— Якщо вам це потрібно... Як Галя...
— Мені все равно. Я согласна.
— Згодна, а не согласна.
— Згодна...
— Вот так-то спокойней будет,— зраділа Хрущиха.— Я уж и батюшку, о. Василия, зазвала на завтра на вечер. Ты за нас не бойся. Как только рукоположат во священники — все твое, все бери. Мне, старухе, ничево не нужно. Дом, значит, с садом, как следовает, пять тыщ деньгами, серебра и другой посуды, ложки, ножи, вилки тож...
— Мама! — зашарілась од щастя Галя.
— Не розумію, навіщо ото ви мені вираховуєте?.. Хіба в тім щастя?..
— Е, свет, молод ты дюже... А уж как я-то порадуюсь на счастье Анюты моей. И спала — думала за священника выдать дочь. Услышал Господь... И Анюта рада... Ты не смотри, свет, што она молчит. А сердечушко, небось, играет.
— Мама! — спалахнула Галя й вибігла з-за столу в другу кімнату.
— Хе-хе-хе! што-то стыд девичий!.. Ты смотри, свет, не обижай Анюту. Любит она тебя, а станешь батюшкой — и того больше полюбит. Так и сказала: уж как мне, мать, хочется скорей матушкой сделаться, уж и как любить буду своего попа, руки целовать буду, за другого ни в жисть бы не вышла...
Довго ще гомоніла стара, а Всепітий, повечерявши, сидів і чекав на зручний момент утікти з Галею в сад.
. . . . . . . . .
Другого дня все було налагоджено до заручин. Метушився, жартував на всі боки диякон Беззаконієв, похмуро визирав з кутка учитель Кушнір, зітхали й пріли од заздрощів знайомі Хрущишині, зазирали з пекарні служниця Гапка й дворник Явтух. Галя прибиралася з подругами в спочивальні, а стара ходила з однієї кімнати в другу й квохтала. А Всепітий підсів до Галиного дядька, крамаря з лукавими очима, й говорив:
— Головне в житті кохання. Воно чудеса діє! Галя, людина чужого мені народу, вихована в чужих для мене умовах, серед чужого загалу, а отже, спалахнула коханням до мене і раптом одмінилася: забалакала моєю мовою, перейнялася моїми ідеалами, забажала в житті йти поруч зо мною. А все чому? Через кохання!.. Кохання все діє.
— Всеконечно,— згоджувавсь крамар,— священики скоро будете... Всякому лестно. і
— А, не в тім річ,— хвилювався Всепітий.— Та я певний, що зробись я завтра старцем, вона не вагатиметься доручити мені свою долю.
— Гм... да... Это вы правильно. Как значит повенчал поп в церкви, назад ужо ни-ни!..
— А, Боже мій! Ви мене не зрозуміли...
Ввійшов о. Василь. Хрухциха перехильцем підбігла йому назустріч і цмокнула в руку, за нею підійшли під благословення жінки й крамар.
— Спасибо, отец. Радость у нас, отец. Дочь отдаю вон за него. Уж и как хотела за священника... услышал Господь меня, бедную вдову.
О. Василь суворо зиркнув на Всепітого.
— Дуже радий, дуже радий,— звернувся він нарешті до Хрущихи.— Тільки, на мою думку, ви трохи помилились. Всепітий не буде попом.
— Да што ты, отец? — аж присіла Хрущиха.— Пачему?
Обличчя жінок засяяли од нестриманих радощів.
— Через віщо ж то я не буду попом? — озвався насмішкувато Всепітий.
— А через те, пане Всепітий, що о. благочинний послав владиці донесеніє о вашем учорашнім поведенії, як ви ганялись в голом виде за голими мужицькими дівчатами.
— А-ах ти, Господи! — вирвалось у жінок. Настала тиша.
Хрущівна миттю опинилась у спочивальні. Крамар витирав з лоба піт рукою й тряс підстриженою головою. Диякон Беззаконієв пильно стежив у вікно за тим, що робиться на вулиці.
Всепітий нарешті прийшов до пам'яті.
— Ви... ви...— звернувся він. до попа,— ви... неправду кажете. Це наклеп.
— Мені про те незвісно. О. благочинний так...
— Ну, то я виведу вас на чисту воду! Я знаю, чого вам хочеться,— палав Всепітий.
З спочивальні вийшла Галя. Личко їй перекривило од злості.
— Галю... Чуєш, який наклеп...— хотів підійти до неї молодий і знов зупинивсь.— Ну, та вам не вдасться, отче!.. Не буду попом, не треба: не тільки світла, що у вікні. А Галя й так за мене піде! На край світа піде! старцем буду — піде!..
— Ну, это дудки! — повернулася до нього спиною Галя.
— И не думай, свет! — заквохтала розлютована Хрущиха.— Не будет на то моего благословения...
— Галю! — простягнув до неї руки Всепітий.— Ти ж присягалася, ти ж кохаєш мене...
— Када я говорила? — повернулась до нього Галя.— Выдумайте... Вот невидаль. Не пойду за такого.
— Галю, це ж наклеп, брехня!
— Все едино, а я не выйду, када батюшкой не будешь. Вот тебе и весь сказ.
Вона крутнула сердито довгим хвостом і вийшла.
— Уходи, свет... Чтоб и ноги твоей тут не было...
Та Всепітий і сам бачив, що тільки й його, що вийти звідсіля.
Беззаконієв догнав його.. в сінях і тихо промовив:
— Казав тобі, сватай Мінодору о. Василя.
Всепітий люто зиркнув на нього й засичав:
— Подлец!
На вулиці догнав його Кушнір.
— Хм... а й справді Ничигіор правду каже,— говорив він Всепітому.— Сватай попівну, і о. Василь вирятує з біди.
Всепітий зупинився.
— Не можу ж я,— говорив він, кривлячись од внутрішнього болю,— розумієш, не можу, бо не кохаю ж я її. Що то за життя буде. Тільки кохання дає радість життя, бо є втіленим, зреалізованим найвищим щастям. Тілько воно всесильне, бо діє чудеса.
— М... да... чудеса,— зітхнув, дивлячись убік, Кушнір. А Всепітий ще довго тримав його за ґудзика й виспівував з захопленням гімн коханню...