Мотря. А вы же, служивый, нам его расхваливали и что уже лучше его и нет.
Шельменко. Потурайте, Мотросю,— не знаю, як вас по батюшці,— що ми, служиві, вам, будучи, говоримо! Тільки розпустіть уха, то забожимося, що і на вербі є груші. То я вас тільки випитовав.
Шпак. Это правда, умный человек все меры употребляет.
Шельменко. Істинне ваше слово, ваше високобла-городіє! Тим-то і я, будучи, усякії міри потребляю.
Шпак. Очень похвально; но зачем же ты сюда пришел и о чем с Мотрею говорил?
Шельменко. Та то ми, будучи, собі.., зійшлися так, теє-то, знаєте, ваше високоблагородіє…
Мотря. Что вы брешете? Вы вызвали меня, уговаривали, чтоб я за вас замуж вышла, рассказывали про свое богатство и письмецо к барышне передавали...
Шельменко. Те-те-те-те. І я ж те ж кажу, і воно усе так, та тільки трішки, будучи, не так. Ох, жалко мені, що не можна усього розказувати!
Шпак. Иди, Мотря, домой и ничего не говори барыне; я скоро сам приду.
Мотря. Боюсь, чтоб он вам не наговорил чего лишнего.
Шпак. Не бойся, не бойся, не твое дело.
Мотря уходит.
Ну, теперь расскажи мне все, по самой чистой правде.
Шельменко. Моя правда, будучи, чистіше усякої правди, і як я є самий чесний чоловік. От бачите, ваше благор... чи то пак,— гм! — ваше високоблагородіє, як дав мені капітан письмечко до панночки, а тут написано, коли і як утекти, так я, будучи, аж заплакав собі нищечком,— от, єй — правда! — бодай я перед вашим здоров’ям ніколи не плакав, коли се брешу. Жалко стало, що ми, будучи, вас, над панами папа, над шпаками шпака, у вічі обдурюємо, а ви нам вірите, мов добрим.
Шпак. Благодарю тебя, мой друг, за усердие ко мне. Что же далее? Ты взял письмо?
Шельменко. Ох, узяв, щоб часом він через другого кого не передав. Узяв та, будучи сказать, та й думаю собі: як би вам переслати? Аж ось дівчина тут кислички збира: от я до неї та, знаєте, щоб вона добріша була, так я, будучи, теє-то... Звісно, молодецьке діло...
Шпак. Понимаю, понимаю. Я и сам был молод.
Шельменко. А, бачу, ви й догадалися? Ну-ну, не знаю, щоб вас обманити можна було? Що за догадливі! Ось, як я бачу, що вона до вас, теє-то, усердна, от я й кажу: віддай, душко, письмечко панночці. Бо певно знав, що вона його вам віддасть; то от я й перед капітаном не був би виноватий, і вам би, будучи, услужив. Тільки що се кажу, а тут ви і вийшли, нехай здорові будете та повік би мене слухали. (В сторону.) От збрехав, аж пальці знать!
Шпак. Ах, да ты мастерски схитрил. Я замечаю в тебе много ума, а честности и еще больше.
Шельменко. Не підемо куповати або позичати; буде з мене. Ще мене, будучи, як розкуштуєте, то ще і не те скажете. А щоб ви мені зовсім повірили, то нате вам, будучи, і письмечко та і прочитайте собі. Писаніє глаголеть: письмо очі колеть.
Шпак (прочитав письмо). Ах он, бездельник! ах, мошенник! Я это письмо представлю в суд и буду на нем бесчестья искать!
Шельменко. Та ні, ваше високоблагородіє, що вам безчестя? По писанію, як об стіну горохом. А підете по судам, то хіба, будучи, не знаете, як почнуть справки та сообщенія писати, а капітан тим часом панночку, теє-то, вкраде і зробить по-своєму, тогді нічим і не залатаєте.
Шпак. Правда твоя, друг мой, правда. Что же мне делать, ума не приберу. Не придумаешь ли, как бы мне насолить капитану?
Шельменко. Де вже моїй голові за вашим розумом! Тут би от що: прочитати б оце письмечко панночці; може, вона, сердешна, будучи, нічого сього й не зна, а він до неї в’яжеться, так, по писанію: мокрим рядном нападається.
Шпак. И то может быть; твой совет хорош. При дочери прочитаю жене, что-то она скажет.
Шельменко (в сторону). Коли б мене туди допустили, я б вас обох одурив і дочку б викрав. (Вслух.) Робіть же, ваше високоблагородіє, тутечка-здесь як знаете, а я піду до капітана, будучи, з лепортом.
Шпак. Ты ему скажи, что письмо отдал в руки Присиньки.
Шельменко. Нічого робить, треба так казати, хоч і неправда. А що вже я не люблю брехати, так точнісінько, як гірку редьку їсти. (Вытянувшись.) Прощенія просимо, ваше високоблагородіє!
Шпак. Прощай, мой любезный! Когда что новое узнаешь, приходи прямо и расскажи. Я тебе особенно благодарить буду.
Шельменко. Ради стараться, ваше високоблагородіє! (Подойдя к Шпаку.) А коли знаєте що? Я тут, будучи, буду сновати і у дворі і у садку, чи не запримічу чого, та хоч би й самого капітана, то й дам вам зараз звістку: кахикну ось так (кашляет), то ви до мене якомога й поспішайте. Щасливо оставаться. (Вытягивается, делает налево и марширует, все неловко.)
Шпак (один). Какое счастие, что я привлек на свою сторону этого честного малого. Теперь капитан у меня в руках! Захочу, и через Шельменка попадется в новый лабет. О, да пристыжу же его крепко! Забудет сманивать невест. Фенночка моя в хлопотах по хозяйству, а как управится, сойдемся, тогда, по совету Шельменки, прочту это письмо дочери и по обстоятельствам начну действовать. Золотой Шельменко! Ну, что-то мои христиносы с карлистами?1 (Садится и читает газеты.)
ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ
Шпак и Фенна Степановна.
Фенна Степановна (с пузырьком в руках). Вот где они забралися! Я вас, душечка, по всему дому искала.
Шпак (приставив палец к газетам). Потеря карлистов... Где ж мне в доме усидеть, когда вес полы моют? А что вам, маточка, надо?
Фенна Степановна. Дело есть поговорить.
Шпак (так же, [не] оставляя читать). При переправе... Дайте ж мне, Фенночка, вот немного дочитать описание преинтересного сражения; я и сам имею очень нужное к вам. Так вот сражение завязалось...
Фенна Степановна. Полно уже с своими сражениями. Как примутся сражаться, так ни до чего уже и дела нет. Нуте-бо, Киричка, займитеся еще и со мною.
Шпак. Разнесся слух... Да что там такое? При побеге взято...
Фенна Степановна (показывая пузырек). А вот, душечка, не хотите ли принять лекарства?
Шпак. Помилуйте меня, маточка! Я совсем здоров, и на что мне лекарство? Да и какое еще оно?
Фенна Степановна. Так что ж, что здоровы,— еще здоровее будете. Это от колики: нате выкушайте!
Шпак. Да меня нигде не колет. Помилуйте меня, Фенна Степановна, разорение с вами! Что вам это вздумалось здорового человека лечить?