— Подай-но, Сашко, прийняту щойно радіоінформацію, — звернувся Віктор Тимофійович до радиста з "Гідролога".
Меткий, худорлявий хлопчисько підніс капітану аркуші з машинописним текстом.
— Послухайте, товариші, повідомлення преси. "Сполучені Штати Америки взяли курс на остаточну анексію Мікронезії,— прочитав капітан Заруба. — Ще в тисяча дев'ятсот сорок п'ятому році з території Мікронезії піднялися американські бомбардувальники з атомною бомбою на борту, лігши курсом на Хіросіму й Нагасакі. Невдовзі після цього Пентагон перетворив атоли Бікіні й Еніветок на полігон для випробування термоядерної зброї, і над островами заклубочилися атомні хмари. Скільки остров'ян прирекли вони на смерть та жахливі хвороби! Та й понині Мікронезія залишається американським військовим плацдармом. Як зазначає агентство ЮПІ, на атолі Кваджалейн розташований найважливіший з усіх американських ракетних випробувальних полігонів. Сюди, за тисячі миль від берегів США, летять ракети MX, "Мінітмен", запущені з бази Ванденберг, що в Каліфорнії. Тому ж таки атолу Кваджалейн відводиться неабияка роль у підготовці горезвісних "зоряних воєн". Апетити пентагонівської вояччини ростуть. На островах Палау планується створити велику військову базу для ударного тихоокеанського угруповання, в складі якого сотні кораблів і літаків". Кінець цитати, — додав Віктор Тимофійович і, звертаючись до присутніх, запитав: — Тепер ви зрозуміли, чому піратам у цивільному не сподобалося, що наш "Гідролог" вів дослідні роботи у відкритому морі. Побоялися, значить, що інші вторгаються у їхню вотчину. Але ж океан, як тут уже зазначалося, не може бути чиєюсь власністю!
— І як, Вікторе Тимофійовичу, ступили-таки на борт "Гідролога" благодійники "викрадених" вами тубільців? — запитав капітана матрос Тупиченко.
— На жаль, вони побували у нас на борту, — сумно мовив Заруба. — Озброєні… ну, і погрожували застосувати зброю. Ми у Москву терміново надіслали радіограму.
— Так, шум зчинився великий, — озвався професор Циба. — Сполучені Штати змушені були вибачатися.
— Нам від того не легше, — махнув рукою Віктор Тимофійович.
Після виступу капітана "Гідролога" слова попросив Савелій Гудзонович Толстиков. Виступав і Євген Петрович, інші моряки "Вихора", океанологи, начальник експедиції, і збори закінчилися пізно ввечері.
Розділ п'ятнадцятий
ПРОЩАВАЙ, ФУНАФУТІ!
Сонце ще не зійшло, а на "Вихорі" вже ніхто не спав.
Той гамір розбудив і мене. Залишивши каюту, я піднявся на палубу.
Парадний трап був спущений до самої води, і під ним на легких брижах погойдувався катер, в якому сиділо кілька товаришів з "Гідролога".
Хіміки й біологи нашого судна, озброєні сачками та поліетиленовими банками, поспішали в човен.
— Куди це вони так рано? — запитав я вахтового штурмана.
— На коралові рифи, — відповів Шарашкін.
— Прогулянка після трудів праведних?
— Ти що, Васько! — здивувався Очеретний, який знову потрапив на вахту до Анатолія Лукича. — Атол вивчатимуть — ось куди!
— На те вони й учені, щоб усе досліджувати, — розважливо пояснив Шарашкін.
— А хіба Фунафуті не досліджений?
Я не помітив, як до нас підійшов начальник експедиції.
— Серед численних атолів, друже, Фунафуті, мабуть, найбільш досліджений, — втрутився в розмову професор Циба.
— Виходить, тут уже бували експедиції?
— Бували, але дуже давно, — продовжив Іван Васильович. — Земляки Чарлза Дарвіна, який висунув теорію походження коралових рифів внаслідок опускання океанського дна, англійські природознавці в кінці минулого століття обрали саме атол Фунафуті. Дослідне судно "Пінгвін" під командуванням капітана Філда двічі привозило сюди натуралістів. Крім гідрографічного опису берегів, вивчення коралових рифів, тваринного й рослинного світу, вони провели глибоке буріння атола та дна його лагуни. Виявлені там корали — значить, океанське дно опускалося! — повністю підтвердили теорію геніального Дарвіна. Втім, — додав професор, — англійців цікавили не лише наукові проблеми. Уже в ті далекі роки капіталісти ламали голову: де можна побільше й легко дістати корисні копалини. А раптом та золотоносна жила на суходолах в океані? І Комітет з проблем коралових рифів Королівського товариства Великобританії спорядив експедицію на Фунафуті. Як бачите, не так наука, як зиск привів англійців сюди. Наші товариші сьогодні хочуть з'ясувати те, що й біля островів Палау та архіпелагу Бісмарка: як на довколишнє середовище впливає випробування атомної зброї. За авторитетним твердженням американського етнографа Роберта Венкама (прочитайте його книжку "Пограбування Тихого океану"!), екологічна диверсія США на всіх континентах триває. Минуло кілька десятиліть, як над Бікіні вперше піднявся атомний гриб, а ще й досі риба в тамтешній лагуні заражена радіоактивними речовинами, отруйна й не придатна для їжі.
Поки ми стояли на палубі, катер одвіз природознавців й повернувся за черговою партією.
Остання ходка човна від "Вихора" теж була на рифи — туди, де Степан Очеретний недавно врятував старого Менеуа.
Поїхав і начальник експедиції у супроводі кількох океанологів та головного знавця тих місць — Степана.
Як уже мовилось, збори того дня відбулися ввечері. Та задовго до них Євген Петрович і його помічник, Толстиков, побували на Фунафуті.
Капітан особисто відвідав лікарню, в якій мене ремонтували.
Поки Савелій Гудзонович оглядав палату, де ми з Очеретним жили, та з'ясовував у однорукого Менеуа і медперсоналу, як ми поводилися ("Рашен моряк гут, о'кей, добре чи ні?" — запитував він), Євген Петрович подякував лікарям за допомогу.
Потім дядько Семен — Сем Роулінз — повів їх по острову. Там, у селі Фонгафале, вони завітали до старшого вождя Тонгіа, в хижину під тінистими кронами бананів та арикової пальми.
— І колгоспу немає, а розкошують, — оглянувши пальмовий гай, вирік Савелій Гудзонович. — Буржуазія, хоч і колоніальна. Що б то взяти та засіяти атол кукурудзою, а вони, бач, кокоси вирощують, — докинув, скрививши рот у глузливій посмішці.
Вождь метушився, не знаючи, куди й посадити прибульців. Потім заходився частувати.
— Іа, — показав на блюдо з рибою. — Фай, пів, — то капітану, то його помічнику підсовував кошик з кокосовими горіхами й бананами.