Якщо Анні була чарівлива, навіть коли казала "ненавиджу", то встояти перед нею, коли вона казала "будь ласка", було цілком неможливо; принаймні Ганс устояти не зміг.
— Анні, — сказав він, скидаючи ковзани й старанно витираючи їх клубком мотузки, перед тим як віддати, — мені дуже неприємно тебе непокоїти; але, якщо твій друг не схоче їх забрати, ти повернеш мені їх ще нині? Я мушу купити торфу й борошна для мами завтра рано-вранці.
— Мій друг напевно схоче їх забрати, — засміялася Анні, весело кивнувши йому на прощання головою, й, землі під собою не чуючи, помчала, як той вітер, додому.
Коли Ганс добував дерев'яні "полозки" зі своїх глибочезних кишень та ретельно прив'язував їх до ніг, в]н не чув, як Анні промимрила:
— Я шкодую, що була така нечемна! Бідолашний, добрий Ганс! Який він благородний хлопець!
І коли Анні бігла додому, вся сповнена приємними думками, вона не чула, як Ганс сказав:
— Я бурчав, як ведмідь… Але щасти їй боже! Ця дівчинка — справжній янгол!
А може, це й краще, що вони одне одного не чули. Чи то ж видана річ, щоб знати геть чисто все, що діється на світі.
РОЗДІЛ XL
Ганс шукає роботи
Розкіш відучує нас терпляче зносити ті невигоди, що їх до знайомства з нею ми майже не відчували. Так трапилося й з Гансом. Дерев'яні ковзани рипіли ще дужче, ніж будь-коли. Він раз у раз спотикався, ледве посуваючися вперед на цих старих, незграбних оцупках, а проте зовсім не шкодував, що йому довелося розлучитися зі своїми чудовими ковзанами… ба навіть рішуче гнав від себе хлопчачу досаду на те, що не зміг покористуватися з нових ковзанів ще бодай хоч п'ять днів, щоб узяти участь у змаганнях.
"Мама, сподіваюсь, не гніватиметься на мене, — думав він, — за те, що я продав їх без її дозволу. В неї й без того клопоту повнісінька голова. Ще встигнемо побалакати про це, коли я принесу додому гроші".
Цілісінький день ходив Ганс вулицями Амстердама, шукаючи роботи, йому пощастило одержати кілька стайверів від одного погонича, якому він допоміг пригнати до міста нав'ючених мулів, але на тому все й стало. Ганс залюбки найнявся б за носильника чи то розсильного; він раз у раз зустрічав навантажених пакунками хлопців, які брели кудись, насилу тягнучи ноги, але для нього самого вільного місця ніде не знайшлося. Деякі крамарі допіру найняли собі помічників; інші потребували показнішого, моторнішого хлопця, (тобто, "краще вбраного", мали вони на думці, та не хотіли цього казати); інші пропонували Гансові прийти за місяць або й два, коли канали, треба сподіватися, звільняться від криги; а багато хто з крамарів тільки хитав заперечливо головою, не кажучи й слова.
На фабриках йому також не пощастило. Здавалося б, в отих величезних будівлях, де вироблялося стільки шерстяних, бавовняних та лляних тканин, де вироблялося стільки на ввесь світ відомих фарб, цегли, скла та порцеляни, на тих млинах, звідки постачалося борошно цілій країні, в отих майстернях, куди вносилися алмази й звідки виносилися чудово пошліфовані, коштовні діаманти — здавалося б, там завжди знайдеться якесь діло для дужого, вправного хлопця, що так прагне роботи. Але ні — виходило зовсім не так, і скрізь Гансові доводилося вислухати те ж саме: "Зараз нових робочих рук не треба. Коли б він був зайшов перед днем святого Ніколаса, для нього, може, й знайшлася б яка робота, бо в той час скрізь було дуже багато діла; але зараз до послуг є хлопчиків більше, ніж треба".
Ганс хотів би, щоб ці люди хоч на мить побачили його матір та Гретель. Він не міг знати, іцо тривога тих обох світиться і в його очах, і що багато хто з крамарів почував себе ніяково, відмовивши йому так різко й не спомігши йому бодай хоч дещицю заробити. Деякі батьки, коли повернулися того вечора до себе додому, гомоніли зі своїми дітьми багато лагідніше, ніж звичайно, згадуючи, як похмарніло й засмутилося чесне юне обличчя хлопця, що просив роботи, коли вони відмовили йому на його прохання; і ще не настав ранок, як один з хазяїв вирішив, що коли, бува, хлопець із Брука зайде до нього ще раз, треба буде наказати старшому майстрові Бланкертові пристановити того хлопця на будь-яке діло.
Але Ганс нічого того не знав. Надвечір, як заходило сонце, він подався назад до Брука, не розуміючи гаразд, від чого йому так дивно стискається горло — чи від безнадії, чи від рішучості перемогти свій тяжкий час. Залишався в нього, правда, ще один шанс. Може, мінгеер ван Гольп уже повернувся додому.., А втім, люди казали, що напередодні ввечері добродій Пітер теж подався до Гаарлема в якихось справах з приводу великих ковзанярських перегонів. Проте Ганс вирішив-таки піти до ван Гольпів і спробувати, — а раптом пощастить дістати яку роботу!
На щастя, рано-вранці Пітер вернувся. Він був уже вдома й саме збирався йти до Брінкерів, коли прийшов Ганс.
А, це ви, Гансе! — скрикнув він, коли втомлений хлопець підійшов до дверей. — А я дуже хтів з вами побачитися й збирався до вас. Зайдіть і погрійтеся!
Стягнувши з себе пошарпану шапку, яка, наче зумисне, прилипала йому до голови щоразу, як він ніяковів, Ганс став на одне коліно — не задля того, щоб привітатися на східний лад, і не задля того, щоб віддати шану богині охайності, яка панувала в цих покоях, — а єдино тому, що тяжкі його черевики здатні були сповнити душу кожної брукської господині неймовірним жахом. Тож, роззувши черевики, їхній власник увійшов обережно в дім, лишивши їх одвір, мов вартових, дожидатися його повернення.
Ганс пішов з оселі ван Гольпів із легким серцем. Пітер привіз йому з Гаарлема приємну новину: мінгеер ван Гольп загадав своєму синові переказати молодому Брінкерові, щоб той відразу ж узявся робити двері для їхнього літнього домочка. Там же таки малася й зручна майстерня, і Ганс міг працювати в ній, допоки не скінчить різьбити.
Пітер не сказав Гансові, що бігав на ковзанах до самого Гаарлема тільки задля того, щоб перебалакати про все те з мінгеером ван Гольпом та якнайшвидше владнати справу.
— Я гадаю, що зможу виконати цю роботу, — сказав Ганс, — хоч я ніколи не вчився цього майстерства.
— Я певний, що ви чудово впораєтеся, — відповів Пітер сердечно. — Усі потрібні вам інструменти є у майстерні. Вона он отам, — сховалася за тією густою огорожею, що її утворюють віти дерев. Улітку, коли на деревах розвернеться лист і огорожа зазеленіє, майстерні звідси зовсім не видко… Як почуває себе ваш батько нині?