Згадати про молодечі мрії. "Відкрити", що поняття "стара діва" — забобон. Побіжно про чарівного горбаня спитати. Про Максима —-чи Галина вже з ним одружиться? Побазікати про знайомих стенографісток, про велику Галинину приятельку Діну, що через Галину кличе часто на роботу й Мар’яну. Галина починає розказувати, що навіз із "Западної" Дінин родич, Копелев. А Мар’яна думає: що ж це за держава, де кожен гребе, як може, ще й гнучкі формули виправдування вигадує?
— Чи це той Копелев, що в нього працювала Васанта, той черевань-добродушник?
— Це та… Валя Ступина? Вона ж тепер працює в Наркоматі Заготівель. Я дуже багато вже чула про неї.. — недоговорено замовкає Галина.
— Щось гарне? Я її знаю з найкращого боку. Дуже порядна, тонка людина. Тільки сама з себе дивуюся. Я їй нічого не можу закинути, можу тільки хвалити, а кожен раз стає тяжко, коли зустрінусь. Чи ви не знаєте, що це може бути?
Проте ж, Мар’яні цікаво, що говорять про Васанту. Вона, здається, незгірша стенографістка, не можуть же про неї казати, що зіпсувала стенограму або щось таке…
— Я не знаю, яка вона стенографістка, але… Навіть не хочеться переказувати…
— Що вона в минулому — доцент мовознавства? Викинута з наукової праці?
Мар’яна допитується. Галина й хоче сказати, й не зважується.
— Ні, не це…
Повагавшись:
— Я не хотіла вам цього казати, бо бачила вашу давню дружбу. Кажуть, нарком до неї прихильний…
Мар’яна чує в пітьмі трохи грайливу Галинину інтонацію.
— Її відкрито називають його фавориткою…
— Я цьому не вірю! — запротестувала Мар’яна. — Просто, добре справляється з роботою. Я знаю, то завжди приплетуть!
— Я також не вірю. Але її в наркоматі ненавидять. Називають гадюкою, змією… Вона ж вертить усім наркоматом, тероризує всі відділи. Хто їй не сподобається, буде мати неприємність. А як вона несеться, а яка зарозуміла, яка їдка!..
І як таке слухати Мар’яні про Васанту? Але… Боже, які прозорі раптом стали натяки Ребе! Вона не звертала уваги, не надавала значення, тепер же… Аж тепер прорізало блискавкою суть слів: "Я влаштовуюсь"…
— Вона якось оце казала мені, що нарком її цінить дуже, недавно познайомив із своєю дружиною, і та запрошувала її до себе, — згадала вголос Мар’яна.
Але хіба Васанта не заходить і до Клави, додому до Ребе? Як тільки може вона говорити із Клавою, наче ніде нічого?..
І коли ще хвилину тому Мар’яна йшла б на страту, що то — неправда, то в цю хвилину вже вірить. Фаворитка наркома! До чого ж ти докотилася!
— Не знаю… — вже Мар’яна непевна в інтонації.
— Мені її чогось тільки безмежно шкода. Її заїв холод, їй стало не дороге життя і через "цей холод з горя почала вона скубати усе, що попадеться під руку… То е таке закляття над людською душею, і вона або зламається, або ходить невиразною тінню по землі. Васанта збагнула всю бездомність цього життя й рятується по-своєму…
Мар'яна все лишає якийсь резерв, щоб Васанту обілити. Васанта занадто складна. Мар’яна може з нею вже не здибатися, але не хоче остаточно її втрачати.
— Чому вона заміж не виходить? — питає Галина, бо й на неї війнула Васантина трагічність.
— Ви виходили… — почала Мар’яна й не докінчила.
Галина не має чого вже казати. Краще, справді, не прийняти, ніж тягти пута. Інші мучаться все життя, не сміють їх розірвати і тільки мріють про волю.
— Але ще гірше попадаються ті, що одружуються з любови. Кохання минається, а вони гризуться.
— Як на мене… — Мар’яна вносить проект. — Мені здається, кохання треба оберегти від такої профанації й закоханим заборонити одружуватися, щоб врятувати кохання. Я знаю от дві родини. Одна склалася наперекір всьому: велике кохання, заборона батьків, різні національності. Троє чудових дітей. І в хаті вічна гризня. Чому? Недостатки, різні світогляди. Друга — двоє чудових дітей. Є десь кохана, але з нею ніколи не зустрінеться, бо він має обов’язок — діти. Ну, і як? Першій парі розійтися, щоб зберегти кохання. А діти? Другій парі зійтися. А діти? Це я тільки так для прикладу, бо скільки тих чудернацько вибуялих випадків нашого часу…
Мар’янина думка значно складніша, але то вже про себе додумується. Ця ще суперечність: готуючи вищу породу людини, природа загострює інстинкт притягання між молоддю різних націй. Створюються родини. Покоління талановите, але родина не має ніякої підпори, міці, ніякої в домі традиції. І добре, що різні нації, — і зле, зле, зле…
— … найкраще зробила Льоля…
Мар’яна вже засинає. Яка Льоля? Вона теж знає одну Льолю.
— Ні, ви, Мар’яночко, її не знаєте, це моя своячка. Вона…
— Я знаю одну Льолю, познайомилася на курорті…
— Так? — здивувалася й Галина. — Вона, справді, приїхала оце з Коктебелю.
— Я її знаю! — Мар’яна прокинулася. — Що вона там виробляла!
— Це вона. Льоля вийшла заміж в шістнадцять років, за старшого. А потім з’явився Мирон, чоловіка її заарештували, і Льоля втікла з Мироном…
Відгомін колишніх буреломів примусив Мар’яну здригнутися. Вона аж підвелася. Льоля — жінка Мирона? Льоля, що з нею вона прожила місяць у одній кімнаті?
— А тепер… він собі десь шукає, вона — собі. І живуть! І хоч навіть у загсі не були, — не кидають одне одного.
— Він колись запрошував мене на працю, через вас переказував, — почала пригадувати Мар’яна. — Скажіть, чи правда, що він був слідчим? Раз мені хвалився.
— Запік першого Льолиного чоловіка… — Галина стає небагатословна.
Боже, Боже! Мар’яна ж завжди знала, що він — кубло всього найогиднішого. Чого ж Мар’яну так притягає зло, чому вона… відчувала це жаске, а так всією істотою до нього тягнулася? Скільки сил душевних коштувала їй ця боротьба з Мироном, його владою! Отож ж він тоді їздив до Льолі на провінцію!
Втім, у Мар’яни вистачає ще сили розпитувати байдужим голосом про ті деталі, що, якби не випадковість пізньої роботи, ніколи так би й не були вияснені. Нарешті, сон і це зморює.
— Спімо!..
XXX
Нарешті, знаходиться в Мар’яни час поїхати до кінофабрики. У Віктора сидить відвідувач, але Віктор розцвітає люб’язністю, всю увагу переносить на Мар’яну. Відвідувач швидко прощається. Чарівна інтимність. Вони мають якісь секрети й поспішають поділитися, поки нікого нема. Незначні. А виходить несподівана близькість. Мар’яна почуває себе, як жаданий, дорогий гість. Віктор веде її до кабінету керівника відділу, упередливо відчиняє всі двері перед нею, представляє. В коридорі попереджає: "Він про вас уже питався"! І радіє, як власному успіхові.