А друга йшла з суперечливими думками й почуттями від цієї нової Васанти. Як вона захоплюється успіхами й ролею значної особи в наркоматі! Невже забула про знівечену кар’єру в Інституті Мовознавства? А оці кучері, фарба… А "Валя"…
А втім — вона трагічна.
І це почуття трагічности Васантиної заступило всі інші суперечливі та плутані думки. Мар’яна завжди схилялася перед цією шляхетною, гордою й доброю в основі душею.
XXVIII
Віктор навіть і не знає про те море щастя, що в ньому плаває Мар’яна. І їй одна турбота: щоб і не здогадувався. На скільки це часу? Невідомо. Чи ж закохана вона? Ні, але кругом неї кохання, повнота. Вони навіть не здиблються ніколи через тьму упереджень, забобонів, обов’язків чести, моралі. Але піднесення має крильми.
Не спить Мар’яна. Пригадує кожне слово, виважує на найчутливішій вазі. Погляди — нематеріяльні нитки. Всі навмисні й ненавмисні ситуації, зустрічі. І отак усе життя доведеться вибивати з себе одне захоплення другим?
Ні, здається, вона таки закохана.
Без кохання — нема життя. Якби його тінь завжди маяла над людиною, — вона раділа б завжди, творила б.
Чому ж люди сплощують, вульгаризують кохання, не тримають його на тій висоті, що на ній його місце? Цю краплину божеськости нашої душі обмурали циніки й аморальні, в їх руках вона стає не святістю, а запльованою плиткістю. Але вони ж і найбільш носять її в собі й тому так притягають.
Смішно звучить це Стендалеве: "Кохання — центральна царина людських переживань" у дні, як газети пишуть про напад Гітлера на Францію й Польщу, у дні паніки половини людства,в часи імперіалістичних воєн, горя й безнадії. Люди зайняті винищуванням себе й своїх цінностей, і політика (а не кохання) стоїть у центрі зору всіх. Справді, яке відношення має кохання до імперіялістичних воєн? Ніякого!
Гм… А хто ж воюватиме, як не буде кохання?
Мар’яна бавиться, але чому неслухяні думки, замість про стенограму обласної наради, хочуть пливти по цих знаних і неопізнаних ще морських шляхах? Може і є де в книжках про це, — доля судила Мар’яні самій додумувати. Недоучка, вона береться помирити закони й дійсність. Чому, справді?
Чому, справді, воно існує — незаконне, але реальне? Кохання до багатьох.
Хай яка наймоногамніша людина буде, а в своєму житті хоч поглядом, та вподобає собі не одного, — і це також відбитка стародавнього групового шлюбу. Більшість живе в груповому шлюбі, хоч би уявнім, у бажанні. І питання: чи це "зіпсутість" людської природи, чи її закон? Але наша двадцятого століття мораль твердо вимагає одного чоловіка, одної жінки. Тут істотний додаток: турбота їх обох про дітей.
Але ж це розколення! Воно скрізь, воно добралося навіть і до цього слова: кохання. Тут як не два, то три вже окремих поняття. Вранці Мар’яна зв’язала з коханням війну, а тепер на Хрещатику, повертаючи за ріг Лютеранської, прихоплюється до найцікавішого їй відтинку. Нехай собі соціяльні лади розв’язують проблему турботи за покоління, хто то має виховувати, — родина чи держава… Мар’яну обходить усе ж та царина, що круг неї групується все світовідчування людини: особисте, що веде на ті чи інші вчинки, творить біографію. Виховання якось унормується, але що складніша людська психіка, то більше трагедій, неможливостей. Трагедія покинутого, невизнаного, ревнощів, негарних, диваків, — вона росте, збільшується. Тут ростуть безодні й прірви, безліч тем для майбутніх романів. Тут і фантастичні квіти, іскристі перли…
Бо здається, кращої казки не мала вона, як те півріччя Звабливого. Ні, казка зовсім неповне, загальне слово. Ним Мар’яна називала й юнацькі екстази, й найрізноманітніші відтінки кохання (бо й кохання — жадне не подібне до другого), і емоцію пісні, жадну не подібну на іншу, і безмежність книги, і… і все, що повертає хоч на час втрачену вічність.
Як назвати це? Чудо? Пречудо?
І хтозна, чи не добрала б Мар’яна сьогодні терміну, якби не перебила їй та зустріч. Зустріч на пошті, біля ґратованого віконечка.
— Чому ж ви досі не зайшли? — питається Віктор.
— Я вже заручився в дирекції, ваша тема вас чекає. Я хотів писати до вас листівку!
Поговорили п’ять хвилин, а Мар’яні, — наче всю ніч бродила в дурмані білої акації й цілувалася. Що за диво?
Звідки це? Після того беззмістовного флірту про "руки-ноги", після Кадик-Ой, коли вертаючись, по-людському, по-товариському без жадного флірту, але з повною повагою й щирістю поговорили. Після того, як Віктор її уникав. Чого боявся? Себе? Мар’яниних уявлень? Він хотів утікти від Мар’яни, а тоді в поїзді ними обома заволоділа повінь великого довір’я. І адже — ніякого флірту, ніякого залицяння. Чому ж тепер?
Мар’яна свідомо навіть викинула з голови побіжне запрошення тоді в вагоні — взяти завдання у кінофабриці. І от так виглядає, що треба піти. Приобіцяла ж допіру! Не можна було не приобіцяти, знехтувати. Віктор це робить так, наче хоче їй небо прихилити.
XXIX
Одначе, ні сьогодні, ні взавтра Мар’яна ще не йде до кінофабрики. Сьогодні в неї робота, вона так пізно закінчилася, що Галина пропонує їй не йти вже додому, а підночувати в неї, це ближче…
— Чи ви пам’ятаєте, Мар’янко, як ми мали здавати іспит на сто десять слів у хвилину? Ми засиділися й ви тоді також у мене ночували.
— А потім до світанку проговорили.
Тоді, власне, й закріпилося їх давнє знайомство. Особливо врізалася в пам’ять Галинина невесела історія. Ще одна ілюстрація до Мар’яниних думок. Незрозумілий відхід нареченого, всі почали називати "старою дівою", навіть мама. Переляк, Господи, за аби-кого, аби заміж, за першого, хто попадеться… І…
— І?..
— І довго витримати я не змогла. Грубий скотина! Краще вже самій, ніж бути наложницею.
Тепер, як і тоді, народжувалась інтимність, бо Мар’яна не знає, як це бути з передніми й задніми думками. Вона тільки, під впливом тих болючих опіків, щирість свою розбила на грані. Ставала такою, як її уявляли, якою її бачили, якими були вони. От із Галиною від початку й досі — лише поверхові приятельки, і в цій поверховості розташувалась найбільш можлива щирість та інтимність. Це цікаво, що площини її й грані були різні із Славою, з Ребе, з Віктором… Часткова щирість не заповнювала всіх Мар’яниних потреб, тому так високо цінила вона рідке в житті свято щирости повної. Сьогодні — часткова.