Багатій розсміявся і винагородив тлумача за те, що відгадав його сон.
94. Підвів... боі
Якось люди побачили божевільного, що гірко плакав.
— Яке горе тобі сталося? — запитали вони.
— Наближається зима, а в мене немає навіть халата.
— Не бідкайся,— говорили йому,— бог тебе не залишить напризволяще.
— Та де, — відповів божевільний, — минулого року я сподівався на бога, але він попустив мене стрічати зиму не лише без халата, але й без туніки.
95. Треба слухатися
Один божевільний смакував шашликами. До нього підійшов знайомий і сказав:
— За законом гостинності ти повинен запросити мене й почастувати.
Той відповів:
— Я зробив би це залюбки, але м'ясо, яке я їм, належить одній багатій особі. Вона веліла мені з'їсти все самому. Тепер зміркуй, чи можу я її не послухатися, коли вина була до мене така добра!
96. Розумний висновок
Божевільного обступили роззяви і стали з нього кепкувати. Тоді хтось порадив йому піти звідти і тим позбутися настирливих і лихих жартунів.
Але він відказав:
— Навіщо мені йти? Вони скоро зголодніють і самі підуть звідси.
97. За дешевшу платню
Один несторіанець8 зустрів юродивого яковита і сказав йому:
— Я тобі дам зузу, якщо ти будеш лаяти свого Якова.
Юродивий відповів:
— Краще дай мені півзузи, і я лаятиму твого Нестора.
98. Хто божевільний?
Про одного чоловіка подумали, що він збожеволів, і запроторили його до лікарні.
Лікар заходить до нього і каже:
— Ось тобі ліки. Мусиш пити, інакше я тобі всю спину вибатожу.
— Воно й не хочеться мені їх пити, але я вип'ю. Та зміркуй по правді: кому б слід їх пити — тобі за такі оце діяння, чи мені, що вживає ці ліки, боячись твого канчука, — відповів нещасний.
99. З'ясував
Крамничку купця, який торгував шовком, уночі пограбували. Навколо зібралися люди. Божевільний проходив мимо і, завваживши натовп, підійшов до нього.
Довідався, в чому справа, і промовив до людей:
— Я знаю, хто це зробив, але не скажу, поки мене не нагодуєте.
Люди порадилися між собою і дійшли думки, що він і справді може знати, бо блукає ночами скрізь, і злодії від нього не криються,— адже він несповна розуму.
Зміркувавши так, принесли йому хліба, м'яса, халви.
Коли божевільний наївся, його запитали про крадіжку.
— Хіба вам невтямки, хто це зробив? Чи ви малі діти — отак безпорадно розводите руками? Це ж, безперечно, справа рук злодіїв і тільки їх,— відповів він і пішов собі далі.
100. Кара наперед
Діти закидали божевільного камінням. Тікаючи від них, він зненацька наскочив на жінку з немовлям. Божевільний спинився, вихопив немовля з материних рук і сильно побив.
— Що зробило тобі це невинне дитя, за що ти його побив? — запитала жінка.
— Поки що нічого. Але воно підросте і жбурлятиме в мене каміння, як і ті,— відповів божевільний.
101. За що платив, те і їм
Юродивий ковтав сливи разом з кісточками. Коли з нього почали сміятися, він сказав:
— Як сливи важили, то я мусив платити й за кісточки, навіщо ж тепер їх викидати.
102. Гроші наперед
Коли в місті хтось помирав, юродивому завжди давали одну зузу.
Якось помер багатий господар, і йому дали дві зузи. Юродивий і каже офіровникові:
— За другим разом, як вам хтось помре, я не прийду, бо одну зузу я одержав наперед.
103. Хитрий божевільний
Божевільний прийшов до повелителя і попрохав якого-небудь взуття.
Повелитель дав, але той сказав:
— Я не маю чалми. Добре було б, якби й голова моя молилася за тебе, як і ноги. Адже їхня молитва не більше важить, ніж прокляття моєї голови.
Повелитель розсміявся і дав йому чалму.
104. Чому вірити — очам чи носу?
Якось, коли в судді був блазень, до нього завітала незнайома жінка; обличчя її було запнуте чадрою, видно було тільки дуже гарні очі. Жінка заплакала й почала скаржитися на свого кривдника.
Блазень почав просити суддю:
— Повірте їй! Одразу ж бо видно, що вона нещасна. Її очі красномовно свідчать про те, що її скривдили.
Своєю розмовою блазень прихилив до себе жінку, і вона відкрила все обличчя. I тоді виявилося, що в неї гидкий, плаский, мов зуза, ніс.
Придивившися до неї, блазень мовив до судді:
— О ні, добродію, не вірте їй! Хоча оці очі й свідчать про те, що її скривдили, та ніс доводить, що вона брехуха й у всьому сама винна. Не варта вона того, щоб її жаліли.
105. Впіймав облизня
Якийсь чоловік захотів поглузувати з божевільного і сказав йому:
— Слухай, у тому кінці міста дають по дві зузи божевільним. Піди й візьми свої.
Але божевільний відповів:
— Якщо ти правду кажеш, то покажи свої дві зузи.
106. Що кому залишається
Одного божевільного запитали:
— Коли помирає господар, що залишається його дружині, синові, доньці?
— Дружині—вдовування, синові—сирітство, доньці — блуд,— відповів він.
Розділ 3. Оповідки про злодіїв та розбійників
107. Втішили
В одного подорожанина вкрали гроші. Люди його втішали:
— Не журися. На тому світі в судний день ти знайдеш кривдника й забереш гроші.
108. Про божі заповіді
В одного господаря вкрали осла. Люди радили йому не журитися, а ліпше молитися богові — він допоможе зловити злодія.
Окрадений відповів:
— Чи можу я надіятися на бога, коли сам він говорив у євангелії, що злодій приходить не тільки обікрасти, але й убити9. Хіба може викрити розбійника той, хто дає такі заповіді?
109. Нс той фах
Розбійники роздягали на дорозі чоловіка. Той попросив їх:
— Залиште на мені одежу і відпустіть. Я вишлю вам з дому грошей, яких вистачить на два таких вбрання.
Розбійники розсміялися і відповіли:
— Мабуть, тобі бог розуму не дав, коли не знаєш, що люди нашого фаху не лихварюють.
110. Міркування злодія
Один злодій говорив так:
— Я викрадаю тільки дітей і продаю їх у рабство. Грошей та всяких коштовностей не беру. Як настане судний день, скривджені вимагатимуть повернути крадене. Тоді я скажу: "Онде ваші діти, беріть їх". А якби я крав гроші, то не зміг би їх віддати, бо до того часу витратив би їх.
111. Даремно прийшли
Вночі до хати якогось бідняка залізли злодії. Довго вони шукали бодай абищиці, обнишпорили всі закутки, але так нічого й не знайшли.
Випадком збудили господаря. Той розплющив очі, помітив злодіїв і сказав:
— Того, що ви оце шукаєте, я глядів цілий день, і дарма. Де вже вам поночі знайти.