А я все спав у пустині
та з слова свого любував:
який то урожай з них буде —
ось врожай.
Навчив...
Трупи, трупи!
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1261, арк. 5—7)
— А ти хто?
Яка твоя віра?
Напевно й <ти з нею був?> він із нею в змові був?
— Був! був! — закричало кругом і заревло
<— Був! — > і все змішалось в хаос.
— Був! був! — ревіло од Софії.
— Був! — громами двигало ізнизу,
і стружками стругало воздух,
і воздух потрясало.
А за Голосіевом раз по раз бухало і розбухало,
і хтось < клепав > клепав у міліони кос
і < викорінював > підтинав бур'ян
один за одним
У РУчку
<раз> ану лиш разом
раз!
<раз!>
— Ставай до дерева, ти чуєш?
Отой генерал — в наших руках
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1261, арк. 8)
<Та тут із двох рушниць огонь догнав її між плечі >
Огонь із двох рушниць догпав її <у голову> вже під горою,
і вона,
двічі перевернувшись у кущах,
< лягла > захрипіла лицем униз, < пальцями конаючими
землю загрібала >
<одну> руку під себе незручно...
<"3а що?" — хотів спитать
та й не промовив слова — >
"За що?" — не спитав.
Гнів народу завжди справедливий.
Тільки <крич[ав] > до козаків кричав: *
отам, отам із того боку < глядіть, щоб не зайшли >
заходять, зміцнити треба! *
— А ти хто? яка твоя віра?
<Хто бачив: і він із нею був?>
< Напевно й ти із нею був?
шпигупив з її чоловік [ом?] >
Із нею був?
1 Рядки від "і хтось <клепав> клепав у міліони кос" до "Отой
генерал — в наших руках" дописані автором пізніше і викресле-
ні.— Ред.
— Був! був! — закричало кругом і заревло
і все змішало в хаос.
— Був! був! — ревіло од Софії,
— Був! <був!> — громами двигало із низу,
стругало стружки <десь> вгорі*
і воздух < стругало сумно через увесь Поділ,
і воздух розривало. > потрясало.
Але <Сковороду хвиля> Сковороду пізнали,*
хвиля підхопила й понесла,*
і сам він біг,*
а за Голосієвом *
раз по раз бухало і розбухал[о...] *
Дух перевів коло Дніпра,
куди його хвиля народу винесла.
•і
< слухав :> — Учителю,
коли б не я, то вас убили б.
То ж жінка офіціра, який повстання <вже цієї >
за Голосієвом придушив.
Ізнову зашуміло над Подолом
і в ріжних кінцях < закресало > < зацокало > кресати
почало
і піднімати <хм[ари]> гори грому.
<Студент>
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1261, арк. 8—9)
[ПІДНЯТИЙ МЕЧ]
Дворянство бачив я, а не народ,
панство просвіщав, а не голоту.
У ній,
лише у цій останній я мир собі знайду
і боротьбу замість спокою.
Бо мир не просто правда,—
мир є справедливість,
за всіх пригноблених піднятий меч
< Подяка вітру, що дме>
<0 мій милий мій спокою >
< Подяка природі за все—
найперш>
<Будь славна, природо, за все —
чи тут, чи отам, чи осе —
за те, що нам бурю несе — >
Будь славна, природо, за все —
чи тут чи отам чи осе —
будь славна, природо, за все —
<Коли я спіткну[ся] > < Дозрілий я>
Дозрілий я, мудрий і сиз,
<ти так мене> <а так мною вдарила >
а так мною кидаєш вниз —
аж вітер там бурю несе!
аж <вітер> буря там бурю несе!
<Шляхетству! — яка йому путь?> Шляхетство — одна йому
1 Три останні рядки були спершу викреслені, а потім віднов-
лені автором. Напроти них пізніше дописано олівцем: "Треба".—
Ред.
путь.
< Пригноблені до бою> Пригноблені к бою стають —
аж вітер там бурю несе!
аж <вітер> буря там бурю несе!
<На горах далеких аж там
я бачу родину >
На горах в далекім краю
<я бачу голоту> <я бачу країну свою—> <Знайду я>
я <бачу> країну свою —
<Як вона світом трясе,
як вона світом трясе! >
<Як землю ходою трясе,
як так їх багато трясе! >
<0 хто ж її знову трясе, >
<3а горло > < потрясе >
<Та зовсім не ти як не> <Там щастя й красу >
<Там вітер нам> <бурю> <бурю> <несе>
Там вітер нам бурю несе,
там <вітер*> буря нам бурю несе.
нема ні панів ні раба
<Хай болі і муки> <Хай жертви і муки і біль>
<Хай жертви і муки і сміх.
Хай> <до країн золотих >
Хай жертви, і кпини, і сміх
< Дійти б> <до віків золотих >
< Дійти б до верхівлів отих>
Зійти б на верхівля оті —
<Туди нас хай> Туди хай нас
<Як> <хай> буря <нам бурю> несе
Будь славна, природо, за все!
<Будь славна, природо, за все!>
<Хай буря нас бурю несе — > *
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, Хе 1263, арк. 1)
[І. НАД ДНІПРОМ]
Тоді саме < за > блискотіло на верхів'ях.
Тоді саме тріщали двері в Європі, і <вітер> <буря> вітер, про-
дуваючи, <із скрипом > на петлях кидав їх од Англії до Франції.
І содрогалися <від грюкоту> держави! І скрип був од дверей —
аж <у> у Запоріжж<і> <я> і <чули> <почали прислу-
хатись > з сережкою в усі1 почули. <І тільки дурна Польща
одна-однісінька> І тоді ж дурна Польща о[д]чайдушно < поволі
собі, як і вшехно> < самій собі> смерділа латиною і королем.
Та <ще непідколупна > ще Росія <тезоіменито> розсілась Ка-
териною. Ручкою пухлою, віялом китайським на свободи дворян-
ські. <На фоні сміху рококо. > <На> <На фоні псіху рококо. >
< Ручкою пухкою, > Розрішаю вам, < дворяне> дворяне, <все>
піднять народ із темноти < канчуком, законами —чим вам> чи
канчуком, чи законом —чим буде ліпше, <а там> <та> < по-
тому > а там хоч зовсім його ззіжте 2.
...Три місяці пробігло,
мов кораблі веселі в морі —
всіма цвітами процвітані,
добрим скарбом переповнені.
Уранці,
ще тільки небо почне наливаться
і вітер зелений одчалить в далечінь —
уже Сковорода
встає з досвітньої роздуми
і в сад іде.
1 На берегах рукопису дописано: "низове товариство".— Ред.
2 Мотто написано пізніше. З лівого боку рукопису дописано
олівцем: "рабство", "крепацтво".— Ред.