Джейсон почувався надто втомленим, щоб сперечатися далі. Він натикався на ту ж кам'яну стіну у всіх пирійців. Їхня логіка моменту. Минуле і майбутнє незмінні, непізнавані... й нецікаві. "Як битва за обвід?" — запитав він, бажаючи змінити тему.
— Скінчилась. Чи, принаймні, на останній стадії, — Бруко був майже захоплений, показуючи Джейсону якісь записи нападників. Він не помічав прихованого тремтіння Джейсона.
— Це був один з найсерйозніших проривів за роки, однак ми вчасно його перехопили. Боюсь думати, що сталося б якби вони лишились непоміченими на кілька тижнів довше.
— Що то за істоти? — запитав Джейсон. — Якісь гігантські змії?
— Не будь смішним, — пирхнув Бруко. Він постукав запис нігтем великого пальця. — Коріння. От і все. Сильно змінене, однак все ж коріння. Вони пролізли попід обвідними бар'єрами набагато глибше ніж все, що було досі. Самі по собі насправді не суттєва загроза, оскільки дуже слабо рухливі. Швидко вмирають якщо їх відтяти. Небезпека полягає в тому, що їх використали в якості тунелів для доступу. Їх ретельно розточували проганяючи тварин, а два чи три види тварин жили всередині у свого роду симбіозі.
— Тепер ми знаємо чим вони є і можемо відстежувати їх. Було б небезпечно якби вони повністю підкопали увесь обвід і напали б з усіх боків одразу. Тоді ми не змогли б нічого вдіяти.
Межа руйнування. Життя на краю вулкану. Пирійці задовольнялись будь-яким днем, що минув без повного знищення. І здавалось не існувало способу змінити їх ставлення. В цьому місці Джейсон дозволив розмові вмерти. Він узяв журнал Перемоги Полуксу з Брукової казарми і забрав його до себе в кімнату. Поранені пирійці не зважали як він впав на ліжко і розгорнув книгу на першій сторінці.
Перші два дні він не залишав своєї казарми. Поранені незабаром пішли і він отримав кімнату собі. Сторінка за сторінкою він прочитав увесь журнал, поки не знав кожну деталь заселення Пиру. Його записи і перехресні посилання накопичувались. Він зробив точну мапу первісного поселення, наклав її на сучасну. Вони зовсім не збігалися.
Це був глухий кут. Накладаючи одну мапу поверх иншої його підозри ставали болісно очевидними. Описи місцевості і матеріальних характеристик в журналі були досить точні. Місто, очевидно, було перенесено з місця першого приземлення. Всі записи мали б тримати в бібліотеці, а він це джерело вичерпав. Все инше лишилося в минулому і давно знищене.
Періщене дощем товсте вікно над головою, освітилось раптовим спалахом блискавки. Невидимі вулкани знов активувались, вібруючи підлогою своїм гуркотом із земних глибин.
Тінь поразки важко тисла Джейсона. Сутулячи йому плечі і затьмарюючи навіть більше як похмурий день.
XIV.
Джейсон витратив один смутний день, лежачи на койці рахуючи заклепки, змушуючи себе змиритись з поразкою. Керків наказ про заборону покидати захищену будівлю повністю зв'язав йому руки. Він відчував, що відповідь близько, та він ніколи її не дістане.
Один день поразки був межею того, що він міг стерпіти. Керків підхід був повністю емоційним, не підкріплений найменшим натяком логіки. Цей факт продовжував крутився в його голові, поки Джейсон не зміг більше на це не зважати. Емоційному ходу думок він навчився не довіряти ще в дитинстві. Він не міг погодитися з Керковим нехтуванням, а це означало, що в нього було останніх десять днів на вирішення проблеми. Якщо це означало непокору Керку, то це як-не-як доведеться зробити.
Він схопив свій записник пластину з новим натхненням. Його перші джерела інформації були використані, однак мають бути й инші. Гризучи рисувачку і підбурюючи мозок, він повільно вибудовував список додаткових можливостей. Усяка ідея, незалежно від її навіженості, записувалась. Коли пластина була заповнена він витер занадто тривалі і неймовірні, такі як порадитись з позасвітніми історичними записами. Це була пирійська проблема, і отже, мала бути вирішена на цій планеті чи не вирішена взагалі.
Список скоротився до двох ймовірних кандидатів. Або старі записи, записники чи щоденники, які окремі пирійці могли б мати в своєму розпорядженні, або словесні історії, що передавались з покоління в покоління з вуст в уста. Перший вибір, здавався, найбільш ймовірним і він розпочав діяти в його рамцях. Старанно перевіривши аптечку і пістолет він подався до Бруко.
— Що нового і смертельного в світі, відтоді як я його покинув? — запитав він.
Бруко глянув на нього. "Ти не можеш вийти, Керк заборонив."
— Хіба він призначив тебе відповідальним щоб пильнувати мій послух? — голос Джейсона був тихим і холодним.
Бруко потер щелепу і спохмурнів у роздумах. Врешті, він просто знизав плечима. "Ні, я ні не охороняю тебе, ні не зацікавлений такою роботою. Наскільки я знаю, це між тобою і Керком і нехай так і лишається. Йди коли захочеш. І дозволь себе тихо убити десь, щоб покласти край пов'язаним з тобою клопотам раз і назавжди."
— Я теж тебе люблю, — сказав Джейсон. — Тепер коротко розкажи про диких тварин.
Єдиною новою мутацією, яку звичайні запобіжні заходи не знешкодять була синювато-сіра ящірка, що плювала сильною нейро-отрутою з убивчою точністю. Смерть наступала за секунди, якщо слина потрапляла на оголену шкіру. Ящірок треба було остерігатись і підстрелювати перш ніж вони будуть в межах досяжності їх атаки. Година відстрілу ящірок в навчальній камері підготували його до цієї процедури.
* * * * *
Джейсон залишив захищені будівлі тихо, тож ніхто його не бачив. Він йшов за мапою до найближчих казармам, стомлено човгаючи запилюженими вулицями. То був спекотний, тихий день, що порушувався лиш далеким гуркотом й іноді тріском його пістолета.
В товстостінних будівлях казарм було прохолодно і він звалився на лаву, поки не висох піт і його серце перестало вискакувати з грудей. Відтак він подався до найближчої кімнати відпочинку щоб розпочати свій пошук.
Він закінчився навіть не розпочавшсь. Жоден пирієць не зберігав старі артефакти будь-якого виду і всім ця ідея була дуже кумедною. Після двадцятої негативної відповіді Джейсон був готовий визнати поразку в межах цієї лінії провадження. Було однаково ймовірно зустріти пирійця зі старими документами і знайти пачку листів діда у комплекті солдатської сумки.