— Тому що, — сказала вона. — Війні не можна завадити.
— О ні, не треба так думати, — докірливо сказала гостя. — Саме ті, хто так думає, й наближають війни. Крім того, потрібно трохи подумати і про інших. Хоч хто б ви були, ви все одно солідарні з нами.
Зезета не відповіла. Вона стискала в пальцях згаслу цигарку, і враження в неї було таке, наче вона опинилася в комунальній школі.
— Ви повинні поставити підпис, — сказала гостя. — Гляньте сюди, пані: потрібен ваш підпис.
Вона дістала із сумочки листок паперу і тицьнула його Зезеті під носа.
— Що це? — поспитала Зезета.
— Петиція проти війни, — відказала пані. — Ми вже зібрали тисячі підписів.
Зезета півголосом прочитала:
"Французькі жінки, які підписали цю петицію, заявляють про те, що вірять: уряд Французької республіки збереже мир будь-якими засобами. Вони цілковито переконані, що війна є злочином, хоч за яких обставин вона виникає. Переговори, обмін думками — завжди; насильство — ніколи. За загальний мир, проти війни у всіх її формах. 22 вересня 1938 року. Ліга французьких матерів і дружин".
Вона перегорнула сторінку: зворотній бік був укритий підписами, вони притискалися один до одного, поземні, скісні, висхідні, спадні, темним, фіолетовим, голубим чорнилом. Декотрі були накреслені широко, великими кривобокими літерами, інші, скупі й шпичкуваті, соромливо тулилися у куточку. Біля кожного підпису була адреса: пані Жана Племе, 6, вулиця д'Обіняк; пані Соланж Пер, 142, проспект Сент-Уан. Зезета пробігла поглядом прізвища усіх цих пань. Всі вони схилялися над цим папером. Були тут ті, в кого у сусідній кімнаті галасували дітлахи, а були й такі, що підписували його в будуарі золотим пером. Тепер їхні прізвища стояли поруч, і вони були схожі одна на одну. Пані Сюзана Таєр: досить їй попросити ручку в цієї жінки, й вона теж стане пані, її прізвище, вагоме й суворе, ляже на папір поруч з іншими.
— І що ви з усім оцим робитимете? — поспиталася вона.
— Коли ми зберемо достатньо підписів, то пошлемо делегацію жінок, яка віднесе їх до канцелярії Ради.
Пані Сюзана Таєр. Вона була пані Сюзана Таєр. Моріс весь час утовкмачував їй, що треба бути солідарною лише зі своїм класом. А тепер у неї спільні обов'язки з герцогинею де Шоле. Вона подумала: "Підпис: я не можу відмовити їй у цьому".
Флоссі сперлася об подушку і глянула на Філіпа.
— Ну що, негіднику? Як воно тобі?
— Та нічого, — відказав Філіп. — Та, либонь, ще краще було б, якби не боліла голова.
— Мені треба вставати, — сказала Флоссі. — Піду з'їм що-небудь, а потім у шинок. Ти йдеш?
— Я геть зморився, — відказав Філіп. — Йди без мене.
— Почекаєш мене тут, гаразд? Поклянися, що будеш чекати!
— Авжеж, — насупивши брови, відказав Філіп. — Хутчій приходь, я чекатиму тебе.
— То що, — поспиталася пані, — підписуєте?
— В мене немає ручки, — відказала Зезета.
Пані простягнула їй перо. Зезета взяла його і підписалася внизу сторінки. Вона вивела каліграфічними літерами своє прізвище й адресу біля підпису, потім підвела голову і глянула на пані: їй здавалося, ніби зараз мусить щось статися.
Та нічого не сталося. Пані підвелася. Вона взяла листок і уважно глянула на нього.
— Чудово, — сказала вона. — Що ж, на сьогодні досить.
Зезета розтулила рота: їй здавалося, ніби вона має поставити силу-силенну запитань. Та запитання не спадали на думку. Вона лише запитала:
— І що, ви понесете це Даладьє?
— Авжеж, — відказала пані. — Авжеж.
Вона помахала листком, потім склала його і заховала до сумочки. Коли сумочка зачинилася, Зезета відчула, як серце її стиснулося. Пані підвела голову і глянула їй просто у вічі.
— Дякую, — сказала вона. — Дякую за нього. За нас усіх дякую. Ви хоробра жінка, пані Таєр.
І простягла їй руку.
— А тепер, — сказала вона, — покидаю вас.
Зезета потиснула її руку, витерши свою долоню об хвартуха. Її пійняло гірке розчарування.
— І це... це все? — запитала вона.
Пані засміялася. Зуби в неї були мов перлини. Зезета повторила подумки: "Ми солідарні". Але ті слова вже не мали сенсу.
— Так, поки що все.
Вона прудким кроком дійшла до дверей, відчинила їх, востаннє обернула своє усміхнене обличчя до Зезети і зникла. Запах її парфумів ще витав у кімнаті. Зезета почула, як стихають її кроки, і два-три рази шморгнула носом. Їй здавалося, ніби в неї щось поцупили. Вона підійшла до вікна, відчинила його і вихилилася надвір. Біля хідника стояло авто. Пані вийшла з під'їзду, відчинила дверцята і сіла до авта, яке відразу ж рушило з місця. "Дурницю я скоїла", — подумала Зезета. Авто звернуло на проспект Сен-Уан і зникло, назавжди забравши з собою її підпис і гожу напарфумлену пані. Зезета зітхнула, зачинила вікно і знову запалила газ. Смалець заклекотів, запах смаженого м'яса забив пахощі парфумів, і Зезета подумала собі: "Якщо Моріс колись дізнається про це, то втре мене гарної бубни".
— Мамо, я хочу їсти.
— Котра година? — поспиталася мати в Матьє.
То була гарна дужа марселька з пушком над верхньою губою.
Матьє зиркнув на свого наручного дзигарка.
— Двадцять хвилин на дев'яту.
Жінка взяла під ногами кошика, защіпнутого залізною клямкою.
— Радій, горе моє, зараз їстимеш.
Вона обернула голову до Матьє.
— Вона і святого в гріб зажене.
Матьє невизначено і доброзичливо усміхнувся їм. "Двадцять хвилин на дев'яту, — подумалося йому. — За десять хвилин виступатиме Гітлер. Вони у вітальні, Жак уже чверть години крутить ручки радіоприймача".
Жінка поставила кошика на лаві; вона відчинила його, Жак заволав:
— Зловив! Зловив! Зловив я Штудґарт!
Одета стояла біля нього, вона поклала йому руку на плече. Вона почула гомін, і їй здалося, ніби в обличчя їй ударив подих довгої склепінчатої зали. Матьє трохи посунувся, щоб дати місце кошикові: він не полишив Жюан-ле-Пен. Він був поруч з Одетою, навпроти неї, та він був сліпий і глухий, потяг ніс його вуха й очі до Марселя. В нього не було кохання до неї, то було щось інше: вона глянула на нього так, ніби він ще не зовсім умер. Він хотів надати подоби цій безформній ніжності, котра тяжіла в ньому; він пошукав у пам'яті Одетине лице, та воно втікало, замість нього двічі з'являлося Жакове обличчя, Матьє врешті угледів непорушну постать у фотелі, краєчок схиленої потилиці й уважний вираз на виду, позбавленому рота і носа.