А Лесик захворів. Другий день температура увечері 37,7.1 це саме тоді, коли мені треба ось днями лягати на операційний стіл. Ото щастить! Почуваюсь я дедалі гірше, тільки великим зусиллям волі ще сяк-так назовні тримаюсь.
19/1-45 р.
П’ятниця. Свято. Перший день Водохреща. А на дворі од-лига, зовсім як у березні, ще й теплий сильний вітер. Гнила тут зима. Справді відчутні і певна близкість моря, і Гольфштре-му. Це ж у нас тепер на Дніпрі льодові хрести й престоли ставилося б, в ополонках сміливці купалися б, із рушниць мисливці смалили б. І морозець (Йорданський!) пощіпував би носа, і сніжок рипів би весело під ногами. Ой, як хороше це!
Тиждень тому, теж у п’ятницю, на східному фронті большеви-ки почали великий сподіваний зимовий наступ. Хоч і сподіваний він був, але несподівано швидко відкочуються німці. Вже ворогом зайнято Ченстохову, обійдено Краків. Надто швидкий ворожий марш, скерований передусім на промисловий район Шлезка, дивує своєю навальністю й успішністю. Серед німців постерігається чимале напруження (тут, у Потсдамі), навіть розгубленість. В чому річ? Думаю, однак, що таїться тут якийсь маневр: чи не хотять німці свідомо позбутися тих часток колишньої Польщі, де вони почуваються досить непевно у ворожому польському оточенні, і вже на своїх кордонах поставити рішучий спротив? Інакше це все виглядало б як катастрофа. Ще ж німці можуть боротися. Щоправда, так думав я тоді, коли вони Правобережжя віддавали і в Криму застрягли. Хто зна. Тепер уже справа настільки ускладнилась, ситуація так заплуталась і напруження такого доходить, що важко непоінформованій (майже сліпій і глухій) людині як слід зорієнтуватись, збагнути суть і найближчі перспективи. Одно цілком ясно — справа дуже погана.
А з Комітетом укр. так і заникло все. Пошуміли, пометушились — і кінець. Вже й ген. Шандрук, кажуть, виїхав з Берліна. Комедія та й годі!
Вчора — лист від Є. Маланюка, відповідь на мою пропозицію стати найближчим співробітником "Батьківщини". Приєднується, підтримує, здається цілком на мене, від дечого мене застерігаючи й подаючи низку практичних порад. Молодець! Лист справді дружній.
Сьогодні в цій справі лист від І. Костецького, який замишляв видавати збірники приблизно такого ж характеру, як і "Батьківщина". І він приєднується, пропонує зібраний уже матеріал, подаючи зміст запроектованих ним перших двох збірників та вступну статтю до першого збірника. З цього всього видко одразу, хто він і куди він. Панфутуристський недоносок, людина пози, людина на котурнах. Стаття до "Хорсу" (і назву ж туманну придумав!) — це претензійна плутана тарабарщина. А все загалом — і жонглювання дзвінким словом, і сальто-мортале думок, і... стилістично-архітектонічні, і дешевенький, давно нам відомий бляшаний патос, і посилання з перших же рядків на пріорітет Маяковського, а в останніх на Хлєбнікова, — все свідчить про незжите замилування російським футуризмом і намагання нав’язати саме звідти традицію, про нездорове трюкацтво, циркацтво. Може, за цим криється ще щось і поважніше. Треба попередити Маланюка й Самчука — вони в листовних своїх зв’язках із цим жевжиком далися обдурити й погодились співробітничати в "Хорсі".
В "Кр. віст." є повідомлення, що до Карп. України приїздили комісар мистецтв Корнійчук і комісар освіти Тичина. Комедія з цим комісарством та й годі. Там іде натиск щодо приєднання Карп. Укр. до Великої України. Оце ще сяк-так виправдує їх.
24/1-45р.
Четвер. Минулої суботи приїхав з Кісінгена Мстислав. Я ждав на нього, щоб за його допомогою добути в Ойтитіх належного листа до лікарні з приводу моєї операції та оформити справу видатків. Тим часом він у Кісінгені договорився щодо мого лікування тамтешніми курортними засобами (не знавши ще нічого про потребу операції) — на три тижні від 1 /III, вже й кімнату забезпечив там і харчування добре. Молодець! Спасибі йому. Поза всім, він, видко, почуває вдячність за святкове посланіє єпископське, яке було широко опубліковане в пресі і мало чималий успіх. Ще можу бути я йому потрібний, і дуже потрібний, — він це добре знає. І мені він так само може знадобитися. Ми часто без слів одне одного розуміємо.
Отже, в понеділок увечері Юрко привіз уже мені з Берліна, з міністерства, доброго листа до лікарні, де сказано, що міністерство мною особливо піклується і просить усі видатки переказати на його рахунок. Другого ж дня можна було б іти до лікарні й братись до діла. Та не так то воно просто — мусять же бути перешкоди!
Наступ совєтський. Гураганний наступ! Віддано Варшаву, Лодзь, Ченстохову, Краків. І це за яких п’ять днів! Вже віддано й Оппель під Бреслау. Якщо далі так котитимуться німці, то за тиждень-два у самому Берліні може статися паніка. І взагалі все може справді катастрофічно скінчитися. Хоч я не вірю. Десь на своїй уже землі мусять німці цю навалу ще затримати. Большевики врізались глибокими клинами, ці клини можна теж різати. Знали ж вони, самі чимало говорили й писали про сподіваний великий зимовий наступ большевиків. Та ж готувались якось, думали про щось. Чи не хотять вони своїм катастрофічним відкочуванням вплинути на англійців — саме тоді, коли оті безпосередньо теж стикнулися з большевиками в Греції? Характерно, що від початку цього сов. наступу нема англійських нальотів на Берлін, нема поважних воєнних операцій на захід, фронті, і німці день і ніч безпереривними ешелонами пруть військо та амуніцію з заходу на схід. Виглядає це, як значлива, хоч і мовчазна змова.
30/1 — 45р.
Вівторок. Після двох-трьох днів морозу — одлига. Сірий день, м’яке повітря. Я ходив перед обідом до міста (купив малому рукавички, собі трусики), ходив навмисне невідомими ще мені вулицями й любувався зимовим Потсдамом, його гарними стилевими й затишними віллами. Коли б здоров’я, то все це — і краєвид, і архітектуру, і саме бодрене повітря — сприймав би глибше, повніше, радісніше. Та й на душі чорно. Гнітить поза всім дійсність об’єктивна, нові грізні події.
І завжди мені так: конче драматичний вузол, гостра колізія. От лягати б мені тепер на операційний стіл, до якого вже все мною уважно підготовано, та позбутися раз назав-жди тяжкого мого лиха. Ні! Саме тепер повстає категоричний конфлікт, що я з нього ніяк не збагну правдивого виходу. Саме тепер розгорнувся шалений, неймовірно-напористий большевицький наступ, німці відкочуються катастрофічно, Сталін видав наказ, як бачимо з преси, невідступно прямувати на Берлін, і хай термін його наказу втратить на часі, але якщо далі вони посуватимуться з таким же завзяттям, то дуже ймовірно, що й нам доведеться пересуватися хутенько десь на захід. Ну, а я на цей час якраз можу лежати в клініці з розпоротим черевом — пропаду! Вже я всіляко прикидав, виважував, чи вистачить мені часу? Треба в клініці бути з місяць (якщо операція відбудеться щасливо, без ускладнень), та потім іще вдома долежувати й виходжуватись місяців з півтора. За цей час, безперечно, большевики можуть бути в Берліні. Буде панічна втеча, ніхто про мене, хоч би й хотів, не зможе подбати, вивезти. Пропаду! Є уперта чутка, що за поділом впливів між англо-американцями й большевиками останні мають посісти територію Німеччини по Ельбу. Таким чином, я залишусь в орбіті большевицькій. Ясно — пропаду! Отже, вирішив заждати. Перемучусь іще трохи, — може, мені полекшає, може, допоможуть бодай трохи свої хатні заходи: сувора дієта, щоденне промивання шлунка, регулярні огрівання живота по їжі, вилежування в теплі, без надмірного руху. Так і роблю вже кілька днів. Якраз, на моє щастя, велику увагу до мене й турботу виявила п. Зіна. Приходить щодня, варить, доглядає. Мені зразу полек-шало. І малий, також на щастя, поправився, — не кашляє, добре їсть, добре спить, добрий настрій має, добре виглядає (тьфу! тьфу! тьфу!) і помітно, просто на очах, росте. Я дуже втішений. А ще тому, що мої заходи, мої турботи про нього (я ж усе зробив, що тільки міг для нього) справді дали наочні наслідки. Рослинка, яку треба добренько поливати, старанно доглядати, — вона й оклигає, ростиме. Ще якось досі щастить нам з їжею. Трохи братиславські мої запаси допомагають, трохи дістаємо на нім. картки, і поки що, сказати по правді, їмо не гірше, ніж у Галичині, а то й іноді краще. Аж дивно! Я так боявся голоду в Німеччині! Але він ще може прийти. Тому й тепер заощаджую, одкладаю бодай невеличкі запаси, сушу сухарі, картоплі дещо приховую, крупи, товщів, цукру. Можливо, що на випадок раптової втечі все це доведеться кинути. Одначе на всяк випадок хай буде.