Для того, щоб позбутися суспільного діабету, – перекрили цукор.
Для того, щоб позбутися наркоманії, – повирізали мак.
А що будемо вирізати, щоб позбутися проституції?..
Переломний період. Скільки їх вже було "переломних". Попереламували все. І хребти. І долі. І душі. Вже нема чого ламати. Хіба що хребет власній безхребетності. І хребет рідному бюрократизмові. Якому по живучості і по гадючості нема аналога в світі.
Сексуальні роздуми
Нова диверсія проти народу. Їсти не дають, а секс пропагують. У магазинах – голі полиці. А на екранах телевізорів, вибачте, – голі… баби. Голографія. Технічний прогрес. Знизу – вище не можна. Зверху – нижче не можна. Посередині – муфта. Півтора дюйма. Дюймовочка. Тільки чоботи як у гусара. Ніби в них всі дівочі тайни заховані. Решта – гласність.
Сексуальний екстремізм. З деструктивними наслідками. Руйнує мораль. Руйнує нервову систему. Півночі не спиш, думаєш про ці чоботи. Півночі смикаєшся, як заєць. Поки жінка штурханом не розбудить:
– Досить! Ти цілу ніч називаєш мене Терезою. І стягуєш з мене якісь чоботи…
– А як ти три ночі називала мене Будулаєм? І шукала в мене бороду? Я не казав "досить"?
І вже конфлікт. Вже драма. Вже трагедія. У власній хаті. На власному ліжку.
А що робиться на дорогах?
Ти їдеш, вона йде. Топ-топ! Топ-топ! Інтригує. Провокує. Дражнить. Виписує екстремістські кренделі напівголим, вибачте, хвостом. Об такий хвіст не тільки машину можна розбити, а й долю. А на дорогах – рух. Машина за машиною. Колона за колоною. Десантники з-під Рязані їдуть під Київ заготовляти картоплю. Голова місцевого колгоспу запросив. Бартерні угоди. Йдуть до ринку. Дід Тимко каже: "Щоб вони вже за чорну хмару зайшли. Все кудись ідуть. То до комунізму, то до ринку".
До речі. Про аварії на дорогах. Кажуть, що найбільше людей гине на темних, неосвітлених дорогах. Брехня. Найбільше людей загинуло на світлій дорозі… до комунізму.
Тепер теоретики шукають причини. Одні кажуть, світлофори не працювали. Інші – регулювальники були тупі. А практика показала: тупик на самій дорозі. І прірва. А ззаду підганяли. І брехали: "Верной дорогой идете, товарищи!"
Ще й примушували співати:
"Наш паровоз, вперед лети, в коммуне остановка…"
А коли хтось сумнівався, чого той паровоз так повільно "летит" і чому та "остановка" так далеко? Дотепники пояснювали: "Тому, що вся пара – в гудок".
Дорогу до комунізму вже, слава Богу, закрили. На капітальний ремонт чи назавжди. А гудок все одно гуде.
Деструктивна дія сексу. Роздягає людей на бігу. По голодранству ми вже обігнали Ефіопію і плем’я аборигенів бу-бу на Суматрі. Найщасливіша країна світу, яка складається з найнещасніших громадян. А ми ще дивуємося, чого над нами інопланетяни літають! Чого наших людей крадуть! Де ще таких візьмеш? Невибагливих.
Витривалих. Він тобі за шмат ковбаси і за пляшку будь-яку планету освоїть. Босий і голий. Тільки скажи: "Нада!"
Нас з дитинства вчили:
Нам солнца не надо – нам партия светит,
Нам хлеба не надо – работу нам дай…
Розуму нам також "не надо".
Один російський філософ каже, що вже буде краще. Бо наступив "конец людей, свихнувшихся на коммунистической идеологии". Це в Росії наступив кінець. А на Україні – тільки початок.
Подивіться на засідання Верховної Ради. "Блоковые лица", їх не зворушить ні сльоза згорьованої матері, ні виснажений вид голодуючого юнака. Який вирішив, що краще бути голодною людиною, ніж ситою свинею. Вони за те, щоб весь народ України оголосив голодівку. Хоча б на рік. Тоді вирішили б продовольчу проблему. Якщо зосталося б від того, що з’їсть Москва. Москва не може без українського хліба. Як український холуй не може без московського батога. Коли вже навіть Росія відділиться від Москви, то український холуй приєднає Москву до себе. Разом з усіма її дармоїдами. І разом з кремлівською стіною. Щоб мати перед ким хилитися. І мати на що молитися.
Політичний секс. У наших верхах. І всенародна порнографія внизу. Всі голі. І всі тішимося. Чудесами. "Маленькие люди в большой постели".
Ваня Молдаван каже:
– А в мене постіль – маленька. А жінка як Жаботинський. Спить сидячи. А я в неї на руках. Еротика епохи гуманізму. Де дістати нормальне ліжко? Щоб хоч нормально виспатися. У меблевому магазині є тільки віники. У магазині "Геркулес" – тільки тапочки… Сімдесят п’ятого розміру. Можна було б спати у тапочкові. Якби його дотягли до двох метрів. А так глухо. Стіна.
Дійсно, стіна. Правда, Берлінську стіну вже давно розібрали. Але кремлівську ще кладуть…
Двері
Я знайшов двері. У кущах. Біля нашого будинку. Лежали, мабуть, з півроку. Бо вже травою заросли. Звалив на спину. Поніс у житлову контору:
– Нате ось… Валялися… У кущах…
– Багато чого валяється по кущах… Наша контора – не смітник…
Приніс. Поставив біля будинку. Написав на них крейдою: "Чиї двері? Заберіть!"
Вранці виходжу. Нижче свого напису читаю: "Шукаєш дурніших? Щоб твоє сміття виносили…"
Сів на дверях. Думаю. Ще добрячі. Послужать. Шкода добро викидати.
Приволік до себе на балкон. Відгородитися від сусіда? Образиться.
– Проси ділянку, – підказала дружина. – Спорудимо дачу…
Подав заяву. Розглядали два роки. За цей час я сколесив своїм КрАЗом півкраїни. Там цеглина на дорозі валялася – в кущах. Там дощина – в кузов. Там залізячка – в кузов. Знайшов на дорозі все. Крім скла для вікон. І шпалер.
Збудував. Не дача, а палац.
Набрав повен кузов сусідів. Привіз відкривати сезон.
Прицмокують. Прихвалюють.
– Невже і котел парового опалення на дорозі валявся?
– Уявіть собі. Під Чудновом…
– А отой вітряк, що гонить воду?
– З-під Рязані припер… У нас тільки робоча сила на дорозі не валяється… Бо вона – по кущах. А решту усе можна знайти…
Через тиждень мене запросили у міліцію. Дуже чемно запропонували підготувати документи на всі матеріали. З яких я збудував дачу.
– Та ви що, хлопці! – не стримався я.
– Ми не хлопці. Ми – міліція. Боремося з розкраданням державного майна… До речі, двері, із яких, за вашими словами, усе почалося, – з горища будинку, у якому ви живете… Народне добро берегти треба, громадянине Куріпочко, а не розтягати…
Мені їх шкода…
Колесо історії невблаганно крутиться. І перемелює все. "Хто був ніким, той стане всім…" Хто був "усім" – іде на пенсію. По хворобі.