"Шалений день" і є наочним доказом того, що в благополучні часи, під час царювання справедливого короля і при помірних міністрах, письменник може завдавати нищівних ударів гнобителям, не побоюючись, що цим він когось образить. Історії дурних королів безперешкодно пишуться саме за царювання доброго царя. Цим мудрішим та освіченішим є уряд, тим менше пригноблюють при ньому свободу слова; де кожний чесно виконує свій обов'язок, там нема кому боятись натяків; бо якщо всі особи, наділені владою, мають за свій обов'язок поважати словесність, то вони не відчувають страху перед нею, і нікому з нас не спадає на думку пригнічувати її, тим більше, що вона є предметом нашої гордості за кордоном і що, принаймні, в цій галузі ми нарешті досягли першості, тоді як в інших галузях ми цим похвалитися не можемо.
Яке ж у нас для цього підґрунтя? Будь-який народ дорожить своєю релігією і любить свій уряд. Ми виявилися лише сміливішими за тих, хто потім побив нас. У наших характерах, більш лагідних, але аж ніяк не бездоганних, немає нічого такого, що б підняло нас над іншими. Лише наша словесність, яка здобула славу у всіх державах, поширює межі французької мови і завойовує нам очевидну прихильність по всій Європі — прихильність, яка робить честь нашому уряду і виправдовує ту увагу, з якою він ставиться до вітчизняної словесності. А оскільки будь-хто передусім прагне досягти такої переваги, в якій йому відмовила природа, то в академіях наші придворні засідають разом з літераторами: власні дарування та успадкована пошана змагаються між собою на цій благородній ниві. Академічні ж архіви поповнюються майже рівномірно як рукописами, так і дворянськими грамотами.
Але повернімося до "Шаленого дня".
Одна людина, дуже розумна, але надто економно витрачає свій розум, якось сказала мені під час вистави: "Поясніть мені, будьласка, чому у вашій п'єсі зустрічається стільки недбалих фраз, які до того ж зовсім не вписуються у ваш стиль?" — "Не вписуються в мій стиль? Якби, на свою біду, в мене й був свій стиль, я б намагався забути про нього, коли створював комедію. Немає нічого огиднішого в театрі, аніж прісні однобарвні комедії, де все або цілком блакитне, або ж рожеве, де повсюди бачиться автор, ким би він не був".
Ледь склавши сюжет, я відразу викликаю дійових осіб і ставлю їх в певну ситуацію: "Думай, Фігаро, зараз твій пан здогадається, що ти замислив". — "Рятуйтеся, Керубіно, ви доторкнулися до графа!" — "Ах, графине, які ви необережні: адже у вас такий запальний чоловік!" Я не знаю, що вони говоритимуть, але мене більше займає, що вони робитимуть. А потім, після того, коли вони як слід розпаляться, я починаю писати під їх швидке диктування, і я можу бути впевненим, що вони не введуть мене в оману, що я зараз впізнаю їх усіх, бо Базиль не відрізняється дотепністю, властивою Фігаро, Фігаро глухий до благородного тону графа, графу не властива чутливість графині, графиня далека від веселої вдачі Сюзанни, а Сюзанна не здатна на такі витівки, на які здатен паж, і головне — у всіх них немає поважності, властивої Бридуазону. Кожний персонаж у моїй п'єсі говорить своєю мовою, і нехай бог природності вбереже їх від чужої мови! Стежте ж за їх думками і не міркуйте про те, повинні вони говорити мовою автора чи ні".
Деякі недоброзичливці намагались надати поганого змісту такій фразі Фігаро: "Хіба ми вояки, які, вбиваючи інших, дозволяють вбивати себе заради невідомої мети? Я хочу знати, чому я мушу гніватися". Туманну, нечітко висловлену думку вони навмисне спробували зрозуміти так, нібито я в найчорнішому світлі зображую важке життя солдата, але ж існують речі, про які ніколи не слід говорити. Ось до яких вагомих доказів вдається злість. Залишається лише довести її дурість.
Якби я порівнював важкість військової служби з доволі помірною винагородою за неї або ж говорив про будь-які інші труднощі, які доводиться зносити військовим, а військову славу принижував і тим самим ганьбив цю найбла-городнішу з найжахливіших професій, то мене дійсно слід було б притягнути до відповідальності за необережне слово. Але який дурень серед військових — від солдата до полковника (генералів це не стосується) став би вимагати, щоб уряд відкрив йому таємниці, заради яких він б'ється. А саме про це тільки й говорить Фігаро. Якщо такий зайдиголова існує, нехай він проявить себе, — ми відішлемо його навчатися до філософа Бабуку, який доволі спритно тлумачить цей параграф статуту військової служби.
Розмірковуючи про те, як людина користується свободою у складних ситуаціях, Фігаро міг би також протиставити своєму становищу будь-яку професію, яка вимагає беззаперечної покори: він міг би протиставити себе ретельному ченцеві, обов'язок якого довіряти всьому і ніколи ні про що не розмірковувати, доблесному вояці, вся заслуга якого полягає лише в тому, щоб сміливо іти вперед, підкоряючись необгрунтованим наказам "вбивати інших і дозволяти вбивати себе заради невідомої мети". Отже, слова Фігаро означають тільки те, що людина, вільна у своїх діях, має діяти, виходячи не з тих принципів, якими керуються люди, а чий обов'язок — сліпа покора.
Боже мій! Що б сталося, якби я скористався висловом, який приписують великому Конде та якого, наскільки мені відомо, підносять до небес ті ж самі розумники, які верзуть нісенітниці щодо моєї фрази! Послухати їх, то великий Конде виявив верх благородства й мужності, зупинивши Людовіка XIV, який збирався пуститися вплав на коні через Рейн, і сказавши своєму королю: "Ваша величносте, невже ви прагнете маршальського жезла?"
На щастя, ще ніхто не довів, що ця велика людина сказала цю велику дурницю. Це все одно, що він при всьому війську сказав би королю: "Що з вами, ваша величносте, нащо вам кидатися у річку? Наражати себе на небезпеку можна хіба що заради підвищення по службі або заради багатства!"
Отже, найхоробріша людина, найвидатніший полководець століття ні в що не ставив честь, любов до батьківщин та славу! Огидний матеріальний розрахунок — ось, на його думку, єдина пружина відваги. Як жахливо це виглядало б, якби він дійсно вимовив ці слова! І якби я скористався їх змістом, вклавши його в будь-яку фразу, то, мабуть, заслужив би той докір, який мені зараз закидають цілком не-заслужено.