Вам, слухняним задолизам "вищестоящого" сатрапа, вигідно, щоб народ завжди боявся. "Шпигунів". "Ворогів народу". Тюрми. Війни. Голоду. "Націоналістів", "екстремістів". Атеїстів лякаєте православними. Православних – греко-католиками. Католиків – автокефалістами. Усіх разом – євангелістами. Щоб не було спокою. Щоб не було злагоди. Щоб не єднався брат з братом. Щоб не мав часу спитати: доки ви, кровожадні вампіри, будете смоктати його кров і сили?
Та пам’ятайте!
Хто не відчуває під ногами землі рідної, хто обірвав коріння родоводу свого, хто зрікся мови материної і свого народу, буде презренний навіки людьми і Богом! Земля святая не прийме вас. А ваші діти і внуки ваші бездомними вовкулаками блукатимуть по чужих землях і проклинатимуть ваші кості.
Хто не визнає над собою неба рідного, на того небо впаде страшною карою.
Хто за Іудин гріш продає волю народу свого, того, як христопродавця Іуду, прокляне людство.
І не прийме вас завтра ні чесна Росія, ні розтерзана вами Молдова, ні розстріляна Вірменія, ні потерзана Грузія, ні поругана і продана вами Україна! І не сховаєтеся ви за Кримські гори, ні за мури чиновницьких бастіонів, ні за броню танків. Згорите від гніву народного. А нащадки ваші горітимуть вічно від пекучого сорому за вас. І прокленуть вас навіки!
Року Божого 1990-го,
місяця січня
Лист
запорожців-вольнолюбих хлопців – московським султанам,
київським ханам, кримським ханикам,
обласним, районним, місцевим мурзам,
їхнім політичним наложницям і утробним заложникам
Правителі!
Владодержці і людоморці!
Столоначальники і престолоприслужники!
Раби і лакеї!
Сталося!
Україна проголосила незалежність.
Не скрегочіть зубами. В ідеальному випадку у кожного з вас їх лише по тридцять два.
Не сичіть язиками: "Україна без Союзу пропаде…" Не пропала в Союзі – не пропаде вже ніколи.
Не сійте облуди в народі. Бо вже стільки її насіяли, що самі в тій облуді тонете.
Усе стає на круги своя.
Народ, який пройшов сім кругів пекла, розправляє спину.
То злазьте з тієї спини. По-доброму. Не примушуйте робити інвертаризацію вашого ненажерливого стада.
Ну не пройшов до кінця ваш "соціалістичний вибір". Не все ще вибрали. З народної комори. З народної душі.
Але таки набралися. Понатягали у нори. Що не одне покоління ваших людей житиме при комунізмі…
Не плачте, що народ знімає ваших ідолів. Ви на всі заставки кричали: "Мы говорим Ленин – подразумеваем партия. Мы говорим партия – подразумеваем Ленин". I нас навчили так "подразумевать". Тож партію вашу, вибачте, впіймали. На місці злочину. І осудили. І показали на двері. А той, кого "подразумеваем", стоїть майже в кожному населеному пункті. Перед громадським туалетом. І рукою, як шибеницею, показує шлях до "світлого майбутнього".
Отож і йому, вибачте, треба показати на двері.
"Світлого майбутнього" зносити не можна. Кожна нормальна людина має історичну необхідність забігати туди. Хоча б раз на добу. Навіть вожді…
Тепер таке. Ви зчинили "общегосударственный" лемент про "полювання на відьом." Давайте логічно. Якщо ви такі святі, то чого вам боятися полювання на нечестивих?
А якщо святецькими мантіями прикриваєте відьомські хвости, то… чого репетуєте про несправедливість? Про "демократичний терор"?
Та й ніхто вам тих хвостів не обрубує. Ще й законом вас соціально захистили. Відьми з 1918 року спецпайки отримують. Відьми з 1937 року також благами користуються. Цілі родинні кубла колишніх відьмаків за спецмагазинами закріплені. Щоб вам, не дай, Боже, не повсихали ті місця, з яких ростуть хвости. Щоб компартійно скроєні штани не теліпалися. Щоб отой вчорашній "гегемон" не мав подоби отого сучасного Щукаря – вічного трударя, який, своїми податками і своєю працею вас утримує. І ніхто про його соціальний захист не думає.
То, може, варто було б уже й вгамуватися? Не забивати баки своєму годувальникові. Не заганяти його знову в ярмо. Не лякати, що без вашої "опіки" він не проживе. Що "незалежна Україна – це громадянська війна". Не провокуйте на цю війну. Не нацьковуйте націю проти нації. Віруючих проти віруючих. Відмийте ту кров, яка на ваших руках і на вашій совісті. Молітеся і кайтеся. Покутуйте гріхи чесною працею і життям чесним.
Бо дуже знайомий почерк отих провокацій. Особливо найпідліших: палити хліб та оскверняти пам’ять полеглих.
І дуже уже знайомі оті голоси з-під мавзолею. Про незаконність проголошення незалежності України. Про захист інтересів росіян. Про перегляд кордонів. Чужих.
Тож велеревниві поборники законів! Огляньтеся позад себе.
Чи законно обер-повія Катерина II зруйнувала Запорозьку січ і загарбані українські землі роздала своїм фаворитам?
Чи законно "вождь мирового пролетариата" підсилав в Україну своїх агентів антонових, перелицьовуючи їх на овсієнків, щоб легше обдурити український народ і швидше поневолити?
Чи законно російські більшовики потопили у крові Українську Народну Республіку?
Чи законно народ України заганяли у колгоспи, морили голодом, вивозили до Сибіру?
Чи законно Україну масово заселяли "стойкими большевиками"?
Може, хтось з приводу цього проводив референдуми?
Може, питав в українського народу, хоче він цього чи не хоче?
То чия б кричала, а чия б мовчала…
Тепер щодо захисту "русскоязычного населения".
Як ви дивитеся на те, щоб захистити "русскоязычное население" Харбіна? Приєднати Харбін до Росії?
Бо в нас, в Україні, "русскоязычники" почуваються краще, ніж будь-які язичники. Навіть корінні. І поки що захищатися треба від них.
Щодо кордонів. Може, не варто про них згадувати? Бо як потягнемо лінію поза Кубань, на Далекий схід, на Поволжя, окреслимо пів-Сибіру, де "компактно проживають наші". А там, дивися, і Санкт-Петербург українськими козаками збудований. І Москву заснував отрок князів київських…
В Україні споконвіку проживає багато неукраїнського люду. І поляки, і росіяни, і євреї, і татари, і болгари, і мадяри, і ще багато "і". Люду чесного, працьовитого. Люду, що має свою гідність і поважає гідність українців. Шана цьому людові і хвала йому!
Але живуть в Україні ще й людці. Що називають себе просто: "одесситы", "николаевцы", "херсонцы", "донетчане", "днепропетровцы", "крымчане", "львовяне", "харьковчане", та інші "овцы" і "чане". Словом, "язычники". Це ті погани, які не сповідують жодної віри. Не мають ніякої святості. Найбільше божество, якому вони моляться, – власна утроба. На цих утробників і разраховують утробники, які хочуть задушити незалежність України.