Експеримент проводився одного вечора вдома у професора. Зігмунд не дуже здивувався, побачивши у дядька ту саму студентку.
— Чи допоможуть ці ліки?
— Сподіваюсь, ти не хропітимеш,— відповів дядько Хаїм. — Сідай, ось тут зручне крісло; можеш переглянути журнали. Ми з Ірмою будемо по черзі чергувати коло тебе на той випадок, якщо виникнуть якісь побічні реакції.
— Побічні реакції? — занепокоївся Зігмунд, потираючи руку.
— Не хвилюйся, сиди собі спокійно. Через пару годин буде видно, чи подіяли ліки.
Отож Зігмунд чекав, поки його зморить сон, а двоє вчених метушилися навколо нього (а також один біля одного); міряли тиск, пульс, температуру і взагалі возилися з ним як з тяжкохворим. Настала ніч; Зігмунд навіть не думав засинати, а професор з асистенткою мало не падали з ніг. Зігмунд розумів, що вони змарнували стільки часу заради нього, і був зворушливо вдячний за їхню турботу, хоча вдячність відчував не дуже довго.
Опівночі Ірма "зламалась", і професор не дуже ніжно умостив її на кушетці.
— Ти певен, що не відчуваєш ніякої втоми? — позіхаючи, запитав він у Зігмунда.
— Абсолютно. Дивно, але в такий час я, звичайно, дивлюсь третій сон.
— Ти добре себе почуваєш?
— Як ніколи,
Професор знову позіхнув, роздираючи рота і, пробурмотівши щось схоже на "мабуть, я сам прийняв ті ліки", потонув у кріслі.
— Гукнеш нас,— сказав він сонним голосом,— якщо буде щось не так. А нас уже ноги не тримають.
Через якусь хвилину Зігмунд, дещо не в собі, був єдиний у кімнаті, кого не зборов сон.
До другої години ранку він прочитав з десяток номерів "Панчу", до четвертої перегорнув всі номери "Сатердей івнінг пост", а до п'ятої його увага була прикута до "Нью-Йоркера". Йому скоро набридло читати про ікряну дієту, і він з радістю схопив зачитаний примірник з "Блондинкою, яка хотіла". Він захоплено читав про пригоди блондинки аж до світанку, коли дядько Хаїм конвульсивне здригнувся, зіскочив з крісла і, розбудивши Ірму ляпасом по м'якому місці, заметушився коло Зігмунда.
— Ну що, хлопче,— з удаваною бадьорістю почав він, чим одразу викликав підозру Зігмунда,— я задовольнив твоє прохання; ти не хропів уночі, адже так?
Зігмунд відклав "Блондинку", чиє хотіння або нехотіння не мало тепер ніякого значення.
— Я не хропів, але і не спав також.
— І тобі зовсім не хочеться спати?
— Анітрохи. Я просто нічого не розумію. Дядько Хаїм переможно глянув на Ірму.
— Ти, Зігмунде, увійшов в історію і став першою людиною, яка може не спати.
Зігмунд вислухав це повідомлення здивовано; спочатку до нього не дійшло, що він став піддослідною морською свинкою.
— Я знаю,— провадив Гаррі Первіс,— що багатьох з вас зацікавили б подробиці відкриття дядька Хаїма з наукової точки зору. Однак мені про них нічого не відомо, а навіть якби я знав, то не став би втомлювати вас зайвими деталями. Хотів би лише відзначити, що в цій події немає нічого незвичайного, хоч із виразу ваших облич я бачу, що дехто настроєний досить скептично. Зрештою, сон —надзвичайно змінний фактор. Візьміть Едісона, який спав дві-три години на добу до кінця життя. Якщо людина не може жити без сну, то деякі тварини можуть; отже сон не є основою життєдіяльності.
— Які саме тварини можуть обходитись без сну? — спитав хтось більш зацікавлено, аніж недовірливо.
— Ну, скажімо, е-е-е, глибоководні риби, що живуть поза межами континентального шельфу. Якщо вони заснуть, їх одразу з'їдять інші риби, або вони втратять рівновагу і опустяться на дно. Отож і доводиться їм не спати все життя. — (Між іншим, я й досі намагаюся з'ясувати, чи правильне це твердження Гаррі. Поки що мені не вдалося спіймати його на науково не підтвердженому факті, хоча раз чи двічі я висловлював сумнів відносно достовірності його тверджень. Однак, повернімося знов до дядька Хаїма.) — Минув певний час,— провадив Гаррі,— перш ніж Зігмунд збагнув, що з ним сталось. Але зрозуміти суть проблеми Зігмунду заважав захоплений коментар дядька, який розписував неймовірні можливості, що відкриваються тепер перед племінником, коли той звільнився від тиранії сну. Та все ж Зігмунд поставив-таки питання, що мучило його, а саме: "Як довго воно триватиме, це безсоння?"
Професор та Ірма переглянулися, дядько Хаїм нервово відкашлявся:
— Важко сказати напевне. Це явище потребує дослідження. Цілком вірогідно, воно може стати постійним.
— Ви маєте на увазі, що я більше ніколи не зможу спати?
— Не не зможеш, а скоріше не хотітимеш. Втім, якщо це так сильно турбує тебе, я, мабуть, щось придумаю аби усе було так, як і раніше. Однак це коштуватиме чималих грошей.
Зігмунд заспішив додому, пообіцявши професорові постійно тримати його у курсі справ. Мозок Зігмунда був надто збуджений, але він хотів якомога швидше переконати дружину, що більше ніколи не хропітиме, їхня зустріч була напрочуд зворушливою, і молода дружина охоче повірила чоловікові. Та на світанку наступного дня Зігмунду дуже нудно лежалось у ліжку. Не маючи змоги перекинутись хоча б словом із кимось, він прокрався навшпиньки геть з кімнати від сплячої дружини. Вперше на Зігмунда почала давити безвихідь його ситуації. Постало питання: як убити ті додаткових вісім годин на добу, які звалилися на нього, наче небажаний подарунок?
У вас може виникнути думка, що до Зігмунда прийшла чудова, просто унікальна нагода вести повноцінніше життя, прилучаючись до культури і знань, в чому у нас усіх є потреба, був би тільки вільний час. Він міг би прочитати всіх класиків, яких не читала переважна більшість людей, або вивчати мистецтво, музику, філософію, і з головою поринути у світ найвитонченіших цінностей, створених інтелектом людини. Багато хто з вас, мабуть, заздрить йому.
Однак із Зігмундом нічого цього не сталось. Справа в тому, що навіть найвищий інтелект потребує певного розслаблення і не може цілком віддати себе серйозним справам. Справді, Зігмунд більше не мав потреби у сні, однак він прагнув чимось заповнити ці довгі, пусті години нічної темряви.
Він скоро зрозумів, що наша цивілізація дуже мало пристосована для тих, хто не може спати. Певно, краще було б жити у Парижі або Нью-Йорку, а в Лондоні практично усі заклади зачиняються об одинадцятій вечора, за винятком кількох кафе, які відчинено до півночі, а до першої години ночі працюють лише... втім, чим менше говорити про ті заклади, які продовжують роботу, тим краще.