу не було, але десь він, певне, пройшов, дихалося, в кожному разі, легко. Я міг цілий день, наче заблудлий пес, копотіти набережними. Я дійшов аж до доків. Назад приїхав трамваєм, стоячи на задній площадці, затиснутий у юрбі докерів. Я поблукав ще трохи. Все, що я робив до жаданої хвилини, ваги не мало. О пів на сьому Марі за дверима не виявилось, я подзвонив, але марно. Очевидно, її затримали. Я вирішив пройтися вулицями, чекати було несила. Хвилин за десять я поринув у темні надра церкви Сен-Серен, найпохмурішої в усьому місті, потім вернувся до дому Марі. І тут я побачив, як вона переходить вулицю. Вона була бліда й задихалася. Вона добула ключа з кишені:
— Швидше заходь.
Вона штовхнула мене в вітальню з причиненими віконницями. Не встигши навіть скинути капелюшка, сказала:
— Щойно я бачила твою матір.
— Де ти її бачила? Ти говорила з нею?
— Так, уяви собі! Я показувала книжку покупцеві. Раптом мені стало ніяково від пильного погляду дами в чорному, досить повної і на вигляд дуже статечної, вона щойно зайшла до книгарні. Я зразу відчула, що це не купувальни-ця, що цікавлю її тільки я, і раптом побачила тебе, так, тебе, Алене, переді мною показався твій ангельський лик, він відділився від цього великого владного обличчя Агриппіни чи Аталії К Я впізнала твою матір, такою я й малювала її собі. "їсти очима" — виявляється, це буває дослівно так! Мало сказати їла очима, вона рвала мене на шматки. Мені здавалося, я знаю, що означає бути чиїм-небудь ворогом. Ні, відчувати до себе ненависть, справжню ненависть доводиться куди рідше, ніж здається: це так ніби тебе вбивають повільною смертю, щоб дужче натішитися цим, якщо можливо,— тепер я знаю, як виглядає ненависть. Можливо, треба було дати їй піти? Що б зробив ти, Алене? Я піддалася своєму першому поривові, властиво, мабуть, цікавості. Я звернулася до неї, запитавши найділовитішим тоном: "Що ви хочете, пані?" Вона трохи сторопіла. Потім сказала, що зайшла тільки поглянути на новинки. "Так,— сказала я,— а можливо, й на мене?" Уяви собі її обличчя тієї миті. "Ви знаєте, хто я?" — "Я знаю про вас усе, пані". Вона поблідла як смерть і прошепотіла: "Він говорив з вами про мене? Тепер мене вже нічого не може здивувати!" Я заперечила: "О, я все про вас знаю не тому, що він розповідає мені про вас, а тому, що на ньому лежить ваша печать, ви самі виліпили його, він справа ваших рук, навіть коли він вислизає од вас. Я знаю про вас усе в тій мірі, в якій знаю все про нього". Вона сказала: "Все це слова..." — тим тоном, яким, мабуть, казала собі раніше: "Базікало". "Неможливо розмовляти в цій крамниці... " — пробурмотіла вона. "Тут є підсобка, пані. Якщо ви вважаєте для себе можливим пройти туди..." Вона погодилася. Я попрохала Балежа зайнятися кілька хвилин покупцями і ввела твою матір у закапелок.
— Мама в закапелку!
— Так, уяви собі; в цій шафі ми опинилися, як ти любиш казати, ніс у ніс. Перші звернені до мене слова не відповідали її люті: очевидно, вона підготувала їх заздалегідь, з
1 Агриппіна (16—59) — мати римського імператора Нерона, дійова особа трагедії Жана Расіна "Британнік"; Аталія (бл. 841 — 835 р. до н. е.) — цариця Іудеї, персонаж однойменної трагедії Расіна — честолюбні владні героїні, що не зупиняються ні перед чим.
холодною головою, й мені здається, в міру того, як вона їх викладала, вона заспокоювалася й поступово пристосувалася до їхнього звучання. Вона запевнила мене, що утрималася від усякого судження про мене, більше того, вона зацікавлена в тому, щоб усе гарне, що ти говорив їй про мене, було правдою, і хотіла б цьому вірити. "Але, панно, якщо ви справді така вибрана істота, якою він вас змалював (несамохіть презирство сичало змією у цих словах), то неможлива річ, щоб, люблячи Але на так, як, за вашими словами, ви його любите, ви не розуміли, що нічого не може бути гіршого для двадцятидволітнього хлопця, котрому з певного погляду не більше п'ятнадцяти... "Він мав п'ятнадцять, пані, перед тим, як зі мною зустрівся..." Вона добре зрозуміла, про що я кажу, зціпила зуби, але стрималася і провадила далі: "Нічого не може бути гіршого, ніж одруження з жінкою набагато старшою за нього, і, вибачте, якщо я ображаю вас, та що вдієш, із жінкою з минулим..." — "Так,— сказала я,— і з теперішнім, і, чому б не сказати, з майбутнім?" Я дражнила її з холодного розрахунку, щоб вона нарешті спалахнула. Але вона вела далі: "Чи не думаєте ви, панно, що знайдеться на світі мати, котру б не засмутило таке одруження? Я вже не нагадую вам про те, чому наші родини ні в якому разі не можуть поріднитися..." — "Авжеж, пані... передусім я не належу до того, що зветься доброю родиною. А Ален, він — молодий Гажак, типовий юнак з доброї родини..."