Ні. Карл бачить уві сні ковзанярські перегони.
А Якоб? Ван Моунен? Бен?
Ні, не чують і вони. Вони теж бачать уві сні ковзанярські перегони та Катрінку; вона співає… і, сміючися, обганяє їх; коли-не-коли до них долітають хвилі звуків, що йдуть від величезного органа.
А тим часом щось тихо сунеться та й сунеться, звільна-звільна…
— Пітере! Капітане Пітере, — наближається небезпека!
Пітер не чув того шепоту; але уві сні він злетів з одного айсберга, що був тисячу футів заввишки, долетів до другого, наштовхнувся на нього, і… прокинувсь.
Ой-ой! Як же холодно! Не сподіваючись на успіх, він проте з усієї сили сіпонув "лялечку"… Та де там! Простирало, ковдра й покривало щільно обмоталися круг непритомного Якобового тіла. Пітер сорно глянув на вікно.
"Ясна місячна ніч, — подумав він. — Чудова погода буде завтра. Еге-ге… що ж то таке?!"
Він помітив якусь незрозумілу річ, що посувалася по підлозі, чи, краще кажучи, — помітив щось чорне, що раптом причаїлося й завмерло, тільки-но Пітер поворухнувся.
Пітер мовчки дивився.
Незабаром оте "щось" знову почало присуватися, все ближче й ближче… То була людина, що повзла, рачкуючи, по підлозі!
Першим імпульсом капітана було покликати товаришів; але він утримався від цього, щоб обміркувати становище.
Людина тримала блискучого ножа в руці. Це було небезпечно; проте Пітер добре панував над собою. Коли голова людини поверталася в його бік, Пітер заплющував очі, прикидаючись, що він спить; але, коли голова відверталася, капітан пильно зорив за нею очима.
Все ближче й ближче підповзав грабіжник, його спина була вже зовсім близько від Пітера. Рука його, що тримала ножа, безгучно поклала зброю на підлогу; потому вона обережно простяглася вперед, щоб нишком стягти одежу зі стільця, який стояв біля капітанового ліжка… Грабіж почався.
Тепер прийшла Пітерова черга! Затамувавши дух, він схопився з ліжка і, зібравши всю свою силу, стрибонув грабіжникові на спину, ошелешивши мерзотника цим ударом. Схопити ножа було справою однієї секунди. Грабіжник почав відбиватися, але Пітер уже сидів верхи на простягненому долі тілі.
— Тільки-но поворухнешся, — крикнув хоробрий хлопчик, силкуючись, щоб його голос звучав якнайгрізніше, — тільки зрушишся хоч на дюйм, я ту ж мить всаджу тобі цього ножа в шию!.. Хлопці! Хлопці! Прокиньтеся! — гукнув він, пригинаючи до підлоги чорняву голову грабіжника і притискаючи лезо ножа до його шиї. — Мерщій, усі до мене, — допоможіть! Я впіймав його! Я впіймав його!
"Лялечка" перевернулася з боку на бік, але не подала ніякого знаку.
— Вставайте, хлопці! — крйчав Пітер, сидячи верхи на грабіжникові. — Лудвігу! Ламберте! А бодай вас! Та ви повмирали, чи що?
Повмирали? Е ні! Ван Моунен і Бен в одну мить зірвалися на рівні ноги.
— Га! Що таке? —— скрикнули вони.
— Я впіймав грабіжника… ось він! — відповів Пітер спокійно. — Лежи тихо, негіднику, а ні, то я тобі голову відчикрижу!.. Тепер, хлопці, зріжте шворку з вашого ліжка… часу маємо доволі… не животіти йому на світі, якщо поворухнеться!..
Пітерові здавалося, що він важить тисячу фунтів, на такій-бо силі він зараз почувся. Та й мав же для того підстави, — адже він тримав ножа у руці! Злодій ричав і лаявся, але не зважувався поворухнутись.
Тим часом схопився і Лудвіг. Величезний складаний ніж, його гордість, лежав у нього в кишені. Той ніж став їм зараз у великій пригоді. Хлопчики в одну мить стягли з ліжка постіль. Попід нею ліжко було уздовж і впоперек обплутано шворкою.
— Я зріжу її! — крикнув Лудвіг, перепилюючи шворку коло вузла. — Тримай його міцно, Піте!
— Не турбуйся! — відповів капітан, про всякий випадок кольнувши грабіжника ножем.
За хвилину хлопчики дружно заходилися коло шворки. Нарешті, вони її розплели і впевнилися, що шворка та була міцна і довга.
— Тепер, хлопці, — скомандував капітан, — підведіть цьому мерзотникові руки! Схрестіть їх у нього за спиною! Отак.-Пробачте, що я вам заважаю… В'яжіть, та міцніше!
— Атож; і ноги йому зв'язати, негідникові! — кричали збуджені хлопчики, хапаючись один перед одним: вони зав'язували численні вузли й затягали їх що було сили.
Полонений змінив свій тон.
— Ох-ох! — стогнав він. — Згляньтеся над бідним слабим чоловіком… Я сновида, я тільки ходив уві сні.
— Ага, он воно що! — пробурчав Ламберт, затягаючи шворку ще міцніше. — Виходить, ти спав? Ну, то ми тебе розбуркаємо!
Людина пробубоніла крізь зуби якусь люту лайку, а потім скрикнула жалібним голосом:
— Розв'яжіть мене, добрі молоді паничі! Я маю п'ятеро дрібнесеньких дітей удома. Ім'ям святого Бавона присягаюся дати кожному з вас по десять гульденів, тільки відпустіть мене!
—-Ха-ха-ха! — засміявся Пітер.
— Ха-ха-ха! — засміялися всі інші хлопці.
І враз сипонули погрози — та такі погрози, що Лудвіг аж здригнувся, не кидаючи, проте, в'язати грабіжника й затягати вузли з подвоєною енергією.
— Замовкніть, мінгеере розбишако! — сказав ван Моунен застережливим тоном. — Начувайтеся! Ніж коло самісінької вашої горлянки. Не раджу вам нервувати капітана, бо з того не знати що може вийти!
Грабіжник зрозумів натяк і поринув у похмуре мовчання.
Саме в цей мент "лялечка" на ліжкові поворухнулася і сіла.
— Що сталося? — запитав Поот, не розплющуючи очей.
— "Що сталося"! — перекривив його Лудвіг, напівтремтячи, напівсміючися. — Вставай, Якобе! Ось тобі добра робота: йди та посидь на спині в цього чолов'яги, допоки ми вберемося, бо ми тут так задубіли, що мало не пропали.
— Якого чолов'яги? Бодай його грім побив! — скрикнув Поот.
— Ура на честь Поота! — закричали всі хлопчики, коли Якоб, швиденько зісковзнувши з ліжка разом із ковдрою, простиралом та всім іншим, зирнув по кімнаті, відразу ж збагнув що й до чого і важко сів поруч Пітера на грабіжниковій спині.
Ох, і застогнав же тоді полонений!
— Не варто довше тримати його долі, хлоп'ята, — сказав Пітер, підводячись, і нахилився, щоб витягти в грабіжника пістоля з-за пояса. — Бачте, — за цією небезпечною дрібничкою я вже хвилин із десять стежу очима. Курок зведено, і ця мила іграшка могла стрельнути від найменшого руху. Тепер небезпека минулася. Я мушу одягтися. Ми з тобою, Ламберте, підемо по поліцію. Я й не помітив, що тут так холодно…