— Та нехай йому всячина! Не стоятиму я в черзі, щоб купити "Парі-Суар", бракувало ще, аби я вистоювала чергу задля газети!
Вона обернулася до них спиною, під'їхав велосипедист із пакою листків. Він поклав її на столі біля ятки, і вони почали їх рахувати.
— Ось вони! Ось вони!
Натовп зануртував.
— Послухайте, — вигукнула продавчиня, — дасте ви мені перелічити їх чи ні?
— Не пхайтеся! — сказала пристойно вбрана пані. — Не пхайтеся, кажу вам!
— Та не пхаюсь я, пані, — відказав невисокий опецьок, — мене самого пхають.
— А я, — озвався кощавий чолов'яга, — прошу вас бути чемним із моєю дружиною.
Пані в траурі обернулася до Емілії.
— Це вже третя сварка, яку я спостерігаю сьогодні.
— Ох, — сказала Емілія, — все від того, що люди за цієї пори зробилися такі нервові.
Літак наближався до гір; Ґомес поглянув на них, а потім глянув на річки і поля внизу, ліворуч було геть кругле місто, все було таке кумедне і таке мале, то була Франція, зелена і жовта, з килимами трави і її спокійними річками. "Прощавай! Прощавай!" Він заглибився в гори, прощавайте турнедо Россіні, сигари і вродливі жінки, він, ширяючи, спуститься до червоної голої землі, до крови. Прощавай! Прощавай; всі французи були там, під ним, у круглому місті, в полях, на берегах річок: вісімнадцята година тридцять п'ять хвилин, вони кишать, наче мурашки, чекають промови Гітлера. За тисячі метрів піді мною вони чекають промови Гітлера. А я нічого не чекаю. За чверть години він більше не побачить цих спокійних лук, величезні кам'яні брили відокремлять його від цієї землі страху й захланности. За чверть години він спуститься до марних людей зі жвавими порухами й суворими очима, до своїх людей. Він був щасливий, у горлі застряв давкий клубок тривоги. Гори наближалися, тепер вони були брунатні. Він подумав: якою ж я побачу Барселону?
— Увійдіть, — сказала Зезета.
Це була пані, повнява і дуже гарна, в солом'яному капелюшку і в картатому костюмі. Вона роззирнулася довкруги, роздимаючи ніздрі, й відразу ж люб'язно всміхнулася.
— Пані Сюзана Таєр?
— Так, це я, — відказала заінтригована Зезета.
Вона підвелася. Подумала, що в неї червоні очі й зіперлася об підвіконня. Пані дивилася на неї, кліпаючи очима. Якщо гарненько її роздивитися, то вона видавалася старшою. У неї був зморений вигляд.
— Я часом не потурбувала вас?
— Та ні, — відказала Зезета. — Сідайте.
Пані нахилилася над стільцем, глянула на нього, а потім сіла. Трималася вона дуже штивно, її спина не торкалася спинки стільця.
— З сьогоднішнього ранку я піднялася на сорок поверхів. А люди не завжди здогадуються запропонувати стілець.
Зезета помітила, що на пальці в неї ще стримить наперсток. Вона зняла його й кинула до коробки з нитками. Цієї миті на плиті почав шкварчати біфштекс. Вона зашарілася, підбігла до плити й вимкнула газ. Та запах лишився.
— Я, мабуть, заважаю вам снідати...
— Ох, та часу в мене доста, — сказала Зезета.
Вона дивилася на пані й відчувала, що в ній бореться і бентега, і бажання зареготатися.
— Вашого чоловіка мобілізували?
— Він поїхав учора вранці.
— Вони всі їдуть, — сказала пані. — Це жах. Ви, напевне, опинилися у скрутній... матеріяльній ситуації...
— Гадаю, мені доведеться повернутися до свого давнього ремесла, — відказала Зезета. — Я квітникарка.
Пані кивнула.
— Це жахливо! Жахливо! — В неї був такий сприкрений вигляд, що Зезета відчула до неї симпатію.
— Ваш чоловік теж пішов до війська?
— Я незаміжня. — Вона глянула на Зезету і хутко докинула: — Але в мене є двоє братів, які теж мають іти до війська.
— Що ж ви хочете? — сухо поспиталася Зезета.
— А ось чого, — сказала пані й усміхнулася їй. — Я не знаю ваших переконань, і те, про що я вас буду просити, лежить поза політикою. Ви палите? Хочете цигарку?
Зезета повагалася.
— Давайте, — сказала вона.
Вона стояла біля газової плити, і руки її стискали за спиною край стола. Запах біфштекса і парфуми відвідувачки тепер перемішалися. Пані простягнула їй свій портсигар, і Зезета ступнула крок уперед. В неї були тендітні білі пальчики з доглянутими нігтями. Зезета взяла цигарку червоними пальцями. Вона дивилася на свої пальці й пальчики тієї пані, і їй хотілося, щоб та якмога хутчій ушилася звідси. Вони запалили цигарки, й пані поспиталася:
— Вам не здається, що потрібно будь-що завадити цій війні?
Зезета позадкувала до плити й недовірливо глянула на гостю. Її охопила тривога. Вона угледіла, що на столі валяються підв'язки і панталони.
— Чи не здається вам, — сказала пані, — що як ми поєднаємо наші сили...
Зезета недбалим кроком перетнула кімнату; опинившись біля столу, вона запитала:
— Хто це — ми?
— Ми, жінки, — пристрасно сказала пані.
— Ми, жінки, — повторила Зезета. Вона хутко відчинила шухляду й кинула туди підв'язки разом з панталонами, а потім з полегшею обернулася до гості. — Ми, жінки? Але що ми зможемо вдіяти?
Пані палила, мов чоловік, пускаючи дим крізь носа; Зезета дивилася на її костюм і нефритове намисто, і їй було незручно казати "ми" цій жінці.
— Сама ви нічого не вдієте, — добротливо сказала пані. — Але ви не сама: зараз п'ять мільйонів жінок бояться за життя дорогих їм людей. На поверсі під вами мешкає пані Паньє, в якої щойно забрали до війська її брата і чоловіка, залишивши її з шістьма дітьми. В будинку навпроти булочниця. В Пассі — герцогиня де Шоле.
— Ого, героцогиня де Шоле!.. — пробурмотіла Зезета.
— Та й що?
— Нам вона не рівня.
— Чому не рівня? Чому це, га? Тому що одні їздять на автах, коли інші самі пораються у господарстві? Ох, пані, я перша вимагаю справедливішого соціяльного ладу. Але невже ви гадаєте, що цей лад принесе нам війна? Класові питання так мало важать перед лицем небезпеки, яка нам загрожує. Насамперед ми жінки, пані, жінки, в яких відбирають найдорожче. Уявіть собі, що всі ми візьмемося за руки й гукнемо разом: "Ні!" Послухайте, хіба ви не хочете, щоб повернувся ваш чоловік?
Зезета струснула головою: їй здавалося комедією, що вона прозиває її пані.
— Війні не можна завадити, — сказала вона.
Пані легенько зашарілася.
— Чому ж це? — поспиталася вона.
Зезета стенула плечима. Ця хоче завадити війні. Інші, такі, як Моріс, хотіли ліквідувати злидні. Врешті-решт ніхто нічому не зарадив.