Керацк був королівством невеличким і, по правді кажучи, не надто важливим, тож Геральт мав великі сумніви, що цілий світ буде перейматись весіллям Білогуна, навіть у тому разі, якщо той розпорядиться святкувати хоч би й цілий тиждень та якщо вигадає хоч які до біса вигадливі розваги, все одно люди, що мешкали далі, ніж за сто миль від міста, не мали жодного шансу отримати хоч які звістки про цю величну подію. Але було загальновідомо, що для Білогуна центром світу був Керацк, а за весь білий світ служила зовсім невелика територія, що простиралась навколо Керацка.
Разом із Лютиком, вони приодяглись настільки розкішно, наскільки змогли, Геральт навіть прикупив з такої нагоди новеньку куртку з телячої шкіри, здається, чимало за неї переплативши. Щодо Лютика, він спочатку оголосив, що королівське весілля — це пустий звук, що він на нього взагалі чихати хотів. У списку гостей він був запрошений в якості родича королівського прокуратора, а не в якості всесвітньо відомого барда і поета. І йому не запропонували виступити. Лютик сприйняв це як знак неповаги і образився. Як і зазвичай, образа його тривала недовго, — трохи менш, ніж півдня.
Все узбіччя вздовж дороги, що вела узгір'ям до королівського палацу, було облаштоване флагштоками, на яких майоріли, ліниво коливаючись від подиху морського бризу, жовті прапорці з гербом Керацка — блакитним дельфіном nageant з червоними плавцями і хвостом.
Перед входом не територію палацу на них чекав Лютиків родич — Феррант де Леттенхоф, у супроводі кількох королівських гвардійців, одягнених у кольорах гербового дельфіна, тобто в блакить і червінь. Прокуратор привітався з Лютиком і підізвав пажа, який мусив супроводжувати поета та провести його на місце урочистої події.
— Вас же, шановний пане Геральте, прошу слідувати за мною.
Пішли боковою парковою алейкою, вочевидь, проходячи повз господарську частину, оскільки звідти доносилось бряжчання казанків та кухонного начиння, разом зі страшними прокльонами, якими кухарі осипали кухарчуків. Натомість, звідти приємно та апетитно пахло їжею. Геральт ознайомився з меню, знав, чим сьогодні будуть смакувати весільні гості під час святкування. Пару днів тому разом із Лютиком відвідав остерію "Natura Rerum". Фебус Равенга, не приховуючи гордощів, похвалився, що спільно з кількома іншими рестораціями організує бенкет і саме складає список блюд, приготуванням яких займатимуться найелітніші майстер-шефи. На сніданок, розповів, подаватимуть устриць, морських їжаків, креветок і соте з крабів. На другий сніданок — м'ясне желе і різноманітні паштети, копчених і маринованих лососів, холодець із качки, сири овечі та козячі. На обід будуть ad libitum м'ясний або рибний бульйон, фрикадельки рибні або м'ясні, фляки з печінковими тефтельками, запечений на рожні морський чорт в меду, а також морський окунь з шафраном і гвоздикою.
Потім, продовжував Равенга, модулюючи голосом як досвідчений оратор, подаватимуться шматки м'яса в білому соусі з каперсами, яйцями та гірчицею, лебедині стегенця з медом, каплуни, обкладені солониною, куріпки в конфітюрі з айви, запечені голуби, а також торт з баранячої печінки та ячмінної каші. Найрізноманітніші салати й овочі. Потім карамелі, нуга, тістечка, смажені каштани, конфітюри й мармелади. Вина з Туссенту, само-собою, подаватимуться безперервно і цілодобово.
Равенга змальовував так пишно, що аж слинки текли. Геральт, однак, сумнівався, аби йому випала нагода скуштувати бодай щось із цього багатого меню. На цьому весіллі він і гостем-то не був. Перебував у набагато гіршому становищі, ніж метушливі пажі, яким завжди вдавалось вихопити щось із таць, які вони тягали, чи, бодай, вмочити палець у крем, соус або паштет.
Головним місцем події став палацовий парк, колись давно тут розташовувався сад при святині, але за часів королів Керацка його перебудували і розширили, головним чином додавши колонади, альтанки і затишні закутки з місцинами для усамітнення. Сьогодні серед дерев і будівель додатково порозставляли чисельні кольорові павільйони, а захист від пекучого сонця забезпечували розкинуті на жердинах полотнища тканини. Тут вже юрмились гості. Їх було ще не так багато, не більше двох сотень. За чутками, список король укладав власноруч, запрошення мали дістатись лише невеликому колу обраних, виключно еліті. До еліти, як виявилось, Білогун зараховував здебільшого родичів та свояків. Крім них запрошення дістались також місцевим представникам вищого світу та вершкам суспільства, ключовим урядникам адміністрації, найбагатшим місцевим і закордонним дільцям та дипломатам, тобто шпигунам сусідніх країн, які видавали себе за аташе в сфері торгівлі. Список доповнювала чисельна купа нахлібників, підлабузників та особливих умільців, які могли без мила влізти у монарший зад.
Перед одним з бокових входів до палацу чекав принц Егмунд, вбраний у чорний каптан з розкішним срібно-золотим гаптуванням. Компанію йому складали кілька молодиків. Всі мали закручене в локони довге волосся, всі носили підбиті ватою дублети за останнім писком моди та штани в обтяжку, з яких гротескно стирчали гульфіки для геніталій. Геральтові вони аж ніяк не сподобались. Не тільки через презирливі погляди, якими вони удостоїли його костюм. Аж надто сильно були схожими на Сореля Дегерлунда.
Помітивши прокуратора й відьмака, принц одразу відіслав почет. Залишився тільки один чоловік. Волосся він мав коротке, а штани носив нормальні.
Попри це, Геральтові він не сподобався. Мав дивні очі. Погляд яких був надто недобрим.
Геральт вклонився принцу. Принц, справа ясна, не відповів взаємністю.
— Віддай мені меч, — сказав Геральту одразу після привітання. — Не можеш тут розгулювати зі зброєю. Не бійся, хоч ти не бачитимеш меча, проте він завжди буде напоготові. Я про це подбав. Якщо щось станеться, меч тобі одразу подадуть. За це відповідатиме присутній тут капітан Ропп.
— Наскільки велика вірогідність того, що щось станеться?
— Якби це було виключено або маловірогідно, чи став би я морочити тобі голову? Ого! — Егмунд придивився до піхов та клинка. — Меч із Віроледи? Не меч, а витвір мистецтва. Знаю, бо сам колись мав подібний. Поцупив його у мене зведений брат, Віраксас. Коли батько його випхав за двері, перед від'їздом він прихватив із собою немало чужих речей. На згадку, ймовірно.