На вечерю знову подали імберового пряника, нарізаної кружальцями голландської ковбаси, житнього хліба з ганусом, пікулів, пляшку утрехтської води та горнятко вельми підозрілої кави. Хлопчики так зголодніли, що їли все, не перебираючи, та ще й прихвалювали. Один тільки Бен кривився з незадоволення, але Якоб заявив, що він ще зроду так смачно не вечеряв! Попосміявшися та побалакавши трохи, хлопці перелічили свої гроші, щоб з'ясувати справу та припинити дискусію, яка точилася в них з приводу видатків; після того капітан повів свою команду до спочивальні, а на чолі, немов той розвідник незайманих лісів, ішов якийсь засмальцьований хлопчисько, що ніс ковзани та свічника замість сокири.
Один з тих непевних людей, що сиділи коло каміна, почапав до буфета і загадав собі кухоль пива саме в ту хвилину, як Лудвіг, що йшов позаду, виходив з кімнати.
— Не подобається мені погляд того суб'єкта, — шепнув він. Карлові. — Він скидається на пірата або ще на якогось зловмисника.
— Скидається на твою бабуню! — відповів напівсонний Карл зневажливо.
Лудвіг розсміявся, але він був занепокоєний.
— Бабуня чи не бабуня, — прошепотів він, — а, кажу ж тобі, він скидається на одного з бранців на картині "Вутсполен".
— Дурниці! — глумливо всміхнувся Карл. — Я так і знав. Та картина зовсім збила тебе з пантелику. Придивися краще, а може, цей хлопчисько із свічкою скидається на другого лиходія?
— Ба ні, в цього фізіономія чесна, як гаудинський сир. А знаєш, Карле, то таки й справді жахлива картина.
— Гм! Чого ж ти так довго на неї дивився?
— Я не міг відірватися.
Аж ось хлопчики підійшли до "прехорошої кімнати з трьома ліжками". Присадкувата дівчина з довгими сережками у вухах зустріла їх на дверях тої кімнати і, зробивши їм реверанса, пішла собі геть. Вона несла щось подібне до пательні з довгою ручкою та покришкою.
— Як приємно бачити цю штуку! — сказав ван Моунен Бенові.
— Що саме?
— Як, — що? Та це ж грілка! Вона повна прйску; дівчина нагрівала нею наші постелі.
— О! То, виходить, це грілка!.. Еге-е!.. Я їй дуже вдячний, коли так… — пробубонів Бен та й замовк, надто сонний, щоб іще щось додати.
Тим часом Лудвіг все ще говорив про картину, що так дуже його вразила. Він бачив її у вітрині однієї крамниці під час прогулянки. Загалом то була невдало намальована річ: вона зображала двох чоловіків, зв'язаних один із одним спиною до спини, що стояли на борту корабля; тих двох оточувала юрба моряків, які лагодилися кинути їх обох у море. Цей спосіб покарання бранців на смерть звався "вутсполен", тобто обмивання ніг, — його вживали голландці, караючи піратів у Дюнкерку в 1605 році; а іспанці карали так голландців під час жахливої різанини, що наступила по облозі Гаарлема. Хоч і як погано було намальовано ту картину, а вираз на обличчях піратів було віддано добре. Похмурі, доведені до розпачу, вони проте мали такий жорстокий, такий лютий вигляд, що Лудвіг був тайкома вдоволений, бачачи їх у такому безпорадному становищі. Може б він і забув про ту жахливу сцену, коли б не бридкий чоловік, що сидів там унизу коло вогнища. І зараз, пустуючи по-хлопчачому, Лудвіг стрибнув, виробляючи всякі міни, у постіль, сподіваючись, що страшна примара "вутсполена" не з'явиться йому уві сні.
Виявилося, що хвалена кімната була дуже холодна й похмура; вогонь тільки-но розпалили у блискучій кахляній грубці і, здавалося, навіть він тремтів з холоду, намагаючися розгорітись. Вікна були без завісок, і їхні кумедні маленькі шибки виблискували при місячному сяйві, а холодна навоскована підлога здавалася шаром блискучої жовтої криги. Три стільці з тростяними сидіннями стояли попід стіною, чергуючись із трьома вузькими дерев'яними ліжками, що робило ту кімнату подібною до спустілої госпітальної палати. Іншим часом хлопчики нізащо не погодилися б спати по двоє, та ще й на таких вузьких постелях; але цього вечора їх не лякало, що їм буде тісно, вони ж бо прагнули лиш одного — якнайшвидше покласти свої стомлені тіла на м'які перини, що здіймалися горою на кожному з тих ліжок. Якби хлопці були цієї хвилини в Німеччині, а не в Голландії, вони, певне, вкрилися б замість ковдр другими перинами, набитими пухом або пір'ям. Але подібні розкоші дозволяли собі за тих часів лише багаті або ексцентричні голландці.
Лудвіг, як ми вже знаємо, ще не зовсім втратив свою рухливість та бажання попустувати; а всі інші хлопчики, після однієї чи двох млявих спроб кидатися подушками, полягали спати надзвичайно добропристойно. Ніщо так не приборкує хлопців, як утома.
— На добраніч, хлопці! — пролунав голос Пітера з-під ковдри.
— На добраніч! — подали голос усі, окрім Якоба, що вже давно хріп поруч капітана.
— Слухайте-но, хлопці, — крикнув Карл трохи згодом, — глядіть, щоб з вас, бува, хто не чхнув; Лудвіг-бо й без того такий сполоханий, аж йому в литках застигло!
— Нічого подібного, — відказав Лудвіг стиха. По тому напівголосно знялася коротенька суперечка, яка відразу скінчилася, коли Карл сказав:
— Щодо мене, то я не знаю, що таке страх. А ти — справжнісінький боягуз, Лудвігу.
Лудвіг буркнув щось сонним голосом, але більше не сперечався.
Було вже за північ. Вогонь у грубці тремтів, тремтів, та так і погас, а замість його жовтих зайчиків, що бігали по підлозі, на неї лягли тепер квадратики місячного світла і звільна-звільна посунули по кімнаті. Крім них, сунулося ще щось, проте наші хлопчаки нічого вже не бачили й не чули. Хлопці, коли вони сплять, — то погана сторожа.
На початку ночі Якоб Поот усе повертався та й повертався на ліжкові, вмотуючись у ковдри, і помалу-малу захопив їх усі. Тепер він лежав, мов лялечка велетенського метелика, поруч напівзамерзлого Пітера: отже, цілком натурально, що Пітерові снилося, наче він стрімголов збігає на ковзанах з якихось невимовно холодних та суворих айсбергів, що нагромаджувалися в країні снів.
Крім місячного світла, кажу ж вам, щось іще сунулося по голій, натертій підлозі — сунулося не так повільно, але так само обережно.
Прокинься, Лудвігу! Пірат з картини "Вутсполен" оживає!
Ні. Лудвіг не прокидається, він тільки стогне уві сні.
Невже ж Карл нічого не чує — відважний, безстрашний Карл?