Але нехай ті, у кого в голові гуляє вітер, хвалять чи лають навмання, не задумуючись, захоплюються дурницями, які ніколи не могли бути вимовленими, та повстають проти справедливого й простого слова, у якому немає нічого, окрім здорового глузду.
Ще одне досить важливе звинувачення, яке мені так і не вдалося відвести від себе, полягає в тому, що для притулку для графині я обрав монастир урсулінок. "Урсулінки!" — сплеснувши руками вигукнув якийсь сановник. "Ур-сулінки!" — заголосила якась дама, падаючи від здивування в обійми молодого англійця, що перебував у її ложі. "Урсулінки! Ах, мілорде, якби ви розуміли французьку!" — "Я відчуваю. Я дуже добре це відчуваю", — червоніючи, зауважила молода людина. "Ніколи ще такого не було, щоб на сцені відправляли жінку до урсулінок! Пане абате, скажіть же нам! (Все ще притуляється до англійця.) Пане абате, якої ви думки про цих урсулінок?" — "Дуже непристойно, — відповідав абат, продовжуючи лорнувати Сюзанну. І все вище товариство підхопило: "Урсулінки — це непристойно!" Бідолашний автор! Говорять, мабуть, про тебе, а думає, насправді, кожний про своє. Марно я намагався довести, що під час дії чим менше графиня бажає поїхати у монастир, тим більше вона повинна на цьому наполягати, щоб переконати чоловіка, що місце її відлюдництва вже обрано. Вище товариство все ж таки вигнало моїх урсулінок.
Коли пристрасті надто розпалились, я, дивак, не знайшов нічого кращого, як благати одну з актрис, яка своїм виконанням прикрасила мою п'єсу, щоб вона спитала у незадоволених, у який інший жіночий монастир вони вважали за пристойне віддалити графиню. Мені це було байдуже. Я б помістив її, куди їм заманеться: до августинок, целестинок, клереток, візитандинок, навіть до малих кор-дельєрок, — у мене зовсім не було особливої прихильності до урсулінок. Проте вищі кола були невблаганні.
Гомін ставав усе сильнішим, і, щоб владнати цю справу мирно, я залишив слово "урсулінки" там, де воно в мене й було: після цього всі, задоволені собою та тією розсудливістю, яку вони виявили, заспокоїлися щодо урсулінок, але заговорили вже про інше.
Як бачите, я — не ворог своїм ворогам. Наговоривши про мене дуже багато поганого, вони аж ніяк не зашкодили моїй п'єсі. Якби їм було так само радісно сварити мою п'єсу, як мені було приємно її створювати, то обидві сторони були б задоволені. Але вся біда полягає в тому, що вони не сміються. А не сміються вони під час перегляду п'єси, бо ніхто не сміється під час перегляду їх п'єси. Я знаю таких театральних завсідників, які дуже сильно схудли після успіху "Весілля Фігаро", то ж, вибачимо їм — вони вже і так покарані за свою злість.
Повчальність твору в цілому та окремих його місць у поєднанні з духом незламних веселощів, який розлитий у п'єсі, доволі живий діалог, за невимушеністю якого не можна побачити, скільки важкої праці він потребував, а якщо додати ще хитросплетену інтригу, мистецтво якої постійно сховане, яка весь час заплутується та розплутується, супроводжуючись чисельними комічними ситуаціями, цікавими й різноманітними картинами, які тримають увагу глядача у напрузі, але й не втомлюють його впродовж усієї вистави, яка триває понад три з половиною години (жодний письменник не наважиться на таку спробу), — що ще залишалося робити заздрісникам, яких усе це дратувало? Нападати на автора, переслідувати його усною, письмовою та друкованою лайкою, що постійно й робилось. Вони не гребували нічим, доходили навіть до відвертого наклепу. Вони намагалися згубити мене в очах тих, від кого залежить у Франції спокій громадянина. На щастя, мій твір перебуває перед очима народу, який десять місяців поспіль дивиться його, судить й оцінює. Дозволити фати мою п'єсу до тих пір, доки вона приноситиме задоволення, — ось єдина помста, яку я дозволив собі. Я пишу це аж ніяк не для сучасних читачів. Повість про надто добре відоме нам зло мало зачіпає, але через вісімдесят років вона принесе користь. Майбутні письменники порівнюватимуть свою долю з нашою, а наші діти дізнаються, якою ціною давалася можливість розважати батьків.
Але ближче до справи, адже не це зачіпає нас. Справжня причина, яку всі приховують, але яка породжує у схованках душі всі інші докори, міститься у цьому чотиривірші:
Чому всі проклинають Фігаро, А дурні так завзято його лають? Отримувати, брати, вимагати ще — Ось формула з трьох славетних правил.
Дійсно, Фігаро, говорячи про ремесло царедворця, вдається до різких виразів. Не можу заперечувати: я це сказав. Але чи варто повертатися до цього? Якщо це погано, то виправлення лише погіршить справу. Треба буде докладно розбирати те, чого я торкнувся лише мимохідь, і знову доводити, що по-французьки слова дворянин, придворний та царедворець аж ніяк не синоніми.
Слід було б повторювати, що слово дворянин вказує лише на приналежність до дворянського стану, і що це слово означає людину родовиту, яка за своїм становищем має вести себе благородно і жити широко, і якщо у якогось дворянина є схильність до добра і він любить його безкорисливо, якщо він не тільки нікому не зашкодив, але й заслужив на повагу начальників, любов рівних йому та шанобливе ставлення з боку всіх інших, то в цьому разі слово дворянин постає у своєму первісному блиску. Особисто я знаю кількох таких дворян, чиї імена у разі необхідності я із задоволенням міг би назвати.
Довелося б роз'ясняти, що слово придворний вказує не стільки на приналежність до певного стану, скільки на те, що це людина спритна, гнучка й обов'язково потайна, що він всім потискає руку, стаючи при цьому посеред дороги, що він веде тонку інтригу з таким виглядом, нібито він радий всім служити, що він не наживає собі ворогів, але при нагоді може підставити ногу кращому другові, щоб скинути його і посісти його місце, що він вважає забобоном все, що може завадити його просуванню вперед, що він посміхається, коли йому щось не подобається, та критикує все, що йому не до душі, залежно від співрозмовників, що він дивиться крізь пальці на зв'язки дружини або коханки, якщо вони йому вигідні, тобто, врешті-решт:
Брати усе та робити все незначним, Ось що призначене ділкам вельможним.