Олег аж сіпнувся. Горище! Вхід до нього схожий на роззявлену чорну пащу. Здається, що якесь чудище насторожено чекає на свою жертву. Трохи страшнувато, але капітани арктичних криголамів уміють перемагати всі жахи на світі.
Горище! Треба було подумати про нього раніше. Ну, звичайно, де ж бути скарбові пана Капніста, як не на горищі? Сухе повітря, темрява, затишні кутки… Нікому ніколи не спаде на думку шукати там скарб, бо ніхто ж і не знає про його існування.
Олег був переконаний, що він тепер майже досяг своєї мети. Треба тільки проникнути пізно ввечері в школу і по драбині вилізти на горище. Легенький холодок щипав за серце при цій думці, але відступати не можна. Тільки сміливі здобувають скарби, а боягузи сидять на печі й лише облизуються, чуючи про геройство інших.
Отже, нова екскурсія Олегова — на горище. Треба поспішати з нею якнайшвидше. Дуже шкода, що сьогодні ж не можна виконати цього наміру. Адже треба ще розробити детальний план розшуків, треба озброїтися, треба подумати про освітлення. Сірники непридатні, це виявилося з досвіду. Дуже вже часто вони гаснуть, не встигаєш гаразд і озирнутись. Треба буде взяти ліхтар. Це не важко — у батька такий ліхтар є. Зброя? Ну, тут можна захопити молоток і ніж, яким батько чистить рибу. Добрячий ніж.
Справедливість вимагає зазначити, що Олег не відмовився б не тільки від якогось револьвера, а з охотою озброївся б навіть кулеметом. З цього можна зробити висновок, що на серці в Олега було не дуже спокійно, незважаючи на його арктичну вдачу. Не забував він про волосатого невідомого.
Пригадувались і всі ті чутки, які точилися в Слобідці про Кажана. А надто те, що він ночами вилазить на горище й перегукується з сичами. Веселенька може бути в Олега зустріч! Звісно, все це дурниці, все вигадки баби Лукерки, слобідської сороки, не вірить цим чуткам Олег, а отже чомусь навертаються вони на думку. Мабуть, не такі вже вони недоречні й нахабні чутки!
Але настрій у Олега був піднесений. Головне питання розв'язано — де може бути схований скарб. А те, як його здобути, — це вже другорядне. Час Олегової перемоги наближався.
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
Наукова стаття Омелька Нагірного і вірші Сашка Чайки
Оголошуючи на зборах про видання журналу, Сашко Чайка не чекав таких блискучих наслідків. Дійсність перевершила всі сподівання редактора. Вже на другий день до нього почали надходити статті, вірші, оповідання і навіть романи. Приходили з інших класів і питали, чи можна здавати матеріал. Довелося з приводу цього питання спішно скликати редколегію. Три члени редколегії засідали в кінці коридора на великій перерві з десяти годин ранку до десяти з чвертю і вирішили, що матеріал треба приймати від усіх, але друкувати тільки найцікавіший.
Роман приніс Яша Дереза. Твір його мав аж двадцять чотири сторінки. Дереза казав, що він би писав роман і далі, та пожалкував паперу — і так витратив цілісінький зошит! Довелося на останній сторінці спішно розправлятися з героями і ставити крапку.
Роман мав назву: "Нова сила". Це був науково-фантастичний твір, присвячений проблемі нового чудесного винаходу. Дереза розповідав у романі про радянського винахідника, який, мовляв, вирішив використати рушійну силу земної кулі. Адже Земля невпинно обертається навколо своєї осі. Винахідник збудував велетенський прилад, якому передавався рух землі. Прилад звався земнотурбіна. Всі заводи й фабрики одержали від нього рушійну силу.
Роман було прийнято до журналу й ухвалено друкувати його в кількох номерах, з продовженням.
Дуже запаморочив редакторові голову Омелько Нагірний. Він написав давно обіцяну наукову статтю, "таку цікаву, якої ще й на світі не було". Користуючись з того, що він член редколегії, Омелько вимагав негайного вміщення своєї статті в журналі. Але Сашко Чайка вагався. Якась незвичайна була стаття, звалася вона "Таємниці гіпнотизму". Починаючи від назви й до самісінького кінця, твір цей намагався висвітлити якусь таємну силу, яка виходить з очей гіпнотизера.
— Це забобони баби Лукерки, — сердився Сашко. — Ніякої таємничої сили я ні в кого в очах не бачив!
Маленький і чорненький, як рухливий жучок, Омелько пристрасно захищав свою статтю:
— А хіба все на світі відоме науці? Хіба ж, наприклад, їй відомо, які істоти живуть на далеких планетах? Невідомо! Отож! Багато чого невідомо! А гіпнотизм — це така штука, що її наука вже відкрила! Коли не знаєш, то мовчи! А ще — редактор! Ось візьму й загіпнотизую, тоді взнаєш! Я сам читав таку книжку — про гіпноз!
Перед таким рішучим наступом Сашко навіть розгубився. Він тільки невиразно щось буркнув про планети. То, мовляв, всякі там Сатурни і Юпітери — одна справа, а гіпнотизм — зовсім інше.
Але на допомогу Чайці прийшов Яша Дереза.
— Я теж проти вміщення цієї статті, — твердо заявив він. — Яка там таємнича сила! От у мене роман теж про нову силу, хоч і фантастичний роман, але ж усім відомо, що земля крутиться, а про твою таємничу силу ніхто не знає. Я тобі просто в вічі скажу: це в тебе нова "таємна ліга", і все!
— Сам ти — ліга! — спалахнув Омелько. — Не даєте ходу моїй широкій думці. У мене тут велика ідея, а ви — члени ліги боягузів, боїтеся нових ідей!
— От ідейщик який знайшовся! Таємниче нам непотрібне, — відрізав Сашко, якому вже набридла ця суперечка. — Я голосую тільки за науку, а коли ти не згодний, то хай прочитає статтю Василь Васильович і скаже, хто з кас правий.
На цьому й погодились. Стаття про таємниці гіпнотизму. переходила на висновок до "вищих органів".
Радість за матір, за її орден на деякий час відсунула в Сашка турботи про журнал.
Галина додому пішла сама. Їй було дуже тяжко чути про Сашкову матір, бо її матір у цей час, може, клали на операцію.
Удома в Сашка все вже було відомо. До діда Савелія заходили його старі товариші, рибалки, вітали старого з високою нагородою, яку одержала його дочка.
Дід Савелій з радістю відповідав, на стискання руки, розчісував п'ятірнею свою сиву бороду й намагався випнути старечі груди. Йому здавалося, що він помолодшав так років на двадцять і що він зараз має ще бравий вигляд. З такими ж, як і він, дідами старий удавався до спогадів про давно минулі роки й небезпечні рибальські пригоди.