Увечері прийшла газета з повідомленням про смерть. Так. Не забуду тебе ніколи, моя синьоока!
Сьогодні послав матері Рути жалібну телеграму.
4/VIII — 43 р.
Приїхала П. Хопсевич, дружина Гната X. З нею знайомий я ще з 1925 р., коли працював редактором в ДВУ. Довго говорили: багато розповідала про Харків. Вона з Харкова виїхала 16/VII. Була в Харкові, коли його в лютому зайняли большевики. Жалюгідний вигляд має тепер сов. армія, і таке ж безладдя, як і раніше було. Тільки орда величезна, зголодніла, уперта, доведена до відчаю. Нахвалюються, що через рік все одно будуть на Україні. Це — переважно сибіряки, українців ненавидять як найгірших своїх ворогів. Нікого звідси туди не пустили: мовляв, заражені націоналістичним духом, бояться. Англія, виявляється, пропонувала їм зайняти Україну за 2 тижні — вони категорично одмовились, теж бояться, що Англія потім буде претендувати на Україну. Харків сильно знищений. Був там Новиченко, хотів бачитись із П. Хот-кевич, попитував за нього, але не встиг. Готували гуртожиток для письменників-холостяків, але не встигли. Ю. Смолич у Москві редагує якийсь укр. журнал. Г. Хоткевич ніби випущений. Так само О. Вишня, Гжицький і низка інших. По той бік — голод, нужда.
В Харкові тепер діють агітатори й вербувальники від РОА (російська освоб. армія) — єдіная, нєділімая. Проголошують: укр-ці втратили свою інтелігенцію, нема кому їх вести, отже, мусять приєднуватися до РОА, вступати до її лав. Маю[ть] в Харкові чималий успіх. У Полтаві вся міська управа, за винятком 2 чол. — росіяни (sic!). Але туди частіше й частіше пробиваються "вусики".
Вийшло липневе число "Наших днів". В ньому провокаційна стаття якогось Івана Брусного "Розмова про бароко". Грубий напад на Хвильового, що, мовляв, "ніхто не мав такого шкідливого впливу на укр. літературу, як він", що він "ідол" etc. Теж саме про його групу. Але що це? Звідки? Чому? Та навіть під большевиками ніхто ніколи не посмів щось подібного Х-му закинути. Та ж це тепер якраз на руку большевикам, і вони будуть дуже вдячні. Може, большевицька диверсія — але де ж був Гор-динський? Якраз тоді, коли потрібна нам більша консолідація, вноситься замішання. А самі докази обвинувачень проти Хв. такі наївні, безпорадні, що й годі. Як видужаю, зараз же мотнусь до Львова й виясню, в чому річ. Може, доведеться виступити в пресі. Чи це не чергові "галицькі штучки"? Було ж їм однаково, кому служити: УНР, большевикам, денікінцям... Чи просто — бажання ударити по престижу Хв., отже й ваплітян, отже моєму. Кому це треба?
11/УІІІ — 43 р.
Тиждень тому віддано большевикам Орел. Тоді ж ясно було, що виникає беспосередня загроза Білгороду і Харкову — я казав про це в розмові з відпочивальниками. Так воно й сталося: віддано вже Білгород, уперто говорять про падіння Харкова. Галичани уже в тривозі: "А чи не прийдуть сюди большевики?"
Чутки: Ковпак із своєю бандою, досить уже потрощеною, рушив на Коломию до кордонів Румунії — хоче там прорватися. Мельник із частиною проводу ОУН втік самольотом із Берліна до Англії, а з ним іще кілька нім. офіцерів (вищих). На Волині почалась сильна пацифікація, бомбують села, руйнують палять дощенту. Інтелігенцію укр. розстрілюють.
27/VIII — 43 р.
Десь тиждень тому віддано Харків. Що вже з того Харкова залишиться? Але от що важить: двомісячний большевицький наступ, позначений колосальними втратами у них людьми і військовим матеріалом, дав їм поки що майже ніщо — трошки території, в руїнах і пустельної. А хліба українського, якого вони так прагнуть, це їм не дало. І вже не дасть. Вже урожай сьогорічний там зібрано й, звичайно, відвезено далі в запілля. Конференція в Америці між Рузвельтом і Черчілем одбулась знову без участи Сов. Союзу — це дуже показово! І Літвінова одкликано з Вашінг-тона — так само показово. Справи большевиків, дарма що вони ввесь час наступають, — погані. Справи німців, дарма що вони блискуче воюють, — теж погані. А світові диригенти Рузвельт і Черчіль тільки холоднокровно помахують своїми магічними палочками то в той, то в той бік. Як іще себе виявить Японія — от цікаво!
Тут, у Галичині, вже починається, звичайно "дрейф": "Ой, Харків віддали! Що ж воно буде? Куди тікати?" Страшенно полохлива публіка. Типове мізерне обивательство. Саме на таких і може дуже розкладово впливати перший-ліпший "шептун" (а їх тут сила-силенна!) чи той же Колпак із своєю бандою, яку ще не знищено — крутиться вона тепер у районі Галича. Чуток різних безліч, але такі химерні і парадоксальні, що просто хочеться від них одмахнутись та й годі.
Тиждень тому був у Львові, забирав речі для Лесика, бо з 1 /IX треба його одвозити до школи до Дрогобича. У Львові мене зустріли хто співчуттям, а хто здивованням. Там зайшла чутка, що: 1. я тяжко захворів, 2. що я, можливо, все ж таки большевицьких переконань, і тому, мовляв, не виступаю з доповідями, а сиджу десь тихенько, і тому, мовляв, поїхав до Ямної в гори, де з’явились партизани (хоч я з Моршина нікуди й кроку не робив!), 3. що я раптово десь зник із Моршина (і це стверджував Мала-нюк, бувши у Львові 20/УІІ). Від Маланюка я вже цього аж ніяк не сподівався. Та виявляється тепер, що людина він взагалі істерична, полохлива, не тривка. Цими днями прислав мені листівку, в якій повідомляє, що аж тепер одержав мої два листи, переслані з Варшави, дуже вибачається, сам себе називає гістериком і неврастеником, просить про нього не забувати. А вчора дзвонив зі Львова (уже вернув із Заліщик), просить хоч на день заїхати до Львова, щоб побачитись, і знову вибачається. Але щодо залишення на постійний побут в Галичині, про який я стільки для нього клопотався, знову вагається, крутить. Переконуюсь: люди тут здебільшого якісь дрібнокаліберні, неповноцінні, хоч і мають іноді у своїх вдачах добрі започатковання. їх з’їдає перебільшена хвороблива ретроспекція, глушить і обмежує тісний закуток та мілизна, в яких вони живуть.
Вийшов "Вертеп". Я взяв у Львові чотири перші примірники. Видано так собі. Дуже тісно зібрано всередині, навіть змісту не подано через брак паперу. Але на теперішній час й це добре.